Коти в моєму житті...

 Нюрка була першою. Нюрка була рудою, а ще чорною, сірою і білою. Я не дуже хотіла кішку вдома. Бо й дому, як такого, не було. Була напівзруйнована квартира. Далеко у лісі, без газу і води. Яка ще кішка? Але діти дивилися на мене такими очима!!! І що? І привезли ми Нюрку з села. І їхала з нами Нюрка аж 500 км. Сиділа тихо, пила багато води. А потім, удома, проспала цілу добу. Діти були щасливі. Кішка теж прокинулась, здається, щасливою. Вивчила кожну шпарину бідненького військового помешкання і гайнула до лісу. Я думала, вона  не повернеться. Гадала, що б сказати дітям. А Нюрка прийшла, та ще й не сама. В зубах у Нюрки була мишка вдівічі більша за неї. Я подивилася на свою Нюрку, подивилась на мишку. Я зраділа, що не треба нічого вигадувати дітям і….зрозуміла, що теж щаслива. Нюрка пропала через чотири роки. Тоді ми вже жили у Мукачеві. Я пам»ятаю, як довго чекала її повернення. Як ходила дворами, гукаючи свою Нюрку, як зривалася вночі від найменшого шкряботіння в двері чи вікно. Діти все зрозуміли. Вони не плакали. Вони також терпляче чекали Нюрку. Щоранку нарізали на тарілочку сиру картоплю, зелені огірки і кавуни. Нюрка була незвичайною кішкою, і ласощі у неї були дивні. Через рік сусіди робили ремонт. Сказали, що на горищі знайшли котячий скелет. Викинули з іншим непотребом. Я думаю, то була моя Нюрка. Мені було боляче і було соромно. Я не вберегла свою Нюрку….

Тайна вразила мене надзвичайними очима. Вони були такими великими і такими жовтими, а Тайна була такою маленькою і такою чорною!!! Ми несли її з автовокзалу. Вона тремтіла. Вона проїхала у звичайному пасажирському автобусі триста кілометрів. Моя мама лише на третьому рейсі знайшла пасажирку, яка погодилась привезти мені це кошеня. Ця терпляча і добра жінка - здається, з Лучок - всю дорогу тримала його на руках, годувала ковбасою і напувала молочком із кришечки. Своїм життям те мале  бомженятко їй теж завдячує. Магічно чорне, худюще і голодне, воно забрело  на подвір»я моїх батьків, залізло на вершечок айви і просиділо там тиждень. Його марно намагалися зняти. То ж їжу чіпали на гілки, а пити наливали у  консервну баночку, прив»язану до стовбура. Бідолашне злізло, як тільки ми заїхали на подвір»я. Мама ще встигла зауважити, що нас пішло зустрічати. А воно пішло собі та й пішло…. За кілька днів чорне диво знову повернулося, зайшло до хати і вляглося на забуту мною кофтину. А ще за кілька днів, воно вже їхало в автобусі «Івано-Франківськ – Ужгород», їло ковбасу, пило молоко і спало на руках у доброї і терплячої жінки. Тайні вже дванадцятий рік. Вона така пані! Уміє подавати лапу і ніколи не мявкає. Тайна кидається на всіх псів, не залежно від розміру, сама відчиняє двері, обожнює сирі яйця, зовсім не любить ластитись, і дуже любить народжувати кошенят. Багато кошенят. І защораз я маю бути поруч. І народжує вона чомусь завжди вночі, і завжди перед великими святами. Причому, справжнім пологам завжди передує справжня репетиція. Ні, це навіть не репетиція. Це тактичні навчання з бойової підготовки людей до майбутніх потуг у кішки. Я шкодую, що не записувала, скількох кошенят вона принесла за 12 років. Мені здається їх було кілька десятків.Ні…Їх було кілька тисяч…Чиможе….Я вдивляюся у пошарпані краї диванів і крісел, у подерті одвірки… Які тисячі???? Та тих малих злиднів були цілі полчища! Я 

пам»ятаю їх усіх. Я пам»ятаю кожну подряпинку на своїх руках і ногах.Я пам»ятаю це просто коняче гупання котячих лап серед ночі, дзенькіт розбитого посуду, і звук новорічної ялинки, що падає на підлогу. А ще пам»ятаю щастя. Звичайне людське щастя, яке мені дарували ці непослухи.

Цим щастям я завжди ділилася з іншими людьми. Але Нямку лишила собі. У Нямки була грижа. Я подумала, що з грижею її ніхто не захоче. Нямка була єдиним кошеням. Вона народилася після дводенних тактичних навчань, за день до нового року.

 То був рік Тигра, а Нямка була схожою на тигра. Я подумала, що, може, то наш талісман. Я шила Нямці корсети з еластичних бинтів, робила їй масажі. Нямка терпляче носила ті корсети і вимагала масажів.Грижа у Нямки поменшала, але не зникла. Зараз Нямка сама мамка. Вона живе на дачі. Лазить по деревах, бігає за метеликами і постійно мявкає. Тому і Нямка. У Нямки двоє кошенят. Доця схожа на неї і має такі гарнезні оченята. В тих оченятах увесь світ загубитись може!

 А синочок у Нямки ну такий вже руденький! Наче сонечко літнє! І кому ж вони дістануться??? Треба вже починати пошук татів з мамами. Ой… І чого це починати? Хіба я його колись припиняла? Ох ці вже кошенята!О! Я ще забула сказати, що Нямка дуже добра мамка. Днями вона вдочерила приблуду. Приблуда набагато менша за її кошенят.

А худюща, що страх! Ото лише очі світяться. У них стільки болю від пережитої зради!!! І погляд від цього у приблуди такий пронизливий. Приблуда не в очі дивиться, приблуда в душу зазирає. Не буду на неї казати приблуда. Якесь слово черстве. А ця малеча така ніжна, така по-домашньому тепла і рідна. Ото знайду їй мамку і мамка дасть їй ім»я…Тепле і рідне….

Мені би хотілося сказати, от і все. Це всі коти в моєму житті. Більше нема і не буде… Але… Ну як я могла пройти попри нього. Те нещастя сиділо посеред дороги. Машини їздили над ним, а воно від страху, аж втиснулося в асфальт. Мені здалося, що воно не може встати, бо голова переважує тіло. Таке вже худе було те тільце, і такою великою на його фоні видавалась голова. Нещастя було чорним, бруднющим, блохастим і в нещастя був чимось заклеєний ротик. Я бігла з тим нещастям додому. Притискала його до себе і чула як б»ється в нещастя серце. Те серце було більшим за нещастя. Воно калатало так сильно, що худющі прутики-реберця аж тріщали від ударів. Донька тримала нещастя. Від нього так тхнуло плоттю, що заживо гнила. Я чистила кошеняті ротика, відривала по живому клейку речовину і плакала. Сліз не було видно. Я вже давно плачу без сліз. Як кошеня. Я знаю, воно теж плакало. А потім воно пило молоко. Ні, воно його наче кусало і проковтувало гігантськими ковтками. Голова ледве трималася на ниточці тонкої шиї. Нещастя їло і гарчало. Нещастя, навчене нещастям, знало: їжу треба захищати. Щоб жити, щоб вижити. Кожну крихту, кожну краплю. Потім кошеня спало, а ми гадали як його, такого дрібного і нещасного, відмити від бруду. Наважились. Коли намочили, тіло наче зовсім зникло, а голова стала іще більшою. Гадаю, кошеня не образилось, бо ми дуже сміялись. Просто, тоді я вже знала, що все буде гаразд, що нещастя житиме і буде щасливим.

Якби я тоді знала, що за кілька місяців наша знайда Малючка зникне. Піде з дому і не повернеться. А Малючкою її назвали, бо ж стареньку Тайну ще мали. Тайна плекана кішка. Тайна забула, що сама з безхатченків вибилась в люди. Не хотіла знатися з Малючкою. Гордо так проходила повз і огризалась щоразу. Я казала Тайні, що так не гарно вчиняти. Коли Малючка зникла, грішним ділом подумала на стареньку свою. Але потім чорна Малючка прийшла додому, а чорна Тайна їй зраділа і дозволила їсти зі свого посуду. Можна з»їхати з глузду, та мала Малючка за кілька місяців після мандрів у безвість, народила кошенят. Сірих, як попіл. Дві дівчинки, і два хлопчики. Такі собі милі дворняжки. Дворняжки, але ж не бомженята. Їдять, сплять, сплять, їдять. Позавчора подряпали тюль і звалили вазон. Сьогодні розбили вазу: подорослішали. Час шукати їм батьків. Та поки шукаю Тайну. Вона так образилась на Малючку, що додому - зась. Спить або на балконі, або на даху сусіднього будинку. Я розказала Тайні, яка у неї добра і лагідна донечка Нямка, як вдочерила покинуту малечу і доглядає її. А Тайні байдуже! Затялася і – край! Звідки оце, думаю. А потім пригадала ту айву, з якої ця бідолаха не злізала цілий тиждень. Пригадала, як мама прив»язувала їжу до гілочок і майструвала годівничку з консервної банки, щоб бодай щось той впертюх поїв. Характер! Що поробиш? Тепер ношу їжу на балкон, або кидаю на дах. Думаю, як у кошеняток Малючки знайдуться татусі з матусями, ця затята кицька таки повернеться додому. Я для Малючки теж шукала батьків. Але не встигла знайти, бо вона так рано народила. А тепер…Знаєте, тепер мені шкода її віддавати. Але і Тайни шкода… Словом, мені всіх шкода. То ж гадаю, ця котяча історія в моєму житті триватиме ще довго. Цікаво, як я поміж тими котами встигаю ще цілу купу справ розгрібати? :) :) :)