5 унікальних дерев’яних церков Закарпаття (ФОТО)

5 унікальних дерев’яних церков Закарпаття (ФОТО)

На Закарпатті залишилось трохи більше сотні дерев’яних церков, які є нашою неповторною спадщиною. З п’ятьма з них ми познайомимо вас сьогодні.

Унікальна архітектура, Мармороська готика, цікава історія – це все про дерев’яні храми Закарпаття, які обов'язково варто побачити.

Репинне

Дмитрівська церква - пам'ятка архітектури. Дерев'яна греко-католицька церква Святого Великомученика Дмитра збудована у 1780 р.
За радянських часів церкву намагалися спалити, але місцеве населення не дало цього зробити. Іншу, православну церкву що була в селі, радянській владі вдалось знищити.

Збудована із смерекових брусів 1780 року, церква є зразком поширеного на міжгірській Верховині готичного стилю. По розмірам досить велика церква, значні розміри зрубів, круті схили дахів, вежа строгої форми надають споруді монументальності. Шість різьблених стовпчиків на фасаді підтримують опасання, вище від опасання влаштовано з трьох боків аркаду нижніх голосниць, широка масивна башта над бабинцем вкрита восьмисхилим шатром, який переходить у високий шпиль. Церква не відрізняється загальними формами від «барокових» церков, «готичним» є лише шпилясте завершення вежі

Збереглося чудове різьблення XVIII сторіччя та пізніших часів. Світичі вирізьбили соймівські майстри Дмитро Фічоряк та Михайло Кінч.

Антирелігійна кампанія радянського союзу набувала особливо варварського характеру. Комуністи знаходили по селах осіб, які за пляшку горілки чи за кілька карбованців могли підпалити церкву. Так були знищені чудові церкви в сусідніх селах Майдан і Сойми.

Лише в часи незалежності України, з 1993 року церква знову стала греко-католицькою. На зорі 90-х років перемальовано стародавні ікони, а восени 1995 року всю споруду оббили бляхою. Зусиллями греко-католицької єпархії та єпископа Мілана Шашіка було розрозблено план повної реставрації церкви. Допомогла також коштами й римо-католицька дієцезія німецького міста Кьольн за підтримки французького журналіста Домініка Комбета.

Крайниково

Церква святого архистратига Михаїла — дерев'яна церква, зразок мармароської готики.  Знаходиться у селі Крайниково, Хустського району, Закарпатської області. Пам'ятка архітектури національного значення.

Михайлівська дерев'яна церква у селі Крайниково побудована у 1668 році і є унікальним зразком архітектури мармарошської дерев'яної готики 17-18 ст.

Готична будівля, двозрубна, тридільна, з меншим за розміром східним зрубом. Висота церкви — 25 метрів, довжина — 14 метрів. Споруду утворюють два зруби, збудовані з дубових колод. Зруб нави з бабинцем має опасання і високий двосхилий дах. Значно менший вівтарний зруб вкрито стрімким дахом. На західному фасаді бабинець продовжений закритим ґанком з аркоподібними прорізами. Такі ж віконця має вівтар. Вікна нави — квадратні, заґратовані кованими «готичними» прутами з вигнутими «вусиками». Над ґанком, вище опасання, влаштовано відкриту галерею. Мотив аркади повторено у формі голосниць під шатром вежі.

Дерев'яна ажурна арка всередині відділяє бабинець від нави та вівтаря, перекритих високими арковими склепіннями. Бічні фасади зроблені з тесаних дубових площин зрубів і високих схилів вкритих лемехом дахів.

Могутній одвірок галереї, прикрашений «мотузочкою» і датами спорудження — 1666-1668, вхідні двері з одвірком, орнаментованим стародавніми символами сонця, чотириаркова галерея над опасанням, маленькі чотирикутні віконця та здвоєні вікна нави, розкішне завершення вежі з аркадами голосниць та чотирма маленькими шпилями довкола головного шпиля. Храм має настінне малювання по полотну, наклеєне на гладкі стіни дерев'яного зрубу. Таких дуже мало в Україні.

Малювання XVII–XVIII ст. досить занедбане, іконостас 1769 року роботи маляра Яворського з Вілок — розібраний. Розпис, що імітує іконостас на східній стіні нави, ще зберігає первісний колорит. У вівтарі — більш пізній розпис графічного характеру. Високу дерев'яну каркасну дзвіницю, що колись стояла біля церкви, було перенесено разом із дзвонами до православної церкви, збудованої в 1927 році. Церкву відреставровано у 1971 році.

Олександрівка

Дерев'яна церква святої Параскеви П'ятниці — справжня окраса села Олександрівка (колишня назва Шандрово), Хустського району, Закарпатської області. Культова споруда увінчує широку поверхню пагорба і вимальовується чітким силуетом на тлі невисоких гір.

Храм схожий на храми мармарошської готики з Сокирниці, Крайниково, Данилово, проте має деякі свої характерні особливості. Тут вертикалізм не настільки виражений, знайдено рівновагу між вертикальною лінією вежі зі шпилем та горизонтальними лініями нави й вівтаря.

Церква двозрубна, тридільна, з видимим нахилом стін до середини. Вежа з чотирма фіалами біля оснування шпиля височіє над західним зрубом. На головному фасаді — відкритий ґанок з арковою галереєю. В олександрівському храмі можна побачити багаті, найповніші і найліпше збережені настінні розписи, виконані у 1779 році майстром Стефаном Теребельським, і малювання народних майстрів. Про це повідомляє напис на західній стіні нави. Колись бабинець з плоскою стелею від нави з високим арковим склепінням відділяла зрубна стіна з відкритим порталом. Усередині XIX століття прохід було збільшено. Вівтарний зруб відгороджено чотирирядним іконостасом XVIII сторіччя.

У 2002 році частковою реставрацією храму займався Львівський інститут археології, та через відсутність фінансування проект призупинили.

Сокирниця

Церква Святого Миколи Чудотворця — дерев'яна церква, яка знаходиться у селі Сокирниця, Хустського району,Закарпатської області.

справжній шедевр дерев'яної сакральної архітектури, яку називають Мармароською готикою, або дерев"яною готикою Потисся. Джерела вказують, що цей храм первісно було збудовано у селі Шарвар (сьогодні - село Тросник у Виноградівському районі) на початку XVII століття. Тоді ж храм було перебудовано, над бабинцем піднялася нова висока башта, увінчана високим шпилем з чотирма фіалами по кутках, а поряд з церквою — дзвіниця, яка розташована окремо і форми якої нагадують про бойківську архітектуру. Висока вежа трохи звужується догори і завершується арками голосниць.

З чотирисхилого шатра виростають чотири малі вежки і високий шпиль. На головному фасаді – закритий ґанок з прорізами трикутних вікон і вхідного порталу. Одвірок бабинця обрамлено смугами «мотузкового» орнаменту, колами, заповненими різьбленням, розетками з шестилисниками. Неповторне враження роблять могутні стіни зрубів, складені з величезних тесаних колод. Поблизу кутових замків, майже в кожному брусі просвердлено отвори діаметром 3 см, а в отвори вбито кілки. Можливо, це спосіб запобігання деформації зрубів.

Миколаївську церкву датують 1704 роком. Про історичну цінність храму свідчить напис на зовнішньому боці церкви: “Тут у 1707 році представилась матушка Марія…”. Під кінець Другої світової війни храм було закрито, більшість ікон пропала. Вціліли тільки два образи Богородиці та ікона св. Миколи. Також вдаломь зберегти обрамлення намісних ікон XVIII сторіччя, царські врата, свічники, кивот. Служіння в храмі відновилися лише в 1990 році, коли місцеві жителі взялися його дещо облагородити. А припинилися — в 1997-му, коли поряд з пам’яткою було збудовано новий греко-католицький храм.

Вільховиця

Церква святого Дмитра (Дими?трівська це?рква) — дерев'яна церква, яка знаходиться у селі Вільховиця, Мукачівського району, Закарпатської області. Є однією з визначних пам'яток дерев'яної архітектури краю. Зведена без жодного цвяха, вона презентує бойківський тип споруд.

Збудована з дубових колод у XVII сторіччі в сусідньому селі Бистриця. Коли там побудували на початку ХХ сторіччя мурована церква, дерев'яну перенесли 1910 року до Вільховиці.

При перенесенні церкву вирішили трохи перебудувати: спростили форму башти і завершення, змінили перекриття над навою та вівтарем, зрізали кронштейни піддашшя на західному фасаді бабинця, і розширили отвори вікон. Та споруда зберегла найголовніше — архаїчний вигляд видовженої нави з п'ятигранним вівтарним зрубом. Особливої уваги заслуговує одвірок, збудований з широких тесаних плах у стародавньому стилі. Верхню частину одвірка вирізано фігурною аркою. Весь одвірок вишукано декоровано прадавніми символами сонця — та «соняшниками». По внутрішньому краю насічено скупий орнамент. В інтер'єрі цікавим є фігурний прохід з бабинця до нави. Колись церкву прикрашав старий іконостас з образами місцевих іконописців XVII сторіччя, але його демонтували.

Церква й досі діюча. В ній справляють богослужіння, весілля, обряди поховання.

Дивіться також: Пригодницький туризм: Унікальна ідея від ЄС для Закарпаття

Mukachevo.net за матеріалами відкритих джерел
Якщо ви знайшли помилку, виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Коментарі -
Зачекайте...