"Попівська трійця" Берегівщини (ФОТО)

А здавалося б – скільки лише в нашому краї Поповичів? До Попівської сільської ради належать три села – власне Попово, Мале Попово та Гетен. До них не часто навідуються туристи, попри те, що як і більшість населених пунктів Закарпаття, ці села з давньою історією і мають чим здивувати, а то й вразити.

Лежать вони по дорозі за, певен,  майбутнім термальним курортом Косонь, тож, можна надіятись, що колись і цим селам перепаде щось від омріяного туристичного буму. Головне село «трійці», Попово, знаходиться в 25 км від Берегова, тут живе трохи більше, ніж  900 чоловік. Перша згадка про село датується  1261 роком, де воно фігурує під назвою Поп. Назва місця Попі вказує на роль попа, і пов’язане із його проживанням в цій місцевості. Ймовірно, йдеться про католицького священика Ерасмуса  Харашті, бо певний час село було його власністю. За легендами, існував недобудований храм,  з яким пов’язували назву села. В ХІІІ столітті на місцевості створюється два поселення, Чонкаш та Попі. Чонкаш майже повністю обезлюднів в наслідок монгольської навали в 1241-1242 рр.

Жителі цього села  утекли до сусіднього поселення Попі, яке було укріплене стінами. Згодом нове поселення стали називати Чонкаш-

Попі, пізніше буква «ш» загубилась, так сформувалася  теперішня угорська назва села - Чонкапопі.

В XIV ст. літописи згадують Чонкапопі як квітуче село, яке від священника Харашті перейшло у спадок до родини Кереченьі. До епохи  Реформації власники часто мінялися. В 1646 р. сільська громада перейшла в реформатство, в 1661 р. в селі було проведено єпископське засідання. В 1659 р. почала діяти церковна школа, яка припинила існування після 1944 р. В радянський час для дітей була збудована інша, сучасна, з якої ми й почали знайомство з селом, адже знали -  зусиллями директора, вчителів та учнів тут влаштовано невеличкий музей побуту. До школи треба перейти через вантовий міст – споруда доволі незвична для села - через потічок, який зветься  Міц. Він  тягнеться вздовж Попово наче неглибокий рів, і повністю висихає в бездощову пору.

На подвір’ї перед школою зберігся барельєф на честь радянських воїнів, частково пошкоджений -  від того він набув ознак картин в дусі авангардизму.

Сама школа збудована в 1972 р., як свідчить табличка на її стіні, «на честь 50-річчя створення СРСР».  Типова ззовні, зсередини вона може похвалитись музеєм, де зібрано непогану колекцію меблів, посуду, книг, одягу та тканин тощо.

Окрасою села є мурована реформатська церква, збудована в 1795-1800 рр.  Вона відрізняється незвичним гранчастим шпилем, який в 1907 році був покритий оловом. Великий церковний дзвін був конфіскований під час Першої світової війни, заміну йому знайшли лише в 1992 році.  Нині церкву ремонтують, тож ліси навколо шпилю дещо зіпсували можливість зробити гарний кадр…

Розташоване неподалік Мале Попово й справді мале – тут мешкає всього двісті селян.  Воно засноване в 1456 р. в якості хутору (угорською – «таньа»), про що свідчить його нинішня угорська назва «Papitanya». В історії фігурувало під такими іменами, як Мале Попово (1920-1938 рр.),  Гашпаров Двор (Gašparov Dvor) в короткий період між 1944-1945, Сонячне - в радянській час. Похвалитись якимись пам’ятками  село не може, невеличка реформатська церква збудована в наш час.

Зате третє село «попівської трійці» - Гетен – багате на справжній архітектурний шедевр. Зазвичай, дерев’яна сакральна архітектура асоціюється із гірським Закарпаттям – Хустщиною, Рахівщиною, Березнянщиною. Але й рівнинна частина краю не позбавлена цих пам’яток. Кілька століть тому церкви та дзвіниці будували з дерева, бо не кожне село могло дозволити собі мурований храм. Вони часто горіли,  тож церковні громади охоче міняли дерево на камінь за першої нагоди. Відтак, до нас надійшло небагато таких споруд, які нині викликають захоплення у цінителів. Одна з таких є в селі Гетен - дерев’яна дзвіниця, побудована в 1793 році поруч  із кам’яним реформатським храмом, з притаманними цій конфесії простоті форм, без вежі та архітектурного декору. На тлі простої кам’яної церкви дерев’яна дзвіниця виглядає особливо вишукано, і по праву вважається однією з кращих пам’яток дерев’яної архітектури краю. 

Щодо самого села (нині в ньому близько 760 жителів), то, за однією з версій, ім’я  його  походить від угорського слова, що означає цифру «сім», за іншою, це похідна від назв однієї з давньоугорських етнічних груп. Село вперше згадується в 1270 р. в описах власності феодала Лоняї,  як пригранична місцевість у володінні родини Ангелус.  Приграничність цього села має давні традиції. Сьогодні в планах облаштування двох десятків нових пунктів пропуску на чотирьох закарпатських кордонах України один запланований як «Гетен-Тисокеречень». А в період чехословацького управління краєм тут, на межі з Угорщиною, була прикордонна застава та митниця першої Чехословацької республіки. Після війни в ній працював інтернат для дітей з вадами розвитку, потім будівля була занедбана. В теперішній час за ініціативи місцевої реформатської церкви створюється новий заклад для хворих дітей, будівля вже викуплена та реконструйована.

Перспектива відкриття пункту пропуску з одного кінця «трійці» та розвитку термального комплексу поблизу її початку дає надії на краще майбутнє, наразі ж села живуть вельми скромним сьогоденням.