Українська футбольна ілюзія
Напередодні офіційного старту чемпіонату світу з футболу українцям випала нагода подивитися на найпрестижніший трофей планети. Місцем паломництва стала «Донбас Арена». Як відомо, наша збірна достроково зійшла з дистанції, чим забезпечила собі вихід в «почесні ряди» сталих глядачів. Також судячи по вельми мізерним результатам вітчизняних клубів в європейському сезоні 2009/10 мимоволі виникає просте запитання: хто винен в цих футбольних негараздах???
За 19 років незалежності український футбол помітно еволюціонував: вдалося сформувати непогану матеріально-технічну базу, залучити інвесторів та підвищити якість гри. Але разом з тим, паралельно, в інших країнах Європи, держустанови та власники клубів без сумніву теж не дрімали. Вони помірковано інвестували в свою футбольну інфраструктуру і всяко підтримували її, в принципі, чим і сьогодні продовжують займатися. На цьому тлі, вітчизняний футбол залишається в ранзі «становлення».
Розбір польотів
Сьогодні ні для кого не секрет, що футбол – це сила, яка може, навіть в час глибокої кризи, вагомо підняти настрій і посилити, дозвольте припустити, віру в добре життя. Але на відміну від європейських країн, на диво, в нашій державі цьому менше приділяють уваги. Принаймні є деякі спроби. Проте, гадаю більшість погодиться, що в нинішніх реаліях цього недостатньо. Можливо дехто поспішить спростувати тим, що ми молода країна з слабкою економікою і т.д. З чим я повністю згідний. Але чи в цьому наша найбільша проблема?
Якщо наші футболісти Прем’єр-ліги з легкістю собі позволяють придбати «MASERATI» чи «MERCEDES» за 200 000 доларів, то говорити про фінансові негаразди було б не зовсім правильно. Якщо взяти до уваги, що в країнах Південної Америки, де гонорари в рази менші за наші, якість футболу помітно вища.
Візьму на себе смілість покласти, якщо не всю, то на 80%, відповідальність на наших футболістів. Гадаю вони і є тою слабкою ланкою, яка гальмує розвиток вітчизняного футболу! Власників клубів можна винити хіба що за їх щедрі гонорари. Тренерам в даному випадку я можу лише поспівчувати!
Гадаю, із-за несерйозного ставлення футболістів до своєї професійної діяльності у нас сьогодні такі паплюжні результати. Можливо «зажерлися»!? Погодьтеся, на сьогодні в переважній більшості клубів Прем’єр-ліги панують досить сприятливі фінансові умови та порівняно непогані технічні основи… Не знаю, які ще мають бути для футболістів мотивації? Для гравців можливо головне, що зарплата капає. У цьому випадку доречно пригадати всім відоме висловлення: «солдат спить, а служба йде».
І коли слухаєш післяматчеві інтерв’ю футболістів, щось типу: «хлопці молодці, виклалися на всі 100%, але на жаль результат…», волосся дибом стає на голові. Які виклалися? Як на мене, то вони навіть не бігали!!! А потім, ще мало не з слізьми на очах, футболісти нарікають, що в наших клубах зростає кількість легіонерів і їм... Проте, про причини цього явища мало хто з них замислюється.
Самі поміркуйте. Під час перегляду нашого чемпіонату варто перемкнути на італійську «Серію А», англійську Прем’єр-лігу чи іспанську «Прімеру»… і стає все зрозуміло. Складається таке враження, що наших футболістів тримають на сухарях і добрій волі. Якість гри не витримує ніякої критики. Ні швидкості, ні техніки! Якщо в Європі футболісти кожен матч грають, як останній, то наші, з дозволу сказати, комусь роблять послугу.
Легіонери vs Наші футболісти
ФФУ збільшує ліміт одночасного перебування на полі вітчизняних футболістів до п’яти чоловік, а в майбутньому до шести, що в принципі є правильною політикою. Також все частіше проводяться заходи щодо покращення умов для молоді. Але хто цього оцінить? Чи може всі подумки бажають з грязі в князі.
Сьогодні за ті ж гонорари легіонерам вдається якісно підвищити рівень гри, а відповідно своєї команди. В даному випадку власники клубів, на мій погляд, роблять все правильно! Якщо наші не вміють і не бажають грати, то можна залучити тих, хто хоче сумлінно грати і перемагати. Тут доречний приклад «Шахтаря», в якого в основному складі кількість легіонерів врази перевищує кількість вітчизняних.
Вважаю, нашим футболістам всього-на-всього потрібно прокинутися і впевнено рухатися вперед. Якщо зараз вони не усвідомлять своїх помилок, то завтра вже буде пізно. Як то кажуть: дорогу осилить той, що йде.
Виходячи з короткого аналізу, можна констатувати, що в цих умовах, збільшення кількості легіонерів є природним явищем. І нехай це послужить наглядним уроком для наших футболістів. А поки що, ми – вболівальники, будемо продовжувати з наївною впевненістю вірити в майбутні наші перемоги на футбольному терені.)
