Що напишеш про те, що давно стало нормою цього здичавілого суспільства? І де реальна смерть і трагедія — таке ж шоу і бізнес для інших, як і все решта.

На Ужгородському ринку по вулиці Краснодонців зарізали чоловіка. Серед білого дня. Просто в генделику. Зарізав шістнадцятирічний учень ПТУ. Зарізав батька двох дітей, підприємця із Заріччя. Зарізав кухонним ножем, купленим за 9 гривень. Зарізав за те, що той зробив йому зауваження, коли петеушник їв пельмені і ображав працівників бару.

Хто би подумав, що в нас таке дешеве життя ?! Досить висловити незгоду з поведінкою п’яного шмаркача і ти -- вже на небесах. Вбивця, до слова, виявився ще й боягузом. Бо вдарив у спину.

Цей випадок вражає своє дикістю і цинічністю. Адже мотиви убивства такі мізерні, що дивуєшся з цього світу.

Колись убивство у селі Барбово на Мукачівщині викликало резонанс на всю Чехословаччину. Тоді дружина з наймитом-коханцем убила чоловіка, який повернувся із заробітків. Репортажі із судових засідань вели центральні газети. На кілька місяців це стало центральною темою громадського життя. Воно потрясло чехословацьке суспільство. Відомий письменник Карел Чапек спеціально приїхав на Закарпаття і написав про це вбивство роман „Гордубал”, який перекладено на десятки мов. Це стало ПОДІЄЮ!

Подією, яка виховувала. Люди були шоковані поведінкою дружини та її коханця, але там було принаймні КОХАННЯ, від, якого, до речі, народилося позашлюбне дитя.

А що було у четвер у генделику на Краснодонців? П’яний петеушник, який вважає себе супер-крутим? „Руки й ноги йому поламати, аби мучився вся життя”, -- так висловився про неповнолітнього убивцю мій знайомий. Не знаю, чи це допоможе. Бо винні в цьому і ми.

Бо коли щодня читаєш в наших газетах заголовки „Задушив матір подушкою” чи „Закопала рідну дитину у гній”, то розумієш, що зарізати чужого чоловіка за невинне зауваження -- це варварство. Але буває й гірше.

Коли статті на тему культури можуть зняти зі шпальти за браком площі, але „кримінал” -- завжди недоторканний, то чому дивуватися? Привчаємо читачів до убивств, як до програми телебачення. Але ще жодна розповідь про кримінал не зменшила самого криміналу. Зате привила суспільству дику байдужість. „А-а, зарізали”, -- позіхне читач над газетою, гортаючи сторінки.

Слово „смерть” втратило в газетах трагічну сутність, як втратили свій сенс слова „політреформа”, „коаліція” чи „демократія”. Недаремно ж одна із заповідей гласить – „Не згадуй Господа нашого даремно”, бо слова мають здатність порожніти, вивітрюватися, залишаючи після розпливчату абстракцію.

Про вбивство на Краснодонців говоритимуть тиждень. Доки не вийде наступна новинка зі шпальтами „свіжої крові”. І Карел Чапек не напише про це вбивство роман. І його не перекладуть на десятки мов.

Бо що напишеш про те, що давно стало нормою цього здичавілого суспільства? І де реальна смерть і трагедія -- таке ж шоу і бізнес для інших, як і все решта.

Олександр ГАВРОШ

"Старий Замок "Паланок"