Прагматизм і політика

Створення нової коаліції та уряду на чолі з М.Азаровим було цілком прогнозованим, але не зовсім бездоганним як з правової, так і з політичної точок зору. А поява в уряді кількох дратівливих постатей взагалі перетворила процес в неоднозначний та конфліктний. І все було б не так страшно, якби перед державою не стояла нагальна потреба в проведенні кардинальних непопулярних реформ. Відтак вони при сумнівній легітимності влади та ще й при наявності потужної непримиренної опозиції стають просто неможливими, продовжуючи стагнацію на невизначений час.    

Простий приклад. С. Тігіпко заявляє про необхідність якнайшвидшого приведення тарифів на газ, житлово-комунальні послуги до ринкових умов, що простою мовою означає їх підвищення, і це відразу викликає супротив з боку комуністів та консервативного крила Партії регіонів. Значить, при відсутності запасу міцності в коаліції їх не вдасться провести, тим більше при наближенні до місцевих виборів та наявності потужної опозиції. Але мова йде про значно ширше коло питань, бо тут і адміністративно-територіальна реформа, і бездефіцитний бюджет, що передбачає скорочення державних витрат та пільг, і продовження пенсійного віку і т.д. і т.п. Таким чином в черговий раз все це зависає в повітрі.

Власне, жодний відповідальний господар не розпочне будівництво з фундаменту, який складатиметься з "тушок" та ще й з добавкою елементів, що посилюють корозію. Бо все це розсиплеться при першому ліпшому струсі. Однак політики чомусь вважають, що швидкість і рішучість цілком можуть замінити собою надійність та професійний розрахунок, тому й державне будівництво у нас частіше нагадує халтуру табору чи гетто, ніж євроремонт.

З іншого боку подібна незваженість політичних рішень посилює якраз крайнє крило опозиції, яке в свою чергу несе не меншу загрозу, ніж недолуга влада. У конкретному випадку ми матимемо посилення позиції непримиренних Тимошенко, Луценка, Тягнибока та інших радикалів за рахунок "третьої сили", яка залишається на узбіччі. Бо політика компромісів виявляється поза запитом, а шарахання з однієї крайнощі в іншу перетворюється в безкінечний процес, від якого будь-якій мислячій людині стає вже нудно.

Висловлюючи свої думки я апелюю не так на політиків, які мають свої прагматичні, хоча й вузькоегоїстичні інтереси, як до виборців, котрі в кінцевому підсумку вирощують та підживлюють політиків. І саме від них залежить, чи бути звичайним гноєм, на якому буйним цвітом зростає бур’ян, чи відповідальним садівником, який знає, що робить і чого хоче. Тому, розуміючи важливість громадської думки, я готовий до співпраці в блогах, але займатися пустослів’ям і підтримувати� "базарні дискусії", що базуються на нереалізованих комплексах, я не буду.