Удар блискавки

16 липня 2005-го року під час традиційного масового сходження на Говерлу за участю Віктора Ющенка (вперше після отруєння) сталося кілька трагічних випадків, спричинених раптовим погіршенням погоди. Рясний дощ і майже безперервна громова канонада з моторошними феєрверками блискавок обрушилася на десятки тисяч підкорювачів найвищої української вершини, що вже почали спускатися вниз. Був серед них і кореспондент «УМ». Коли, промокнувши до нитки, ми, зрештою, досягнули турбази «Заросляк», то почули, що розряди небесного струму смертельно вразили двох чи трьох осіб, але нібито особистому лікарю Президента вдалося врятувати івано-франківського студента.

      Наступного дня я побачив Петра Фарбішевського в реанімаційному відділенні Івано-Франківської обласної клінічної лікарні. Хлопець перебував у дуже важкому стані, і лікарі заборонили з ним спілкуватися. Біля синового ліжка сиділи згорьовані батьки, котрі приїхали з Коломийського району, а молодший брат Богдан дрімав у легковику після безсонної ночі, проведеної поруч із Петром. Саме Богдан, який у той страшний момент розряду блискавки перебував на Говерлі біля брата, розповів «УМ» про обставини трагедії.

      Відтоді минуло два роки. Петро закінчив історичний факультет Прикарпатського національного університету. Журналістів оминає десятою дорогою. «Вони мені ще в лікарні не давали спокою, — зізнається, — а потім такого понавигадували... Я згодом перечитував ті публікації і дивувався, як так можна безвідповідально писати. Хіба що «Україна молода» була найближчою до об`єктивності»

— Коли я тоді потрапив до лікарняної палати, ти лежав під крапельницею, здається, ще в стані глибокого шоку, і не міг відтворити хронологію тих трагічних подій. Опісля щось відновилося в пам`яті?

      — Я добре пам`ятаю, що ввечері напередодні приїхав із Шешор, де відбувався фестиваль етномузики, а рано-вранці, 16-го, ми з друзями поїхали на Говерлу. Піднімалося дуже багато людей. Пригадую тільки, що спершу була дуже гарна погода, а потім спохмурніло, почався град. Останнє, що пам`ятаю, коли спускалися з вершини, — різкий тріск грому і спалах блискавки. Що було далі, знаю лише з розповідей. Першу допомогу мені надавали брат Богдан і лікар Галина Георгіївна Вінничук. Потім — лікар Князевич (це, певне, особистий лікар Віктора Ющенка). Зносити вниз допомагав Зіновій Васильович Шкутяк. Він і надалі опікувався моїм лікуванням. До свідомості прийшов уже в реанімаційному відділенні.

      — Скільки часу довелося перебувати на стаціонарному лікуванні?

      — Дев`ять днів в обласній лікарні. Потім реанімобілем мене перевезли у Феофанію. Там перебував близько місяця. Лікарі зробили неймовірне — після такого ураження мало хто залишається живим. Відколи прийшов до свідомості, не відпускав страшний біль — не знаю, як його зміг перетерпіти. Одна крапельниця змінювала іншу. Знеболюючі ліки майже не діяли. По всьому тілу відчувався такий нестерпний біль, що його посилював навіть найніжніший дотик маминої руки.

      Усе те, слава Богу, позаду. Нині я почуваюся дуже добре. Можна сказати, на 99 відсотків за 100-бальною шкалою.

      — Невже і в космос можеш летіти?

      — Чого б і ні? Я дуже вдячний усім, особливо Президентові Віктору Ющенку, хто допоміг мені повернутися до повноцінного життя.

      — Новий похід на Говерлу тобі, мабуть, важко уявити передусім iз психологічної точки зору. Хоча, пригадую, Богдан два роки тому розповідав, що ти дуже любив ходити в гори.

      — Справді, любив і люблю. Спати в наметі для мене так само комфортно, як у ліжку: підстелив килимок, заліз у спальний мішок — і блаженствуй. У гірських лісах майже ціле літо можна збирати різні смачні ягоди, орієнтуючись на кліматичні пояси: в низах, скажімо, відійшла малина, вище ж її — скільки завгодно. А Говерли я зовсім не боюся. На Новий 2006-й рік ми з кількома хлопцями, незважаючи на сильний снігопад, піднялися на вершину і нормально з неї спустилися.

      — А на те місце, де вдарила блискавка, не ступав?

      — Треба буде з братом улітку піднятися, бо тоді, коли йшов узимку, з-під снігу не було видно жодного куща — ні ялівця, ні альпійської сосни.

      — Окрім мандрівок горами, ще чимось захоплюєшся?

      — Раніше приваблювало полювання, тепер віддаю перевагу риболовлі. На ставках вуджу карасі, рідше випадає бувати на Дністрі, хоча там — вищі шанси на успіх, особливо на ямах. Аби витягнути солідну рибину, треба добре знати акваторію водойми, повадки її мешканців та особливості погодних умов.

      — Спортом займаєшся?

      — Професійно — ні, бо це виснажливо. Бігаю, підтягуюся на перекладині. Мені показали кілька нескладних вправ для зміцнення організму. Вони справді корисні.

      — Як людина, що перейшла через такі випробування, мабуть, щось можеш порадити тим, хто потрапляє в критичні ситуації.

      — За будь-яких обставин — це я точно знаю — треба передусім сконцентрувати силу волі заради бажання жити і бути комусь потрібним. Треба відчайдушно боротися. Якщо занепадеш духом — пропадеш.

      — Нині дуже популярні психологічні загартування у вигляді різноманітних систем і тренінгів. Вони, судячи з усього, теж допомагають долати фізичні і душевні кризи.

      — Я людина віруюча, християнин — у цьому основа моєї психологічної стійкості. Треба молитися і згадувати, як за нас усіх страждав Ісус Христос. Його земне життя — найкращий орієнтир і найдосконаліший моральний кодекс.