Вода — основа всього живого. Людина досить довго може обходитись без їжі і дуже короткий час без води. Чиста й прозора вода справді небесний дар, запорука людського життя, здоров`я і довголіття. Погана вода — справжнє нещастя для всього живого.
Жителі багатьох регіонів у цьому сенсі називають наш край справжнім раєм. А чому б і ні? З гір течуть дзюркотливі поточки, які живляться з кришталевих підземних джерел, в області відсутні хімічні, металургійні та інші промислові гіганти, здатні забруднити все на світі. Живи й насолоджуйся.
Не виходить. Люди своєю лінню, байдужістю, зажерливістю здатні і райський дар перетворити в непотріб. Ужгород, на жаль, у цьому плані не виняток.
У давні часи єдиним джерелом питної води для городян був канал. Розумно спроектований, дбайливо обгороджений по всій довжині він ще й пильно охоронявся. Давні мери дбали про добробут та здоров`я своїх виборців.
Все минулося. Життєдайний канал перетворився у стічну канаву. Як його інакше назвати, якщо деякі мешканці Оноківців та Дравців примудрилися спрямувати до нього каналізацію із своїх корівників, свинарників та лазень, огорожа давно зникла, про охоронну зону нічого й говорити.
З ростом лівобережної частини міста виникла проблема його водопостачання. І знову повезло. Під боком у міста в районі Минаю виявилося ціле підземне озеро питної води. Побудували Минайський водозабір, проклали водогін. Проблема вирішена, порядок!
Усі, мабуть, пам`ятають що трапилося з Іванушкою, який напився з калюжі. Щоб ми не перетворилися у козлів, існують жорсткі вимоги до якості питної води, яка подається населенню. Перш за все її потрібно всебічно обробити. А саме:
— видаляється каламутність та колірність води;
— провадиться її знезараження;
— за необхідності знижується жорсткість води та вміст розчиненого заліза;
— ліквідовуються присмаки та запахи.
Для реалізації цих вимог будуються очисні споруди, які повинні забезпечити якість та санітарно-бактеріологічний аналіз питної води.
Людина справді здатна творити чудеса. Наприклад, в охоронній зоні насосної. Можна організувати стоянку транспорту, побудувати туалет без вигрібної ями, у приміщенні для зберігання коагулянтів влаштувати автомайстерню, мити машини у зоні виняткової чистоти. Вода повинна фільтруватися, але фільтр не працює, у ремонті й хлоратор, озонатор для знезараження був придбаний, але зник невідомо куди. У резервуарі має бути водомір, але він теж відсутній. Щоб визначити рівень води, відкривають люк і кидають в резервуар з питною водою каменюку, або ж просто плюють туди, на воді розбігаються кола, по них візуально і визначається рівень.
Приблизно за ЗО метрів від охоронної зони стоять контейнери для сміття. Різні люди риються там у пошуках їм потрібного, увесь непотріб відноситься під паркан охоронної зони за 10 метрів від свердловини, яка подає воду. Постійно палає багаття, спалюються нечистоти й пластмаси. Від горіння утворюються отруйні речовини, у тому числі диоксини, здатні розчинятися у воді. Під час опадів усе це змивається і потрапляє під грунт.
Наприкінці 70-х років я тримав у руках креслення геологічного розрізу великої території навколо колишнього цегельного заводу на Минайській. Ніякого джерела у цьому районі не було. І раптом воно з`явилося. Без землетрусу чи інших катаклізмів. Потік, який живить озеро за цегельним заводом, починається з Минайського водозабору. Та головна біда не у величезних втратах води. Водогін під напором - одна справа, інша — коли тиск припиняється. Тоді у отвори труби всмоктується те, чого у питній воді не може бути ні в якому разі. Часом з кранів ужгородців з водою ллється пісок. Його ми принаймні бачимо. А що всмокталося невидиме простим оком? На мікробному чи бактеріальному рівні?
Це повинно було б стати предметом найпильнішої турботи усіх без винятку мерів міста останнього часу. Але, на жаль, не стало. Не б`ють насполох ні санітарні, ні екологічні наші спецслужби.
Зате, коли заманеться підняти тарифи, усі стають напрочуд активними. При цьому, підвищуючи ціни на воду, ніхто й не натякне про підвищення її якості.
У газеті «Ужгород» начальник водоканалу плакався на брак коштів. А які кошти потрібні, щоб прибрати транспорт, мийку, автомайстерню з охоронної зони? Не спалювати сміття під насосною? Ніяких коштів ужгородців не вистачить, якщо фільтр та хлоратор спочатку демонтувати «на ремонт», покласти їх на дах насосної, щоб вони спочатку поіржавіли, а далі потрапили в металобрухт.
Хто дасть на все це відповідь? Скажімо, в калькуляцію ціни на воду включені не тільки «представницькі витрати», а й вартість очистки, хлорування, знезараження води на Минайському водозаборі. Платіть більше, говорять нам. А за що? Фільтра немає, хлоратора немає, озонатор відсутній. Скільки води із свердловини потрапило до водогону, а скільки до озера, підвалів та в джерела, що б`ють на міських вулицях?
Відповіді немає. Ось чому в Ужгороді вода найдорожча в країні. Не говорячи про якість. Скільки її втекло, а ми все платимо та платимо.
Коментарі