Незламна сила духу: Історія закарпатця Рустама Росула, який повернувся з АТО і став призером міжнародних змагань (ФОТО)

Рустам Росул в перші місяці війни 2014 року призивався солдатом Державної прикордонної служби України та поїхав в зону АТО. Брав участь в бойових діях Донецької області в населеному пункті Новогородівка Красноармійського району. 10 жовтня 2014-го важкопоранений в бою під Волновахою — був у групі супроводження колони із продуктами. Отримав вогнепальні множині кульові поранення в області легень, спини та черевної порожнини, гомілки правої ноги, перебитий хребет. Ті, хто були попереду, загинули одразу.

Рустам прикрив собою кількох вояків, згодом його паралізувало. Кілька років хлопець проходив реабілітацію в США, Словаччині та Києві. Коли повернувся до рідного Мукачева, вирішив не сидіти склавши руки та не жалітися на важку долю, а активно займатися спортом. Двічі брав участь в міжнародних спортивних змаганнях Invictus Games (Ігри нескорених). Перший раз 2019 року був на відбірковому етапі, у 2022-му у Гаазі виборов "срібло".

Дисципліни в яких брав участь у Invictus Games: велоспорт на шосе, стрільба з лука, легка атлетика.

— Як потрапив на Ігри нескорених?

— Ідея була спонтанна. написали волонтери з Києва, чи не хочу взяти участь у "Іграх нескорених". Це був 2019 рік. І спонтанно вирішили - чому б і ні? Поїхали. У Львові, на той час, вже пройшов відбірковий тур, туди ми не встигли і поїхали зразу у Київ. тоді ми нікуди не пройшли, але було багато вражень. В той момент, я думав шо не буду на наступний рік брати участь. Але все таки, волонтерка Оксана Ремінець вмовила мене. На другий раз ми підготувалися краще. Пройшли відбірковий тур. Але через короранівус ігри переносили два роки підряд. Тобто змагання 2020-го відбулися зараз, у 2022 році. Приїхали ми туди, перезнайомились, були спортивні збори.

Інвінтус - це не про медалі, а більше про братерський дух, реабілітацію поранених і більше на психологію ставка. Менторство, психологічні тренінги.

Взагалі, вони все це придумали, щоб люди, які проходять "Ігри нескорених" потім у своїх осередках, створювали свої ж такі невеликі змагання, або ще щось.

У нас з 2014 року і до сьогодні дуже багато хлопців поранених, яким важко інтегруватися в соціум. На жаль, багато є таких що скоюють суїцид, зловживають алкоголем. От це менторство і робота з психологами, які присутні на Іграх нескорених, покликані уникати такого. Вони мають надихати займатися спортом, шукати нових побратимів, шукати спілкування.

— Як цьогоріч відбувалися змагання?

— Все почалося з дороги, дорога була важкою. Виїхали вночі, не оголошували, як ми будемо їхати, щоб не було провокацій. Спочатку приїхали у Львів. Потім у Львові зібрали всіх хлопців, в цей же час були постійні тривоги і навіть бомбардування. На кордоні нам надали зелений коридор. Перетнули кордон ми досить швидко, за години три. Потім поїхали у Краків, переночували, зранку о 7-мій сіли на літак, прилетіли в Нідерланди. Це така була подорож у нас. Ми приїхали найперші, там ще навіть відбувались певні монтажні, технічні роботи.

Хочу відмітити, що українців всі зустрічали дуже привітно. Тренери кажуть, що відношення до наших громадян дуже змінилось у кращий бік. Навіть німці, французи, казали, що не підтримують дії своєї влади і вболівають за українців. Багато було учасників. Близько 500 людей у різних дисциплінах. Офіційні делегації були навіть у нас. Ми їздили зустрічатися з міністром оборони Нідерландів. Їздили в консульство США, з нашими представниками також зустрічалися там.

Інтенсивний, згружений графік був щодня. Навіть не помічали, як пролітав час зранку до вечора. Плюс ще самі змагання.

Скажу чесно, ми їхали, навіть недуже хтось тренувався. Бо мали їхати у березні на тренувальний збір, і перед виїздом мали потренуватися. А так, як на нас напали рашисти, не було ні одного ні другого. Але президент сказав, треба представити країну, щоб ніхто не забував що є така сильна нація на землі. Одна з дисциплін, в якій я брав участь - стрільба з лука. З нами мав їхати мій тренер Дмитро Сидорук, але він напередодні загинув. Тому ми взяли з собою його світлину, щоб подумки, хоч якось він був поруч. У стрільбі з лука я вилетів 16-тий із 30 учасників. І вже в дуельні стрільби не потрапив.

Штовхання ядра в якому я отримав срібло, вийшло спонтанним. Так, як у нас не було тренувань. Думаю - а зайду я на легкоатлетичний манеж. Дивлюсь, вони тільки починають кидати диск. Я спитав чи можу взяти участь. Мені призначили час наступного дня на 12 годину. Приїхав, штовхнув ядро, медаль забрав і пішли (сміється). Я з ядром не тренувався більше року. Більше тренувався саме у стрільбі з лука.

Це такий вид спорту, де кожен рух має бути правильним і чітким, а якщо ти тренуєшся сам, наприклад, так як я, ще й без тренера, то напрацьовуєш багато неправильних рухів і воно все дається в знаки. Буває, що проходиш перший етап, а на другому щось трохи пішло не так і ти "посипався", потім зібратися дуже важко, особливо коли немає нікого позаду хто б підтримав і підказав. Був один тренер з нами всіма, та звісно ж він не міг приділяти багато уваги всім. Нас було 7 лучників і за кожним треба дивитися.

Останні були змагання з велоспорту, але ми ж з собою для нього нічого не брали. І там не могли підібрати під мене велосипед. Ми пройшли у 6-ку лідерів, це 13 кілометрів, але вже потім ми ще з одним побратимом подумали - так, будемо їхати у своє задоволення. Їхали, ніби на прогулянці, говорили про своє (сміється). Це зважаючи, що велосипед був не "під мене".

— Чи тренуєшся вдома?

— "Invictus" залишив мені тут велосипед трьохколісний. Інколи мене можна побачити на ньому у парку. За мною ще собаки постійно бігають, коли на велосипеді ганяю (сміється). Невід'ємною частиною мого життя в останні роки є тренування. По 3 рази на тиждень тренування з луком по 2 години, треба весь час підтримувати форму. А ще зараз можливо будемо готуватись їхати на Warrior Games (Ігри воїнів), це подібні до Ігор нескорених змагання, але в США. Ми мали їхати туди вже давно, але потім через карантин все відмінилося.

До речі, Invictus Games були створені після Warrior Games. Американці, після того, як в них з'явилося багато поранених військових створили такі змагання для мотивації, а потім вже почали з'являтися аналоги. Принс Гарі побачивши виступ британської команди у 2014 році на "Воріорс" вирішив створити щось подібне для Британії, а потім задум розширився. Зараз було 20 країн на змаганнях.

Якщо все буде добре, поїдемо на змагання в Америку. Але справа в тому, що команда у нас була з 40 людей. На даний момент з команди, один учасник загинув днями, "Кот" позивний. "Тайра" Юля у полоні вже другий місяць. І ще один хлопець зі Львова, позивний "Куля" також загинув. Так що наша команда потрохи зменшується.

— Що думаєш про теперішню війну?

"Все рухається до того що "путлеровцям скоро буде срака". Думаю, що війна буде затяжна. Як мінімум до літа. Думаю, через тих сволот буде ще немало загиблих"

— Наших, хороших хлопців, які патріотично і мужньо боронять нашу землю. Зневажаю тих чоловіків, як прикриваючись дитячими візочками ховаються у нас, поки наші хлопці там їх домівки захищають. І в наших теж є діти і сім'ї та вони не злякалися.

— Ти пам'ятаєш як сам пішов на війну?

— Всі тоді були на патріотизмі. Зараз, звісно, по іншому трохи війна проходить. Тоді нічого не було. Як бомжі були. Купували все за свої кошти. Йшли, хотіли щось довести. Ну як довести?... Та війна б закінчилася швидко, якби Порошенко вчиняв по іншому. Два тижні, чотири тижні, переговори якісь. Він прекрасно знав шо путін хоче. Заморожений конфлікт. А зараз он що маємо.

— Згадуєш як був там?

— Ти знаєш, після того як я побув у комі 2 тижні, недуже згадую. Я майже і не запам'ятав як воно все було. Трохи є звісно спогадів, але приємного там немає. В той час, у 2014-му понабирали абикого. Ти хочеш боротися, довести щось, а потім замість тих, хто напився ходиш у караул. Бо ти ж його не поставиш на ніч. Ти тоді до ранку не доживеш. Приходилося ночами у караулі сидіти , а вдень їздити на завдання. Зараз хлопці більш вмотивовані, бо зараз дозволяють з усього стріляти. Тобі нічого не буде за то шо ти декілька москалів зарізав чи застрелив.

А тоді треба було відповідати за кожен вистріл, за кожну кулю. Все було законсервовано, одне друге. Форма була жахлива. Я не можу сказати нічого доброго про 2014 рік. Але після того, країна якось мобілізувалася. Вони сподівалися, що ми й зараз такі. Що за 3 дні все б віддали, як у 2014 році у Криму. Але не тут то було. Заїхали на троєщину, їм там БТ� просто спалили. Вони такого точно не чекали.

— Що б сказав хлопцям, які зараз на передовій?

— Зараз дуже багато моїх друзів на передовій. Дивишся по фейсбуку, там загинув знайомий, там загинув. Я ж його знаю, недавно були десь разом.

Я б передав хлопцям триматися. І все буде Україна. Ми переможемо. Залишилося не так багато москалів, які можуть тримати зброю в руках. Слава Україні.

Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.

Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.

Дізнайся першим!