Микола Палінчак: Історичне минуле та ментальність не дають нам швидко рухатися вперед...
У червні 1997 року в Ужгородському національному університеті був створений науково-дослідний інститут державного управління та регіонального розвитку, де почали надавати наукові та консультаційні послуги для органів державної влади і місцевого самоврядування.
За десять років з тих пір вдалося укомплектувати непогану технічну базу, сформувався чуДовий колектив молодих, амбіційних науковців — спеціалістів з різних напрямів державного управління.. Про те, якими були перші кроки, яке сьогодення і майбутнє інституту, — у розмові з незмінним його очільником Миколою ПАЛІНЧАКОМ.
— Миколо Михайловичу, як відбувалося становлення інституту?
— Під час лобіювання ідеї доцільності відкриття інституту було чимало скептиків, які прогнозували повне фіаско за відсутності бюджетного фінансування. Однак сьогодні маємо змогу заявити, що інститут, не використавши жодної копійки з бюджету, завдяки залученню коштів з різних міжнародних фондів, зумів надати практичну допомогу низці управлінь обласної та районних держадміністрацій. Створення інституту стало завершенням кращих традицій та моделей функціонування Програми «Центр державного і місцевого управління», що діяла упродовж 1994-1997 років у рамках партнерства Ужгородського університету з університетом Джорджії (США).
— Які спеціалісти складають науковий потенціал інституту?
— Співробітники інституту - спеціалісти в різних питаннях державного управління. Завдяки їм здобуто визнання й високу оцінку за наукові досягнення в адміністрації Президента України, наукових установах столиці. В позитиві інституту -низка колективних праць, матеріали міжнародних науково-практичних конференцій, методичні матеріали з актуальних проблем державного правління. Такі результати можливі завдяки активності й сумлінній праці наших співробітників - Василя Яреми, Світлани Слави, Василя Лемака, нині покійного Василя Керецмана, Мирослави Лендьєл, Ірми Калинич, Катерини Сочки, Володимира Скоблика. Всі наші науковці пройшли стажування в аналогічних інститутах за кордоном - в США, Англії, Бельгії, Шотландії та Канаді.
— Ви кажете, що не використовуєте на розвиток інституту бюджетні гроші. Тож за рахунок чого вдається реалізовувати власні програми?
— Разом із громадськими організаціями намагаємося виборювати гранти під різні проекти. Якщо хтось гадає, що ці гроші падають нам з неба, то глибоко помиляється. Виборювати гранти - надзвичайно складно. Пригадую, колектив інституту розробив вісім проектів для участі в конкурсі від фонду «Відродження». Ми витратили час і власне здоров`я. Зрештою, перший тур пройшли всі вісім проектів, а другий - тільки один. Однак навіть ці маленькі перемоги дають нам можливість на високому рівні проводити міжнародні науково-практичні конференції, публікувати наукові збірники. Тому приємно, що нас поважають, що ми маємо неабиякий авторитет в органах державної влади. Для залучення коштів співпрацюємо і з комерційними структурами. Так, під час проведення конференції одна фірма, скажімо, надала нам фінансову підтримку, а ми в свою чергу проведемо тренінги для їхнього персоналу.
— Минуло десять років... Які проекти за цей проміжок часу вдалося реалізувати?
— Сьогодні інститут бере участь у реалізації Проекту економічного розвитку громад, який розпочався 1 січня 2004 року і завершиться на початку 2008 року. Його фінансує Канадська агенція з міжнародного розвитку, а його менеджмент здійснює канадське бюро міжнародної освіти. Мета проекту - передати канадський досвід громадам в Україні. Користуючись нагодою, хотів би щиро подякувати керівнику проекту, почесному доктору УжНУ Тоні Березовецькій та волонтеру проекту, майже закарпатцю Білу Парді. Зроблено чимало.
Сьогодні інститут активно співпрацює і з ужгородською владою - простежує, як нормативно-правові акти трансфор-мовуються у практичне життя. Науковими розробками інституту зацікавилися ділові люди краю, політики. До речі, сьогодні ми працюємо над трьома прикладними проектами, зокрема аналізом співпраці між органами влади, громадськими організаціями та бізнесом; створенням кондомініумів; оптимізацією управління містом.
— А де можна ознайомитися з результатами ваших досліджень?
— У наукових збірниках, матеріалах міжнародних наукових конференцій. А з 2001 року ми почали видавати журнал «Регіональні студії», на сторінках якого висвітлюються актуальні питання державного управління та регіональної політики, економічного розвитку і місцевого самоврядування.
— Миколо Михайловичу, ваш інститут відслідковує ті політичні і суспільні процеси, які відбуваються на Закарпатті, в Україні... Куди ми рухаємося?
— Будь-які трансформації у суспільстві є складними і неоднозначними. Історичне минуле, ментальність не дають нам можливості сьогодні швидко рухатися вперед. Суспільство повинно «перехворіти» тими всіма хворобами, які залишилися нам від минулого. Але я вірю, що Україна приречена на успіх. І, впевнений, пройде небагато часу, коли ми зможемо пишатися тим, що живемо у цій державі. Гадаю, років через 10-15 ми обов`язково станемо членами Євросоюзу і, власне, активно впроваджуватимемо у життя українського суспільства західний досвід.
— Невдовзі нам доведеться пережити ще одні вибори... Яка роль відводиться інституту в передвиборчій кампанії?
— Ви знаєте, дає про себе знати низька правова і політична культура нашого суспільства. І демократії ми зможемо досягти тільки поборовши ці «хвороби». Якраз нинішня політична ситуація у державі свідчить про те, що суспільство потребує певного часу, щоб навчитися жити і працювати на демократичних засадах, у правовому полі. Я переконаний, що вибори, які на нас чекають, стануть кроком утвердження демократії, утвердження права.
Що стосується участі у передвиборній кампанії, то ми намагаємося бути осторонь будь-якої політичної сили. Ми - науково-дослідна установа і повинні відслідковувати політичні процеси. Але в жодному випадку - не втручатися. Ми будемо співпрацювати з будь-якою владою, яка потребуватиме наших наукових досліджень.
— Миколо Михайловичу, крім того, що ви очолюєте інститут, ви ще й декан факультету міжнародних відносин. А чим пояснюється на ньому такий великий конкурс?
— Наш факультет - єдиний із 17 факультетів УжНУ, який дає дві спеціальності: економіст-міжнародник та референт-перекладач. З таким дипломом можна успішно реалізувати себе. Наші випускники працюють у банківських установах, на різних спільних підприємствах з іноземним капіталом, в органах державної влади.
— Миколо Михайловичу, як відбувалося становлення інституту?
— Під час лобіювання ідеї доцільності відкриття інституту було чимало скептиків, які прогнозували повне фіаско за відсутності бюджетного фінансування. Однак сьогодні маємо змогу заявити, що інститут, не використавши жодної копійки з бюджету, завдяки залученню коштів з різних міжнародних фондів, зумів надати практичну допомогу низці управлінь обласної та районних держадміністрацій. Створення інституту стало завершенням кращих традицій та моделей функціонування Програми «Центр державного і місцевого управління», що діяла упродовж 1994-1997 років у рамках партнерства Ужгородського університету з університетом Джорджії (США).
— Які спеціалісти складають науковий потенціал інституту?
— Співробітники інституту - спеціалісти в різних питаннях державного управління. Завдяки їм здобуто визнання й високу оцінку за наукові досягнення в адміністрації Президента України, наукових установах столиці. В позитиві інституту -низка колективних праць, матеріали міжнародних науково-практичних конференцій, методичні матеріали з актуальних проблем державного правління. Такі результати можливі завдяки активності й сумлінній праці наших співробітників - Василя Яреми, Світлани Слави, Василя Лемака, нині покійного Василя Керецмана, Мирослави Лендьєл, Ірми Калинич, Катерини Сочки, Володимира Скоблика. Всі наші науковці пройшли стажування в аналогічних інститутах за кордоном - в США, Англії, Бельгії, Шотландії та Канаді.
— Ви кажете, що не використовуєте на розвиток інституту бюджетні гроші. Тож за рахунок чого вдається реалізовувати власні програми?
— Разом із громадськими організаціями намагаємося виборювати гранти під різні проекти. Якщо хтось гадає, що ці гроші падають нам з неба, то глибоко помиляється. Виборювати гранти - надзвичайно складно. Пригадую, колектив інституту розробив вісім проектів для участі в конкурсі від фонду «Відродження». Ми витратили час і власне здоров`я. Зрештою, перший тур пройшли всі вісім проектів, а другий - тільки один. Однак навіть ці маленькі перемоги дають нам можливість на високому рівні проводити міжнародні науково-практичні конференції, публікувати наукові збірники. Тому приємно, що нас поважають, що ми маємо неабиякий авторитет в органах державної влади. Для залучення коштів співпрацюємо і з комерційними структурами. Так, під час проведення конференції одна фірма, скажімо, надала нам фінансову підтримку, а ми в свою чергу проведемо тренінги для їхнього персоналу.
— Минуло десять років... Які проекти за цей проміжок часу вдалося реалізувати?
— Сьогодні інститут бере участь у реалізації Проекту економічного розвитку громад, який розпочався 1 січня 2004 року і завершиться на початку 2008 року. Його фінансує Канадська агенція з міжнародного розвитку, а його менеджмент здійснює канадське бюро міжнародної освіти. Мета проекту - передати канадський досвід громадам в Україні. Користуючись нагодою, хотів би щиро подякувати керівнику проекту, почесному доктору УжНУ Тоні Березовецькій та волонтеру проекту, майже закарпатцю Білу Парді. Зроблено чимало.
Сьогодні інститут активно співпрацює і з ужгородською владою - простежує, як нормативно-правові акти трансфор-мовуються у практичне життя. Науковими розробками інституту зацікавилися ділові люди краю, політики. До речі, сьогодні ми працюємо над трьома прикладними проектами, зокрема аналізом співпраці між органами влади, громадськими організаціями та бізнесом; створенням кондомініумів; оптимізацією управління містом.
— А де можна ознайомитися з результатами ваших досліджень?
— У наукових збірниках, матеріалах міжнародних наукових конференцій. А з 2001 року ми почали видавати журнал «Регіональні студії», на сторінках якого висвітлюються актуальні питання державного управління та регіональної політики, економічного розвитку і місцевого самоврядування.
— Миколо Михайловичу, ваш інститут відслідковує ті політичні і суспільні процеси, які відбуваються на Закарпатті, в Україні... Куди ми рухаємося?
— Будь-які трансформації у суспільстві є складними і неоднозначними. Історичне минуле, ментальність не дають нам можливості сьогодні швидко рухатися вперед. Суспільство повинно «перехворіти» тими всіма хворобами, які залишилися нам від минулого. Але я вірю, що Україна приречена на успіх. І, впевнений, пройде небагато часу, коли ми зможемо пишатися тим, що живемо у цій державі. Гадаю, років через 10-15 ми обов`язково станемо членами Євросоюзу і, власне, активно впроваджуватимемо у життя українського суспільства західний досвід.
— Невдовзі нам доведеться пережити ще одні вибори... Яка роль відводиться інституту в передвиборчій кампанії?
— Ви знаєте, дає про себе знати низька правова і політична культура нашого суспільства. І демократії ми зможемо досягти тільки поборовши ці «хвороби». Якраз нинішня політична ситуація у державі свідчить про те, що суспільство потребує певного часу, щоб навчитися жити і працювати на демократичних засадах, у правовому полі. Я переконаний, що вибори, які на нас чекають, стануть кроком утвердження демократії, утвердження права.
Що стосується участі у передвиборній кампанії, то ми намагаємося бути осторонь будь-якої політичної сили. Ми - науково-дослідна установа і повинні відслідковувати політичні процеси. Але в жодному випадку - не втручатися. Ми будемо співпрацювати з будь-якою владою, яка потребуватиме наших наукових досліджень.
— Миколо Михайловичу, крім того, що ви очолюєте інститут, ви ще й декан факультету міжнародних відносин. А чим пояснюється на ньому такий великий конкурс?
— Наш факультет - єдиний із 17 факультетів УжНУ, який дає дві спеціальності: економіст-міжнародник та референт-перекладач. З таким дипломом можна успішно реалізувати себе. Наші випускники працюють у банківських установах, на різних спільних підприємствах з іноземним капіталом, в органах державної влади.
Коментарі -
