Базари або ж ринки існують ніби за неписаним законом: продавці часто намагаються продати не завжди якісний і не завжди відповідний встановленій ціні товар.

Базари або ж ринки існують ніби за неписаним законом: продавці часто намагаються продати не завжди якісний і не завжди відповідний встановленій ціні товар. Покупці про це ніби й знають, ніби й готові до того, що їх можуть обдурити, але переконані, що саме сьогодні саме їх не обдурять, навпаки, ще може й самі вони когось, ну, хай зовсім трішечки, ні, не обдурять, а … перехитрують. І ті, й інші, а ще й власники ринків — дурять державу, але держава теж як та кокетка: "ах, обмануть меня не сложно, я сам обманываться рад".

Півтора десятка років тому простіше було вигнати людей на базари, ніж тепер забрати їх звідти. Місцевій владі ліпше стояти до ринків у позі страуса, дешевше проблем не бачити, ніж їх розгрібати. Але ринки, як невиліковну хворобу, треба тримати в рамках, інакше вона розповзеться і отруїть весь організм. Особливо з огляду на те, що до нас нині масово їдуть сусіди, які духовний харч споживають "просунутий" європейський, а матеріальний воліють наш — дешевший. Вчора обласна влада розбиралася, яку ж ситуацію маємо з базарами і як з ними мирно та взаємовигідно співіснувати.

Базари це не лише торгові місця…

Розігнати і закрити не можна, бо це для Закарпаття — понад 8 тис. робочих місць, загалом більше 20 тис. торгових місць, де сільське населення може продати вирощену у власному господарстві продукцію або ж крам, щоб не існувати лише з натурального господарства. Це 16,9 млн. грн. податків, а 65% місцевих бюджетів — надходження від ринкового збору. Через ринки області торік реалізовано майже п`яту частину всіх товарів, більш ніж на мільярд гривень. Крім того, воювати з ринками надто невдячна справа, що яскраво демонструє перманентне намагання міської влади Ужгорода виселити на периферію вуличну частину, яка приросла до центрального «зеленого» базару.

Крім 113 офіційних ринків в області маємо й 23 стихійні, вони відтягують на себе 3,5% з усієї кількості продаж і 17,9% оборотів організованих ринків. Відкриття супермаркетів, за даними головного управління економіки облдержадміністрації, скоротило продаж на несанкціонованих ринках лише на 1,8%.

Цікаво, що районні адміністрації часто кажуть: нема у нас ринків, тим більше несанкціонованих, тоді як, наприклад, у Берегівському районі ринковий збір сплачували у 7 селах, у Воловецькому зареєстровано 1 базар, а ринковий збір надходив до бюджетів ще 7 сіл, в Іршавському ці показники, відповідно, 8 та 17, у Тячівському — 16 та 6. Тобто навіть гроші до бюджетів надходять, а місцеві органи влади твердять: нема базару!

…а й чималі проблеми

Майже половина зареєстрованих ринків належать приватним особам, 16 — споживчій кооперації, кожен шостий перебуває у державній чи комунальній власності. За системою оподаткування — 80% ринків на єдиному податку, 7,6% на фіксованому, 12,4% на загальній системі. Продавцям на ринках доводиться платити за місце на ринках споживчої кооперації залежно від того, що продають, а на всіх інших — незалежно від товару — 2,5-5 грн. або ж за кв. м торгової площі. Ставки оренди залежать від вигідності розміщення торгового місця, але при цьому власники ринків часто продають палатки, лотки, але при цьому угоди офіційно не оформляють і заставляють торгівців платити ще й орендну плату. Або ж, орендуючи ділянку під ринок, укладають угоди суборенди з торгівцями, терміни яких перевищують термін угоди на оренду ділянки під ринок. Відтак, коли спливає час основної оренди, влада намагається забрати землю, за яку торгівці заплатили орендну плату власнику ринку… і починається війна.

За нормативними документами правила торгівлі на ринках повинні затверджуватися на місцях. Проте у чотирьох районах області вони не затверджувались взагалі, а в усіх інших торік не переглядались, не дивлячись на те, що на загальнодержавному рівні були внесені доповнення та зміни.

Більше половини ринків не обладнані гарячим водопостачанням (згадаймо, скільки на них закладів громадського харчування!), 15% не мають взагалі ані води, ані каналізації. Кожен п`ятий ринок — без холодильників. Навіть на організованих ринках продають хто що може і де — норми товарного сусідства не дотримуються.

На багатьох ринках взагалі немає лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи, часто одна лабораторія обслуговує два ринки, а, наприклад, у Великоберезнянському районі лабораторія є, але вже два роки не працює. Імпортні харчі, а це здебільшого м`ясо та м`ясопродукти, продаються без документів, а лабораторії їх на контроль просто не приймають. Мізерні ж штрафи, передбачені за реалізацію таких продуктів, взагалі позбавляють змісту звертати увагу на таку продукцію, інспекторам простіше її "не бачити", ніж сваритися з продавцями. Так само з домашніми продуктами, які взагалі заборонено продавати, а це м`ясні та рибні копченості, напівфабрикати, домашня консервація, кондитерські вироби, вино та молоко у пет-пляшках. До того ж, їх часто продають просто з газетки чи кулька, простелених на землі. Радіологічного контролю на наших ринках взагалі немає. Ваги не витримують ніякої критики.

Небезпечні для життя

Окрема тема — безпека ринків. Те, що тут часто позбудешся і гаманця, і покупок — буденність. А якщо десь виникне пожежа чи обвал, люди не зможуть швидко залишити територію, бо ніхто не дотримується нормативних двох метрів між рядами. Куди там – крам часто викладений так, що жінці важко пройти, не зачепивши щось звичайною сумкою. «Будь-яка паніка на ринку може завершитися пораненням людей, – вважає перший заступник начальника УМНС України в Закарпатській області Володимир Бодак. Якщо, хтось перечепиться та впаде – натовп просто затопче його”.

І на відкритих ринках пожежа може стати фатальною, бо не те, що пожежній машині проїхати ніде – легковику не пробитися. Не кажучи про те, що воду пожежним машинам набирати нізвідки. Не краща ситуація і на ринках, що розташувалися в колишніх універмагах у райцентрах.

Проте хто з нас майже щодня не відвідує базар? Хто при цьому і коли хоч раз попросив сертифікат якості, довідку про походження чи довідку санветекспертизи, запитав у продавця про наявність санітарної книжки чи спецодягу? Хто, бачачи, м`яко кажучи, маргіналів, які тягають туші тварин, не пішов купувати м`ясо? Хто попросив зняти з ваг кетяги бананів і перевірив справність пристрою, за показами якого з покупця беруть гроші? Або ж зробив контрольне зважування (крім усього іншого, спробуй знайди такі ваги)? Хто, пішов далі, ніж обурене пирскання слиною від обурення умовами на ринку по вул. Краснодонців, в обласному центрі, де за кошти, які там обертаються, вже можна було зробити золотом вимощені тротуари та дороги?

Так і живемо…

Лариса ПОДОЛЯК

"Старий Замок "Паланок"