Наприклад, відомий закарпатський історик, археолог та фундатор музейної справи на Закарпатті Тиводар Легоцький (1830-1915) на основі археологічних пам’яток довів, що слов’яни розселилися у Тисо-Дунайській низовині ще до приходу сюди угорців. Зокрема йдеться про це у його головній праці — «Монографії Березького комітату» (видана у 3-х томах, 1881-82).

Закарпаття – територія давніх слов’ян

«Заслугою Т.Легоцького було те, що, всупереч угорським вченим кінця ХІХ – початку ХХ ст., він першим висловив думку про заселення Верхнього Потисся слов'янами ще перед приходом угорців», – пише науковець Павло Пеняк.

Посилаючись на писемні джерела, дослідник стверджує, що згадана територія була заселена племенами білих хорватів, яким належали Ужгородський і Боржавський замки. Спираючись на західноєвропейські джерела, Тиводар Легоцький вважав, що слов'яни в Центральній Європі з'явилися разом з гуннами, а у VI ст.н.е. вони вже проживали в Карпатській улоговині. Зокрема вождь аварів Боян на чолі загонів степовиків, перейшовши Карпати, зустрів тут слов'ян. А римський полководець Геракліус, який зіткнувся з аварами близько 600 року, повідомляв, що разом з аварами у битві брали участь слов'янські загони. Дослідник висловив думку про те, що слов'яни під час "великого переселення народів" мирно заселили Тисо-Дунайський басейн.

Для підтвердження своїх думок Тиводар Легоцький розпочав пошук старожитностей. У1896 році він досліджував курганний могильник у Зняцеві Мукачівського району, де нарахував 91 курган. Проаналізувавши ритуал поховання, вчений визначив, що той належав давнім слов'янам.

Слов'янськими він вважав також ряд артефактів, виявлених у Берегові, Мукачеві та інших населених пунктах. Так, у 1890 році Тиводар Легоцький в Берегові на правому березі річки Верке, поблизу міської лікарні,  заклав шурф, з якого було отримано велику кількість фрагментів грубої кераміки, ніж з кістяною ручкою, уламок двосічного леза ножа, пробійник, уламки двох серпів. Слов'янськими старожитностями Т.Легоцький визнав знахідку у Мукачеві – двосічного меча, який супроводжувався фрагментами кераміки з хвилястим орнаментом. Вчений датував їх часом, що передував приходу угорців до Тисо-Дунайського басейну. Слов'янськими артефактами слід мабуть вважати і кургани в селі Велика Бігань Берегівського і селі Домбоки Мукачівського району, які, на жаль, не збереглися до нашого часу. За словами дослідника, розкопані кургани супроводжувалися уламками грубої ліпної кераміки, деревного вугілля, попелу. На околиці села Іванівка (тепер Яноші, поблизу Берегова) Т.Легоцький також відкрив слов’янський курганний могильник.

Пам'ятки празької культури були також засвідчені сучасним археологом Степаном Пеняком у Берегові, де досліджено два житла напівземлянкового типу з печами-кам'янками. За своїми конструктивними особливостями вони належать до ранньослов'янських жител періоду розселення слов'ян у Центральній і Південно-Східній Європі середини І тис.н.е.  Для спорудження житла застосовувалася зрубна і каркасно-стовпова конструкція стін.

З метою підтвердження тези, що слов'яни у Верхньому Потиссі перебували у дохристиянську епоху, Т.Легоцький також звернувся до давніх топонімів, вірувань, звичаїв, які ще за часів його життя побутували на Закарпатті.

Адже цілком можливо і сама назва комітату Берег є слов’янським топонімом, означає вона слово «гай».

Берегово (Лупрехтсас) – у складі Русі

"Берегово згадується вперше під 1063 р. як поселення Villa Lamperti. Герцог Ломперт був наймолодшим сином короля Бейли I (1061-1063). Як видно з королівської грамоти 1098 р., землі колишнього Боржавського князівства належали Бейлi ще коли вiн був герцогом, а королем Андрій I. Напевно, ставши королем, Бейла передав їх молодшому сину. А Ломперт заклав тут поселення, де потiм з’явилось місто Ломпертсас, нинішнє Берегово. Трапилося це між  1061-1063 р. р. Мешкали тут спочатку, напевно, при герцогському дворі його охорона та обслуга", — пише у своєму дослідженні доктор наук Леонтій Войтович (“Берегово: міфи та історія”).

На жаль, не згадується про місцеве населення, яке, вочевидь, тут вже мешкало. Можна лише  припустити, що скоріш за все, це також були слов’янські племена. Бо до приходу угорців у наш край інших тут не було.

Утім зв’язок з слов’янським світом навіть у давні часи не припинявся. Зокрема саме місто  Берегово (тоді мало назву Ломпертсас або Лупрехтсас) у складі Березької жупи у 1244 році  було передано угорським королем Белою IV у володіння своєму зятю — чернігівському князю  Ростиславу Михайловичу.

Пізніше Лев Данилович, син короля Данила І Галицького, для зміцнення союзу з Угорським королівством одружився з дочкою Бейли IV — Констанцією. А у 1280-81 роках відбулося приєднання жупи Берег, Мукачева та інших володінь на Закарпатті до королівства Русь (Regnum Rusiae, саме таку назву носила у документах Галицько-Волинська держава з 1253 року) з центром у Львові.

«Отже, ймовірно, приблизно з 1280 р. частина Закарпаття, разом із Березькою жупою та іншими володiннями, були пiд управлінням Галицької держави. Герб міста Ломпертсас (Берегово), яке з 1271 р. було центром жупи Берег, спiвпадає з раннiм гербом Львова. Князь Лев Данилович мiг надати цей герб центру своїх володiнь у Закарпаттi.», — пише історик Леонтій Войтович.

Таким чином за руського князя Лева I Даниловича (бл. 1228 — бл. 1301) — Берегово безпосередньо підпорядковувалося Львову.

Лев Данилович – володар міста Берегово (Лупрехтсаса) (бл. 1228 — бл. 1301)

Про це свідчать документи, які зберігаються у Національному архіві Угорщини в Будапешті. Зокрема це документ 1299 року, де згадується Березький наджупан Григорій, "урядник Льва,  князя руського" (Nos Gregorius, Comes de Beregh, officialis Leu, Ducis Ruthenorum, et  quatuor Iudices Nobilium de eadem, damus pro memoria etc.)

У документі 1307 року представник галицьких русинів, наджупан Григорій згадується вдруге.  Про це також зберігається свідчення в угорських архівах (Codex diplomaticus Arpadianus  continuatus).

Саме правлінням Лева І Даниловича вперше датується використання печатки з історичним гербом Галицько-Волинської Русі — «руським левом». Найбільш вірогідно, що саме від династичного знаку князя — зображення лева, яке було характерним атрибутом печаток Лева Даниловича, і бере походження ранньогеральдичний герб Берегова.

У сучасному місті одна з вулиць названо на честь Князя Лева Даниловича.

Герб Берегова – походить від герба Львова?

Отже, одним з свідчень "руської доби" в історії міста Берегово – є сучасний герб міста, відомий як печатка по документам з XIV століття. На синьому тлі стоїть  на зеленій траві, повернутий ліворуч, готовий до нападу золотий лев, а зверху в правому куточку щита – срібний півмісяць, у лівому – шестикутна золота зірка.

Сучасний герб міста Берегово

Ці емблеми, властиві традиційній міській геральдиці Угорського королівства. Такий герб місто вживало без змін протягом XIV-XVII століть. Відомі його печатки, на яких зображення лева супроводжувалося написом: "S. hospitum de Luprechtzaz" або "S. hospitum de Lompertzaza".

«Кругла печать діаметром З см зображує лева на задніх лапах. Цар звірів зображений на печаті з відкритою пащею, з піднятим хвостом, готовий до стрибка. Напис латинською мовою стилізованим готичним шрифтом (S(igilIum]hospitum de Luprechtzaz – печать гостей із Лупрехтсаса)», – писав Яків Штернберг, професор УжНУ.

Золотий крокуючий лев на голубому полі майже повністю збігається з гербом Галицько-Волинського князівства (1119-1349) та раннім гербом міста Львова. Зображення поєднало символ назви (тотожний з іменем сина засновника, Лева I Даниловича) і старовинну емблему князівства.

Герб Галицько-Волинського князівства (королівства Русь)  1199 – 1349 рр.

Цікаво, що у 1586 році, після аудієнції львівського архієпископа Яна Соліковського в папи римського Сикста V, місто Львів отримало дозвіл користуватися видозміною папського герба – зображенням лева, що стоїть на задніх лапах і тримає в передніх три горбки та восьмипроменеву зірку. Така ж сама зірка, але вже шестипроменева, фігурує нині й на гербі Берегова. Шестипроменева зірка – у християнстві символізує шість днів творіння. Найчастіше зустрічається у німецькій геральдиці. Аби не плутати з зіркою Давида, її кути робилися гострішими.

Зірка і сонце як геральдичні символи зустрічаються також на гербі Івана Мазепи, який також веде свою династію від волинських князів Курцевичів. Антоній Стаховський в книзі "Дзеркало вiд писання божественного" (Чернігів, 1705) писав, що хрест, зірка та місяць означають заступництво Божої сили. Зірка представляє Христа, а місяць – добрі справи. Сучасний дослідник Сергій Павленко трактує зірку як символ вічності, шість її променів – саме як віфлеємську зірку.

Орден гетьмана Мазепи (з гербом – хрестом, зіркою та півмісяцем)

Однак на сучасному гербі Берегова лев дивиться у інший бік, ніж у Львові. Це теж викликало  неодноразову дискусію між дослідниками.
Утім якщо прапор міста було відновлено в 1991 році (повернуто довоєнний варіант: зелено-біле полотно з гербом усередині), то точна дата надання місту гербової печатки не встановлена. Це могло статися близько 1376 року, коли Єлизавета надала право мати печать Мукачеву. Або ще раніше – у 1342 році, коли Лупрехтсас отримав магдебурзьке право.  Або навіть за правління Лева Даниловича.

На думку сучасних українських геральдистів, старовинний герб Берегова – один з нечисленних, але характерних прикладів використання у міській емблемі мотивів давньої символіки княжої України-Русі. Саме цей зміст герба підкреслює і його кольорова блакитно-золота гама, властива національним традиціям геральдики України.

У 1396 році угорський король Жігмонд подарував Березький комітат з центром у Лупрехтсасі  подільському князеві Феодору Корятовичу. І лише 1499 (за іншими джерелами 1504-го) вперше з’являється назва Береґсас (угор. Beregszász). Саме з тих пір аж до 1919 року місто перебуває у складі Угорського королівства. Потім дев’ять років місто - у складі Чехословацької республіки, тоді ж  отримує назву Берегово, у 1938-му повертається до складу Угорщини, а у 1945 опиняється у складі Української радянської соціалістичної республіки на території СРСР, з 1991 року – у складі незалежної держави Україна.  

Сьогодні у 26-тисячному місті Берегово проживають як угорці (48% за переписом 2001 року) так і представники інших національностей, в тому числі українці, росіяни та інші. Двічі проведений референдум (у 1990 та 2010 роках) так і не зміг повернути давньому місту угорської назви – Берегсас, яка утім, цілком можливо, також має слов’янські корені.

Отже, Берегово (у минулому Лупрехтсас, Берегсас) не можна вважити ні суто угорським, ні суто слов’янським містом.  Це місто, яке довгі століття показує приклад толерантності у ставленні одного народу до іншого, принаймні у мирний період життя. Щось докорінно змінити у його спокійному укладі можуть хіба що політики (вірніше політикани), які розпалюють ворожнечу за національною ознакою. Такий прикрий приклад у історії міста вже був – коли навесні 1944 року майже половину населення було вивезено угорськими нацистами у концтабори лише за те, що ці люди були євреями, а менше ніж через рік було вивезено й іншу половину – на цей раз вже угорців. Зробили це радянські «визволителі»…

Тож будемо краще жити у мирі та злагоді – це, принаймні, набагато раціональніше. Однак і про історію свого рідного міста не забуваймо – бо вона дуже цікава і повчальна. Тим паче, вона є спільною як для угорців, так і для українців.