«ПОЛІТИКИ ПІД ЧАС ПЕРЕДВИБОРНОЇ ГОНКИ НАГАДУЮТЬ БИКІВ ПІД ЧАС ГОНУ», -

каже політолог Віктор Пащенко

Передвиборна гонка фінішує і можна вже підбити перші попередні підсумки. Чиє прізвище все таки видрукують на бюлетенях, на що розраховують кандидати і чи здатні вони осилити управління краєм – у розмові з керівником Закарпатського інституту політичних досліджень Віктором Пащенком.

– Вікторе Володимировичу, цьогорічний список кандидатів на посаду міського голови відрізняється від попередніх?

–� Наразі зареєстровано вісім кандидатів: Віктор Погорєлов, Сергій Ратушняк, Микола Жолтані, Володимир Приходько, Борис Борисов, Тетяна М’ясковська, Віталій Савицький та Анатолій Синишин. Павло Чучка зняв свою кандидатуру. І така кількість охочих обійняти посаду міського голови значно менша, ніж вона була, приміром, у 1998 році. Тоді ми спостерігали пік – 18 кандидатів. Нині ж є певний спад чисельності і це нормально.�

Але скільки б кандидатів не було – 8 чи 18, значення це особливого немає. Адже реальний вибір завжди йде між трьома, ну максимум чотирма альтернативними варіантами.

–� Якщо це так, то на що тоді сподіваються політики? Невже ніхто не може реально себе оцінити, натомість всі сподіваються потрапити до числа лідерів?

– Ви знаєте, колись я про це казав, але дозволю повторитися. Політики в передвиборній гонці нагадують мені биків під час гону. Адже вони настільки засліплені бажанням влади, що не помічають нікого і нічого навкруги. Тому-то абсолютна більшість політиків реально себе не оцінюють. Зараз коли я йду містом, на мене звідусіль дивляться знайомі і не дуже обличчя. Таке враження, що пів Ужгорода балотується. В той же час майже ніхто з цих кандидатів не орієнтується ні у справах міста, ні у політиці загалом. І тому говорити про адекватність сприйняття самих себе і своїх шансів марно. Колись я мав цю ілюзію, що в політику йдуть люди, які вже чогось досягли, мають високий інтелектуальний рівень. Виявляється, я їм тоді дуже лестив.

Із усього переліку політичних партій, які зареєстровані на виборах в обласну раду (а їх там більше 30) тільки дві працюють системно. Маю на увазі «Партію регіонів» та «Єдиний Центр». Всі інші – любительські клуби.

Рейтинг «Батьківщини», «Сильної України», «Фронту змін»� тримається виключно на авторитеті та харизматичності їх лідерів.  Бо ж, погодьтеся, досить легко можна собі уявити, що Віктор Янукович перестане очолювати «Партію регіонів». Так, певний час рейтинг нового лідера не дотягуватиме, але він швидко стабілізується і піде зрештою стрімко вгору. Чи можна уявити аналогічну ситуацію у випадку з «Батьківщиною», «Сильною Україною» чи «Фронтом змін»? Навряд.

– Вікторе Володимировичу, а як ви вважаєте, з чим пов’язане таке помолодшання кандидатів? У ради різних рівнів прагнуть потрапити, починаючи з 20-річного віку. Таких «політиків» можна зрозуміти – амбіцій через край. Але для чого вони партіям?

–� А в партіях хто? Іще Леонід Кучма такі карликові політичні сили називав «я, жінка і собака». Бо для того, аби мати право заснувати партію, потрібно всього три людини. Ну створилася така політична сила, а далі що? Треба ж їй когось залучати до свого складу. От і беруть без розбору. Але я це сприймаю як цілком нормальний процес дорослішання суспільства. Річ у тім, що покоління, яке виросло й отримало освіту в Радянському Союзі, до виборів ставиться з острахом. Адже тоді самовисуванством ніхто не займався. Це вважалося просто нескромним. У сучасного ж покоління такого внутрішнього гальма немає. Натомість є потреба самостверджуватися. Проте, що такі кандидати можуть дати місту (про область я вже навіть нічого не кажу)? Без досвіду роботи, без відповідних знань. Нещодавно мені потрапила до рук програма одного з таких амбітних молодиків. Так ось у нього пунктом першим стоїть ремонт ліфту в будинку такому-то, по вулиці такій-то. А другим – забезпечення міста цілодобовим водопостачанням. Як на мене, дуже показовий приклад політичного невігластва. Однак це проблема не окремих особистосей, а цілого суспільства. Бо який попит, така і пропозиція.  

– Чим ці вибори специфічні? Окрім того, що вони знову відбуваються за новим законом. Партій побільшало?

– Партій не стало більше. Та й взагалі немає значення, скільки їх є. Вперше вибори за пропорційною системою проходили� в області чотири роки тому назад. Тоді до обласної ради пройшло 7 партій. Гадаю, така ж така ж кількість пройде і зараз.

У цілому політичних змін немає. Є зміни в назвах, але не в суті. Так, якщо раніше основними опонентами були «Наша Україна» і «Партія регіонів», то нині так і залишиться. Єдине, що «НУ» замінить «ЄЦ»; замість соціалістів буде, можливо, «Сильна Україна», замість народників – «Фронт змін».

Особливість цих виборів у тому, що половина списку формуватиметься мажоритарниками. Тому тут ситуація менш прогнозована. Але все одно конкуренція основна буде між «ЄЦ» і «ПР». У політичному сенсі «Єдиний центр» – партія, більш схильна до проєвропейських, ліберальних традицій, з опорою на місцеве самоврядування. А «ПР» якраз виражає традиції прорадянського номенклатурного стилю управління з чіткою ієрархією та орієнтацією на центр. І такий розклад відображає об’єктивний стан суспільства, який склався на пострадянському просторі.

Думається мені, що буде боротьба за коаліцію, за представників від дрібних партій. Хоча стабільної більшості, жорсткої, такої, яка є у Верховній Раді, так і не вдасться створити. Втім, за більшість питань місцевого характеру будуть голосувати переважною більшістю, як і дотепер. Маємо ще одну яскраву політичну особистість без політичної сили -  анархіста Сергія Ратушняка. Але, на мою думку, після� цих виборів почнеться його політичний занепад.

 Ось так мені уявляється політичне обличчя Закарпаття. І воно від цих виборів суттєво не зміниться.

Людмила ОЛІЙНИК