Закарпатських політиків може примирити тільки економіка

Місцеві вибори, які відбулися 31 жовтня, засвідчили перевагу Партії регіонів. У 3/4 областей вона стала переможницею, та й у інших не пасе задніх. Однак як незаперечний успіх це можна розцінювати лише при поверхневому погляді, а також задля піар-реклами. Тому що є, як мінімум, два застереження.

По-перше, Партія регіонів, перебуваючи при владі, отримала на 2,8 млн. голосів менше, ніж її лідер В.Янукович у першому турі президентських виборів, а успіх їй забезпечили не так власні здобутки, як ще більше розчарування у конкурентах, перш за все у В.Ющенку, «Батьківщині» та «Сильній Україні». По-друге, за висновками міжнародної спільноти та вітчизняних спостерігачів, стандарти демократичності останніх виборів були значно понижені порівняно із президентською кампанією, а значить, ні міжнародного авторитету Україні, ні довіри владі це не додає. У зв’язку з останнім оглядачами все частіше згадуються провладні проекти, які послідовно один за одним зникали з політичної арени України, так і не зумівши ні реалізувати власні перспективи, ні здійснити суспільно-політичні реформи — НДП, СДПУ(о), «За ЄдУ», «Наша Україна», БЮТ.

На загальноукраїнському тлі Закарпаття доволі суттєво вирізняється своєю специфікою. Тут перемогу здобули яскраво виражені центристи-прагматики, які не сприймають ні націоналістичних захоплень, ні прорадянської ностальгії та туги за великою східнослов’янською імперією. До них, безумовно, належить «Єдиний центр». Але й Партія регіонів у місцевому вимірі ніколи не вирізнялася зайвою агресивністю, що робить її значно зрозумілішою для європейської традиції, особливо порівняно із Сходом. Звичайно, всередині кожної політсили є свої яструби та голуби, але мова зараз про визначальну лінію. Якщо додати до переліку переможців ще й «Батьківщину», «Фронт змін», «Сильну Україну», дві партії угорців, то побачимо, що антагоністичних суперників на політичному полі Закарпаття практично немає, а відтак є перспектива об’єднання навколо інтересів регіону. Хоча є й інша альтернатива — продовження боротьби на знищення за ресурси, посади та вплив, і тоді доведеться повторювати долю попередників.

Власне про що зараз мова? Про те, що наявних ресурсів та посад ніколи на всіх не вистачить і тому треба створювати нові можливості. По-суті на цьому тримається розвиток. Світ міг продовжувати вести війни за колонії, надра та монопольне панування, і тоді б його чекало неминуче самознищення, а міг піти шляхом розвитку нових, перш за все інформаційних технологій, які вже стали джерелом більших прибутків, ніж нафта, і за рахунок цього виживає. Подібна альтернатива в інших масштабах, специфічних умовах стосується кожної країни, області, міста і навіть сім’ї. І від її вирішення залежить, зуміє відповідна суспільна спільнота зрости у своїх можливостях чи змушена буде копирсатися у власній обмеженості, знищуючи і себе, і оточення.

Якщо поглянути на сферу економічних інтересів основних політичних сил Закарпаття, то тут ми побачимо ще більше точок дотику, ніж в політиці. Ніхто не сумнівається, що туризм та рекреація можуть стати локомотивом для всього західного регіону, який виведе його на новий рівень в європейському розподілі праці. Стосовно Закарпаття, то тут вже є наявні об’єкти, на яких базується матеріальна основа головних політичних гравців. Ужгородщина (Невицьке, «Золота гора»), Перечинщина («Воєводино», Лумшори), де мають переважний вплив «регіонали». Мукачівщина (Паланок, Чинадійово), де домінує «Єдиний центр». Свалявщина з її мінеральними джерелами («Батьківщина). Берегівщина з її унікальними термальними водами (угорці). А ще є Солотвино, Рахівщина, Хустщина, Міжгірщина з їхніми проблемами, але й унікальними можливостями для розвитку.

Всі ці об’єкти потребують належної прикордонної інфраструктури та європейського рівня митниць. Доріг, вокзалів та авіасполучення. Комунального забезпечення — водою, електроенергією, теплом, каналізацією. Належного вивезення та переробки сміття. А поруч з цим стимулюється розвиток харчової промисловості, будівельних матеріалів, поліграфії, торгівлі й обслуговування. Для підвищення привабливості регіону необхідно вкласти кошти в реставрацію замків, відтворення історичних пам’яток, музеїв і т.д. Величезного атрактивного значення набувають організація фестивалів, ярмарок, відтворення спортивної інфраструктури. Не слід забувати й про лісову промисловість, яка має нарешті знайти власного виробника, а не жити з бездарного вивезення «кругляка». Одне слово, роботи вистачить на всіх, якщо є добра воля, мізки та бажання працювати. Залучати сюди слід не лише переможців, а й добрі ідеї переможених, якщо такі є. До прикладу, інвестиційні проекти В.Приходька.

А можна йти й по-іншому шляху, задовольняючи власні комплекси та лінь. Прагнути завоювати монопольне становище та діяти за принципом — щоб у сусіда корова здохла. Таким чином у краї свого часу була повністю ліквідована горілчана промисловість. Зовсім недавно одні занадто переживали, щоб, не дай Боже, мукачівці не знайшли господаря для замку Паланок та не створили гірськолижний курорт, який би міг конкурувати з Буковелем. А інші у відповідь з надмірною підозрою ставились до проекту будівництва аквапарку в Ужгороді, бо це ідея конкурента.

Те, що такий шлях безперспективний і нищить самих розпалювачів війн, доводить політична доля С.Ратушняка, який останні 16 років був ініціатором та головним учасником всіх політичних баталій у краї. В результаті він не те, що не зумів розширити свій вплив за межами Ужгорода, а навіть втратив усяку політичну опору в рідному місті. То чи зуміють нинішні обласні можновладці піднятися над дріб’язковими амбіціями, покаже час. І дуже хочеться вірити, що він чомусь-таки вчить.