Ніна Расчупкіна: Корисніше проводити дозвілля на свіжому повітрі, а не марнувати його за іграми у телефонах

Детальну інформацію щодо спортивного орієнтування легко знайти за допомогою Інтернету. Мукачівці ж вже цієї весни матимуть можливість взяти участь у безкоштовних і відкритих  тренуваннях, які, з ініціативи міського центру позашкільної освіти, проходитимуть у різних мікрорайонах міста.

У середу 15 березня школярів на 15.30 запрошують на подвір’я гімназії, що на вулиці Маргітича, у четвер 16 березня – до ЗОШ № 10, що у мікрорайоні Черемшина, у п’ятницю 17 березня – на спортмайданчик ЗОШ № 11 у Росвигові. На початку квітня в одному з міських парків відбудеться першість міста серед учнівської молоді.

Відповіді на деякі загальні питання дізнаємося у тренера мукачівського клубу спортивного орієнтування «Товариш» Ніни Расчупкіної.

— Наскільки складними є карти для спортивного орієнтування? Чи зможе людина без спеціальних знань розібратися в них?

— Якщо ви були уважними на шкільних уроках з географії і можете знайти потрібний шлях по туристичній карті міста чи атласу автомобільних доріг, то розберетеся і у спортивних картах. Для початку треба лише вивчити деякі специфічні символи: знаки доріг, будинків, галявин та лісу. Таким чином, протягом декількох хвилин ви в змозі освоїти достатню базу і зможете орієнтуватися на місцевості. Вивчення способів зображення рельєфу і навички бачення об’ємної картини навколишньої місцевості – це вже завдання для наступних етапів підготовки.

— Які інші, не топографічні позначення використовуються на картах для спортивного орієнтування і що вони означають?

— Карти для спортивного орієнтування є надзвичайно точними, інформативними і детальними. На них позначаються навіть окремі помітні камені (чорна точка), ями (коричнева буква "v"), канави (лінія з коричневих крапок), кущі (темно-зелені плями).

— Чи є якісь відмінності у картах для орієнтування в Україні, чи, для прикладу в Угорщині і Словаччині?

— Існують міжнародні стандарти для спортивних карт, які  лаконічно і точно описують зовнішній вигляд і значення умовних символів. І у Мукачеві, чи десь у Франції чи в Австралії, спортивні карти будуть викреслені в тих самих знаках і будуть для нас зрозумілими. Це своєрідна міжнародна мова, яка не вимагає додаткового тлумачення. Правда, бувають і винятки, коли у якійсь країні зустрічається щось не типове для інших. Як зарослі з кактусів, які ми побачили на змаганнях у Ізраїлі.

— Чим відрізняються карти для початківців від тих, що використовують професіонали?

— Всі, хто бере участь у змаганнях, отримують однакову карту (але з різними дистанціями). На більшості змагань є різні категорії, як для професіоналів, так і для новачків, як для дорослих спортсменів, так і для дітей різного віку. Відмінність існує лише у місцевості. Класичне орієнтування проводиться, як правило у лісі, але в останні роки стали дуже популярними змагання і у містах – тут, як правило, проводять спринт. Так ось, міські карти дійсно легше сприймаються початківцями, тут вони почувають себе більш впевнено.

— Чи можна заздалегідь потренуватися на дистанції, щоби під час змагань не помилятися?

— Ні, згідно Правил, карту спортсмен отримує лише на старті, розташування контрольних пунктів (КП) на дистанції є найбільшою таємницею змагань. 

— Як це взагалі виглядає на змаганнях? Де і як спортсмен розбирається у карті, обирає правильний шлях?

— Карту з дистанцією у спринті спортсмен отримує в момент старту, на довгій дистанції – за хвилину до старту. Зрозуміло, що спочатку треба принаймні з'ясувати, в який бік бігти до першого контрольного пункту. Можна навіть зупинитися і вибрати шлях, але зазвичай спортсмени розпочинають бігти підтюпцем і на ходу розбираються у карті і шукають кращий шлях. На кожному наступному КП, ми повторюємо цю послідовність операцій. Звичайно, професіонали читають карту тільки на бігу і не знижують швидкості навіть під час вибору кращого з можливих варіантів.

— Як судді контролюють проходження дистанції?

— На всіх міжнародних і всеукраїнських змаганнях, та й на чемпіонатах Закарпаття застосовується система електронної відмітки. Кожний спортсмен перед стартом отримує чіп, який кріпиться на пальці, а на всіх КП є станції електронної відмітки. Знайшовши пункт, ви просто торкаєтеся чіпом станції. Відмітка триває секунду – діє за принципом безконтактної картки. На фініші кожен учасник біля суддівського комп’ютера "зчитує" дані з чіпа і має точні розклади по часу проходження кожного з контрольних пунктів. На регіональних змаганнях можуть використовуватися механічні компостери, відмітка якими робиться на паперовій картці учасника.

— Чи можна на змаганнях користуватися компасом, GPS чи телефоном? Чи контролюють організатори спортсменів у цьому відношенні?

— Компас навіть рекомендується – він допомагає нам зорієнтувати карту на північ. Однак на дистанціях у місті він не є обов’язковим. Використання GPS у спортивному орієнтуванні заборонено Правилами.

— Як у спортивному орієнтуванні проходять тренування – і з бігової підготовки, і з картографічної?

— Кросова підготовка, зазвичай, така ж сама як у бігунів на довгі дистанції. Кращі орієнтувальники тренуються не менше ніж легкоатлети. Ось, для прикладу, Сергій Расчупкін минулого року став чемпіоном України з гірського бігу, виконав норматив майстра спорту з легкої атлетики і встановив національний рекорд, вибігши на вершину Говерли менш ніж за годину. Щодо картографічної підготовки, то найкращим засобом тут є проходження дистанції з картою, будь то на змаганнях, чи на спеціально підготовлених тренуваннях. Вочевидь, що кожна хвилина роботи з картою буде корисною. Можна навіть вдома, зручно вмостившись у кріслі, працювати з картою: аналізувати місцевість і дистанції, обирати варіанти руху між КП, порівнювати обраний шлях з тим, яким бігли на конкретних змаганнях кращі орієнтувальники світу. Це теоретична підготовка, але вона нам допомагає і у лісі на високих швидкостях вибирати оптимальний шлях.

— Як зорганізоване спортивне орієнтування у світі та в Україні? Де можна тренуватися?

— Насамперед треба усвідомити, що спортивне орієнтування ще у 1977 році Міжнародним Олімпійським Комітетом було визнано олімпійським видом спорту. IOF – Міжнародна федерація спортивного орієнтування, яка об’єднує 70 країн, розвиває чотири основні види: орієнтування бігом, велоорієнтування, орієнтування на лижах і трейл-О – вид, який придумали для людей з обмеженими можливостями. В Україні у кожному з цих видів сформовані національні збірні серед дорослих, юніорів та юнаків і дівчат, параолімпійська і дефолімпійська збірні. Тренування проходять у секціях і гуртках сформованих у ДЮСШ, центрах позашкільної освіти, школах. У нашому КСО «Товариш» за роки Незалежності України було підготовлено 14 майстрів спорту.

— Чи проводяться в орієнтуванні змагання світового масштабу? Які найвищі титули здобували закарпатські спортсмени?

— У кожному з видів орієнтування проходять щорічні чемпіонати світу як серед дорослих спортсменів, так і серед юніорів та ветеранів спорту, Кубок світу, чемпіонати континентів. Окремо проводяться також чемпіонати світу серед військових і серед студентів. Орієнтування також входить до програми мультиспортивних змагань, таких як Всесвітні спортивні ігри (цьогорічні пройдуть у червні в Польщі), Всесвітні ігри ветеранів спорту (серпень – Нова Зеландія), Всесвітні військові спортивні ігри тощо. Чимало успіхів на світовому рівні здобули й українці. Серед лідерів назвемо насамперед чемпіонів світу та Європи Юрія Омельченка з Чернівців, львів’янку Надію Волинську та кримчанина Олександра Кратова.

Найбільші успіхи закарпатців пов’язані з виступами на чемпіонатах світу серед школярів. Тут чемпіонами планети в особистому заліку ставали мукачівки Ольга (у Латвії) та Марія (в Ізраїлі) Семак, і Олександр Повшик (у Португалії). бронзовим призером – Сергій Мухідінов (у Італії та Латвії). Двічі вихованці Олександра Цепурдея перемагали й у командному заліку: у Ізраїлі дівчата (Марина Баранкова, Ольга Гуніна,  Ніна Расчупкіна, Ірина Федоришина і Любов Фомина), а у Португалії – хлопці (Олександр Букланов, Борис Горожа, Андрій Липченко та Олександр Повшик). На чемпіонаті світу в Італії наша команда стала віце-чемпіонами серед юнаків, а у Латвії – віце-чемпіонами серед дівчат та бронзовими призерами серед юнаків.

Першою з українок віце-чемпіонкою світу серед юніорок була мукачівка Ірина Купріянова (у Болгарії). Перемоги на чемпіонатах Європи серед юнаків і дівчат здобували Андрій Харченко і Сергій Бабич, призерами ставали Вячеслав Мухідінов, Анна Телякевич і Володимир Прокопець.

Вихованки КСО «Товариш» Беата Зубака, Наталія Шозда і Олександра Золтан у Польщі вибороли перші в історії України медалі на чемпіонаті Європи з велоорієнтування.

Здобуті закарпатцями перемоги на чемпіонатах України та Всеукраїнських іграх й не перерахувати.

— І тим не менш спортивне орієнтування й досі залишається в Україні, скажемо так, не масовим видом спорту. А як з цим у наших сусідів?

— Найбільшою популярністю воно користується в країнах з високим рівнем життя, це спорт освічених людей. Найближчі  приклади: Швейцарія, Чехія, Австрія – там національні чемпіонати навіть транслюються у прямому ефірі на телебаченні. У Скандинавії, яка є батьківщиною нашого виду спорту, змагання збирають десятки тисяч учасників, там орієнтування включено до шкільної програми для занять з фізичного виховання. Успішно цей спорт розвивається й у сусідніх з Закарпаттям Угорщині, Словаччині та Польщі.

Все змінюється, можливо, невдовзі й українці зрозуміють, що набагато корисніше проводити своє дозвілля в русі, на свіжому повітрі, а не марнувати його за іграми «у телефонах», чи за екраном комп’ютера.