Василь Скрип: Ситуація з туберкульозом на Закарпатті може вийти з-під контролю (ВІДЕО)

Редакція Mukachevo.net розпитала генерального директора Центру легеневих хвороб Василя Скрипа, як медреформа може вплинути на боротьбу з туберкульозом на Закарпатті.

— Василь Васильович, розкажіть про ситуацію з туберкульозом в Закарпатті. Чи дійсно ми наблизилися до так званого "африканського показника"?

— Епідемічна ситуація у нашій області, як і в цілому в Україні залишається складною. В загалі в Україні є не значне зниження захворюваності, однак у нас в області вже другий рік поспіль ми маємо незначне, але збільшення захворюваності. Сьогоднішній наш показник чи показник за 2019 рік це 68.8 випадка на протязі року в перерахунку на 100 тис. населення.

Це показник, якщо ми рахуємо населення нашої області 1 млн 200 тисяч. Однак відомо, що за останнім переписом, електронним, кількість населення нашої області сягає 937 тисяч. Якщо перерахувати кількість зафіксованих хворих на туберкульоз та рецидиви то показник буде 92.6 — це надзвичайно високий показник!

Раніше ми говорили "африканський показник" або тих колишніх союзних республік, здебільшого азіатських: Казахстан, Туркменістан, Узбекистан, Киргистан...Тому ситуація надзвичайно складна. Серед перших зареєстрованих більше мультирезистентного туберкульозу - це проблема нашої держави, адже по розпоширенню мультирезистентного туберкульозу ми на 5 місці у світі!

Оцінюючи епідемічну ситуацію, зрозуміло, що в першу чергу повинна бути мобілізована первинна ланка. Бо саме виявлення туберкульозу, проводиться первинною ланкою - сімейними лікарями.

Стаціонарний етап проводиться в межах стаціонарну, потім амбулаторний етап, де повинні доліковуватися хворі, а також стояти на диспансерному обліку і повинна дотримуватись кратність обстеження та лікування хворих на амбулаторному етапі. На цій основі проходить реформа галузі охорони здоров’я в цілому і протитуберкульозної служби зокрема.

Видатки на протитуберкульозну службу скорочуються майже в 5 разів. Згідно тарифів, які затверджені постановою Кабінетом міністрів України 5 лютого цього року, вартість одного випадку туберкульозу сягає - 20 663 тис. грн та 80 копійок.

Зрозуміло, що за такі кошти виявити та вчасно і якісно пролікувати хворого не можливо. Мало того, абсолютно невідомо на якій методиці базується розрахунок даної послуги. Адже в минулих роках на всі етапи віділялося 100 і навіть більше тисяч гривень. У нашому закладі на 2019 рік ця сума складала 44 700 тис. грн.

Очевидно, що скорочення видатків на туберкульоз можливе, якщо ініші галузі, якщо інші етапи в діагностиці та лікування туберкульозу будуть дофінансовані. Поки що, такого немає.

Я вже дуже багато разів говорив - сьогодні наша первинна медикосанітарна допомога абсолютно не готова до лікування у амбулаторрних умовах: вони не мають для цього ні знань, ні регламентуючих документів, ні фінансування. Виходячи з цього, ми змушені скорочувати об’єм надання протитуберкульозної допомоги у нашій області.

З 1 квітня в області припиняють роботу 4 відділення у складі районних лікарень, оскільки це будуть сформовані опорні лікарні, у яких не передбачені протитуберкульозні стаціонари.

Отже цих хворих ми маємо взяти на себе саме до обласного закладу - в центр легеневих хвороб. А фінансування нашого закладу, в порівнянні з фінансуванням минулого року мінус 27 млн. Зрозуміло, що в такій ситуації працювати буде надзвичайно важко і хворі дочасно будуть виписуватися із стаціонару, бо іншого виходу немає по скільки середнє перербування при такому фінансуванні може бути від 2 тижнів до 2 місяців і не більше, паліативні хворі взагалі 10-15 днів, це означає, що на амбулаторний етап ми будемо переводити хворих, які не можуть бути забезпечені адекватним лікуванням на амбулаторному етапі.

Я передбачаю - якщо нічого не зміниться, якщо до нас не дослухаються спеціалісти, якійсь менеджери, які сьогодні керують Міністерством охорони здоров’я, Національною службою здоров’я України та Центром громадського здоров’я, то я передбачаю, що рівень відриву від лікування (сьогодні 10) буде біля 90.

Рівень рективація процесу та рецидивів збільшиться. Від цього збільшиться і сметрність і однозначно епідемічна ситуація погіршиться.

Дуже шкода, що багаторічна праця в тому числі і наших закладів може піти "на смарку", бо таку епідемічну ситуацію з таким підходом до справи ми заженемо в глухий кут.

— Тобто з відкритою формою Ви фактично можете виписати людей?

— Взагалі з відкритою формою також передбачене амбулаторне лікування, воно не є заборонено. Але як правило хворі до обацелювання, поки вони є бациловиділючами будуть в стаціонарі.

От за ці два місяця, про які я вам говорив, ми повинні хворого обацелювати, але продовження лікування протягом 6 місяців при чутливому туберкульозі і майже 20 місяців при мультирезисентному туберкульозі і розширені резистентності хворого, то такі хворі уявіть собі вони повинні лікуватися амбулаторно - це як правило хворі які не мають роботи, даху над головою часто.

80% хворі на туберкульоз це соціально дезадаптовані групи населення: без роботи, без засобів для існування, часто без сім’ї, часто із шкідливими звичками. Але біда в тому, що саме вони є джерелом інфікування всіх інших хворих.

— Тоді чи правдиве тоді твердження, що "Туберкульоз - хвороба бідних"?

— Туберкульоз — це соціально значуща хвороба. Це говорить про те, що у розвитку патогенезиці хвороби мають соціальні фактори.

Зрозуміло, що лише медичними засобами, медичними заходами, де побороти туберкульоз, ба навіть стабілізувати епідемічну ситуацію практично неможливо.

Для того щоб побороти туберкульоз нам потрібно побороти бідність: це значить мати високий економічний розвиток, це мати високий рівень працевлаштування, високий дохід, санітарну культуру тощо.

— Якщо так, тоді чи відомі Вам показники у світі, у розвинених країнах?

— У наших сусідів, в угорців хворих на туберкульоз 15 на 100 тис. населення, у Румунії - 30, у Словаччині менше 10.

До речі, часто питають "Яку системи охорони здоров’я сьогодні реалізують в Україні?". Це так звана канадсько-британська модель. Це гарна модель, але це затратна медицина. Це частково державна, часткова страхова медицина. Але саме основне - хворих на туберкульоз у Канаді та Британії дуже мало: Канада 5 на 100 тис, Британія 6-7. Представляєте? А у нас? Майже 70 офіційно, а не офіційно під 100, на 100 тис населення. У Росії так само, як і у нас. А от в Білорусії біля 40 хворих на 100 тис.

Потрібно пам’ятати градацію по захворюваності - до 30 на 100 тис. населення це благополучна ситуація, це те що ми хочемо. У нас (в Закарпатті прим. ред.) 68.8, по Україні 63. Вище цього бар’єру - не благополучна ситуація, вище 50 хворих на 100 тис населення епідемія! Тому такий підхід, який зараз культивується у нашій державі, мені здається це пагубний.

Реформатори сьогодні не прислуховуються до спеціалістів і це може мати дуже сумні наслідки. Хочу вам сказати, що я особисто підтримую реформи. Я пам’ятаю 2017 рік, коли три основні закони, які регламентують проходження реформи у нашій державі, приймалися, до мене звернулися народні депутати від Закарпаття. Я особисто рекомендував їх підтримати. Але не все пішло так, як я це бачив, не так як воно викладено в законах України. От наприклад: в законі про державні фінансові гарнатії, фінансування закладів охорони здоров’я, одним із пунктів передбачено - видатки на охорону здоров’я не меше 5% ВВП.

В минулому році було 3.2%, на 2020 рік Законом України про державний бюджет передбачено 2.9%. Отже, порушується закон, медицина фінансується у два рази нижче потреби, хіба це реформа? Реформа потребує коштів. Якщо їх нема, то може відтермінуємо? Розберімося в економіці, розберімося в структурі і поетапно давайте її впроваджувати, бо окрім проблеми епідемічної, велика проблема це вивільнення медичних працівників.

Ще віднедавна ми з вами сподівалися, що медичні працівники будуть повернуті з-за кордону в нашу державу. Сьогодні дуже багато наших лікарів, спеціалістів, особливо анастезіологів, наших біологів, наших хірургів, акушергінекологів працюють за кордоном. І ми надіялися, що повернемо їх до себе, а виходить все навпаки.

Я очікую, що якщо нічого не зміниться, другий відсоток, другу велику хвилю медичної імміграції, втрату наших спеціалістів: і лікарів, і середнього медичного персоналу тощо. По нашій службі це від 500 до 550 наших людей.

— Це тих кого потрібно звільнити...?

— Це тих кого потрібно звільнити через брак фінансування. У звязку із скорочення ліжок, фінансування. Ми змушені вивільнити людей і закрити окремі відділення. Я вже про це повідомив.

Ось наприклад Довжанське відділення відновленого лікування для кістково-суглобувого туберкульозу. Там працювало і працює 73 фізичних осіб на 65 посадах. Вони вже повідомлені, що з 1 квітня це відділення буде ліквідовано.

Розумієте, у реформі дуже багато раціонального. Скажімо медицина, або Національна служба здоров’я України не повинна фінансувати соціальну послугу. Це не справа медицини, справа соціальних служб. Скорочуючи сегмент охорони здоров’я, відкривіаймо двері в інші сегменти.

Якщо з 1 квітня Вільшанське відділення психіатричної лікарні, їм передбачено 3 млн - її робота максимум на 2 місяці. Що робити з хворими? Кажуть там багато хворих, які потребують соціальний нагляд, соціальну підтримку. Можливо...але давайте це вирішувати.

Куди сьогодні, ми повинні відпраити цих психічноховрих? Взяти в Берегово? Можливо...в тому є ризон. Але Берегівська психіатрична лікарні у свою чергу недофінансовується майже на 50%.

Тому: фінансування, або дофінансування одних закладів за рахунок закриття інших, таких як психіатрія, наркологія, ВІЛ/СНІД, обласні інфекційні лікарні, протитуберкульозні заклади...і за рахунок них дофінансувати заклади, які надають допомогу по роду допомозі інфаркту, інсульту, екстренну медичну допомогу та онкологію - я не думаю, що це правильно.

Так, на першому місці в Україні за смертністю - серцевосудинні хвороби. Це правда. З інфарктом потрібно боротися і профілактику проводити. Але, якщо ми доведемо ситуацію, що на першому місці по смертності вийде туберкульоз, то це буде успіх держави? Чи успіх у галузі охорони здоров’я? Чи це потрібно нашим людям? Я вважаю це не правильно...