Порушення Законом про Кабмін норм Конституції визнають навіть представники тих політичних сил, які голосували за нього

Головною темою інформаційних повідомлень останніх днів в Україні є прийняття і опублікування Закону України «Про Кабінет Міністрів України». Несподівано Закарпаття стало причетним до цього процесу – ухвалою судді Мукачівського міськрайонного суду Голові Верховної Ради України було заборонено вживати дій щодо обнародування, тобто введення в дію вказаного закону. Чому саме цей закон знаходиться в центрі політичного життя держави уже кілька тижнів? З цим та іншими запитаннями ми звернулися до доктора юридичних наук, професора УжНУ Василя Лемака. — Пане Василю, чому саме цей закон знаходиться в центрі політичного життя держави уже кілька тижнів? — Тому, що він стосується статусу Уряду – одного з ключових органів державної влади. Суть проблеми полягає у тому, що нинішня редакція Конституції передбачає доволі слабкі позиції Кабінету Міністрів України, який, з одного боку, проголошується як вищий орган у системі органів виконавчої влади, але, з іншого, боку конституційні норми визначають, що Уряд є відповідальним перед Президентом, який і надалі здійснює керівництво у сфері національної політики, оборони, зовнішньої політики тощо. Укази Президента є обов’язковими для Уряду. Президент навіть зупинити будь-яке рішення Уряду вправі – все це передбачене Конституцією. Не Ющенко придумав таку систему влади. Але вона є. Питання доцільності – це інше питання. Виявилося, що парламентська більшість і сформований нею Уряд не мають достатніх конституційних інструментів для здійснення своїх програмових ідей. Тому коаліція спробує виправити ситуацію через прийняття закону України. — Але ж такий підхід є неконституційним… — Ви вірно замітили. Неконституційність закону про Кабмін у редакції, що була схвалена Верховною Радою, проявляється у багатьох його положеннях. Якщо бути конкретним то слід відзначити наступне. Перше — Конституція України не передбачає можливості на рівні закону "розширення" статусу Прем`єр-міністра, перетворення його з керівника Уряду як колегіального державного органу на окремий орган державної влади. Для Уряду в цілому Конституція передбачає можливість «розширення» повноважень, а для прем`єра – ні. Друге — зміна конституційної процедури формування Уряду. Конституція України визначила процедуру формування Уряду. Закон про Кабмін пробує «підправити» її. На думку авторів Закону, щоб «удосконалити» цю процедуру, вони включили до пункту 3 ст.9 проекту положення, що в разі невнесення Президентом України до Верховної Ради України кандидатур на посади Міністра оборони України чи Міністра закордонних справ України у строк 15 днів (до речі, строк також не передбачений Конституцією), то «подання про призначення на відповідні посади вносить до Верховної Ради України коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України». Третє — зміна конституційної процедури формування складу місцевих державних адміністрацій. Всупереч Конституції України у законі сформульовані повноваження Уряду у відносинах із місцевими державними адміністраціями. Так, наприклад, частина друга пункту 2 ст.25 Закону передбачає, що Уряд «погоджує кандидатури заступників голів місцевих державних адміністрацій, які здійснюють свої повноваження у сферах, що належать до відання Кабінету Міністрів України». Звертаємо увагу, йдеться не про конституційні повноваження Уряду, а про якісь «сфери відання», що наводить на думку про намагання цього органу брати участь в «узгодженні» призначення всіх заступників голів місцевих державних адміністрацій. Але це не відповідає конституційній процедурі формування складу місцевих державних адміністрацій, котра чітко прописана – «Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій» (частина третя ст.118 Конституції України). Висновок: коаліція знову «удосконалила» конституційну процедуру. З іншого боку, пункт 9 ст.25 Закону встановлює: «Кабінет Міністрів України може скасовувати акти місцевих державних адміністрацій повністю чи в окремих частинах». Знову таки, якби це питання не було врегульованим Конституцією, воно носило би дискусійний характер. Але воно все таки врегульоване Конституцією, котра встановила: «Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України, або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня» (частина восьма ст.118 Конституції України). Про Уряд там не йдеться. Четверте — Уряд звільнився від обов’язковості для нього указів Президента України і постанов Верховної Ради України. Автори Закону хитро сформулювали пункт 1 ст.53 (з назвою «Акти Кабінету Міністрів України»), в якому передбачили: «Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції та законів України видає постанови і розпорядження, обов`язкові для виконання». «Хитрість» полягає у тому, що у Закону серед переліку нормативно-правових актів, «на основі та на виконання яких» Уряд видає свої акти, випущено укази Президента України. Звичайно же така постановка ставить Уряд урівень із Президентом в аспекті правотворчої діяльності. Проте така постановка цілковито не відповідає нормам Конституції. Основний закон передбачає, що у своїй діяльності Кабінет Міністрів керується не лише Конституцією і законами України, а й також "указами Президента і постановами Верховної Ради України" (частина третя ст.113 Конституції України). Це, природно, стосується і правотворчої діяльності Уряду. У іншій нормі Конституції, котра визначає повноваження Уряду, також сказано, що Кабінет Міністрів України забезпечує виконання не лише законів, а й актів Президента (пункт 1 ст.116). Можна продовжувати. Системні порушення Законом норм Конституції визнається навіть представниками тих політичних сил, які голосували за нього у парламенті… — Представники більшості кажуть: давайте введемо закон у дію, а вже після цього Конституційний Суд може скасувати деякі його норми, які не відповідають Конституції… — Але до Закону є претензії й іншого порядку, які пов’язані з його якістю, фаховістю. Наприклад, яка головне завдання Закону, як на мене? Це врегулювання відносин між главою держави і Урядом, бо обидва наділені виконавчо-розпорядчими повноваженнями. Але Закон належно не робить цього. Положення його ст.27, які покликані врегулювати відносини Уряду з Президентом, фактично зведені до одного – впорядкування процедури здійснення контрасигнації актів Президента у чотирьох випадках, передбачених Основним законом, що само по собі є важливим. Все інше – за межами уваги авторів Закону. Те, чого у законі немає, зрозуміло, не може бути неконституційним, але сама відсутність таких норм у спеціальному Законі виглядає принаймні дивно. Яке в такому разі призначення проекту?! Друга проблема – відносини Уряду і РНБО, у тому числі щодо його координації і контролю з боку РНБО, як це передбачено Конституцією. Знову ми повинні нагадати Конституцію України, де вказано, що саме РНБО «координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони» (частина сьома ст.107 Конституції України). Так як Уряд не буде заперечувати, що є органом виконавчої влади (хоч і «вищим»), він виступає об’єктом координації і контролю з боку цього державного органу. Нам це також не подобається, але так формулює Конституція України. А Закон Про Кабмін, за логікою, повинен був би передбачити способи координації та контролю, здійснювані над Урядом з боку РНБО та їх межі. Але схоже авторів Закону ці межі не цікавлять. — Власне кажучи, норми Закону про Кабмін конфліктують з Конституцією. Якими ж нормами буде керуватися Уряд та інші органи державної влади? —Треба пам’ятати дві речі. Перше – Конституція має вищу юридичну силу і цитую «закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй» (частина друга ст.8). Друге – її норми мають так звану пряму дію. Це означає, що вони діють на суб’єктів незалежно від того чи є закон і незалежно від того, що норми закони по-іншому врегульовують певну ділянку суспільних відносин. Але погоджуюсь, що ситуація з точки зору державно-правової практики, на рівні застосування норм, є небезпечною. Деякий час колізія буде мати місце. Такі явища зсередини руйнують конституційну систему держави. Михайло НЕВИННИЙ "Старий Замок "Паланок"