Блог Степана Сікори

Вибори відбулися. Вже можна робити деякі висновки

Сікора Степан

За всі роки незалежності кожні 4-5 років Верховна Рада України змінює «правила гри»,  а точніше Закон, по якому проводяться місцеві вибори. Були чисто мажоритарні вибори, були змішані, коли половину депутатів районних і обласних рад вибирали пропорційно за партійними списками, а іншу – за мажоритарною схемою. Все було більш менш зрозуміло.

Але мало хто з виборців зрозумів систему, за  якою 25 жовтня обирались депутати районних та обласних рад.
З сільськими та селишними радами все зрозуміло. На даному рівні законодавство, практично, не змінювалось більше 20 років: «мажоритарка» і самовисування кандидатів.
Районні, обласні та міські органи самоврядування формувались за зовсім новим принципом, про який я вже писав в одній з своїх статей.
Отже коротко про нову систему місцевих виборів.
Вибори міських голів у два тури
В містах із населенням, більшим за 90 тисяч осіб (а таких в Україні  близько сорока), претендент на посаду міського голови повинен був набрати понад 50% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, щоб очолити місто. Якщо це не вдалося з першого разу, два кандидати, що набрали найбільше голосів, переходять у другий тур, у якому перемагає той, хто набере найбільше. Ця система аналогічна тій, за якою обирають президента України.
В Закарпаття тільки в Ужгороді,  в якому живе більше 100 тис. населення, діяла дана норма Закону «Про місцеві вибори».
Попри гучні скандали у другий тур вийшли два кандидати: Богдан Андріїв та Сергій Ратушняк.

За якою системою вибирали міських, районних та обласних депутатів?
Вона була пропорційна, але мала деякі особливості. Виборець обирав партії до міських, районних і обласних рад, але його голос упливав також і на виборчий список тієї партії, за яку він віддавав голос.
Суб’єктом цих виборів були  лише політичні партії, а не кандидати - мажоритарники, тому виборець отримував лише один бюлетень для кожної ради, а не два, як було раніше. В кожній графі бюлетеня була така інформація:

1.  Назва партії, що висувається до ради.
2. Ім’я лідера виборчого списку, який очолить фракцію партії у разі її успіху на виборах.
3. Ім’я кандидата, що представляє цю партію на окрузі.


Щоправда, якщо партія не знайшла представника для вашого округу, в її графі фігурувала  лише назва цієї партії та лідера майбутньої фракції,  без імені кандидата в окрузі.
Отже, відбувалися два типи змагань.
Перший – змагання між партіями.
Щоб пройти до міської, обласної чи районної ради, партія повинна була подолати п’ятивідсотковий бар’єр за сумою голосування всіх округів, себто всього міста, області чи району.
Розподіл на округи тут не має значення: голоси за партію просто додавались без огляду на те, з якого округу вони надійшли. За цим принципом відбуваються пропорційні вибори до Верховної Ради України.
Тому в першу чергу ми віддавали голос саме за партію, яку прагнули бачити в новій раді.
Другий – змагання між кандидатами в межах виборчого списку партії.
Воно не актуальне для партій, які не проходять до ради.
Головним недоліком старої пропорційної системи, за якою ми обирали Верховну Раду 2006 та 2007 років та половину депутатів в районні, обласні ради в 2010 році, називали закритість списків. Лідер партії чи лідер районної, обласної організації партії, в зачиненому кабінеті визначав, хто саме посяде прохідне місце у списку, а хто ні. Тепер на склад майбутньої фракції, хоч і опосередковано, впливали і виборці.
Якщо партія за загальними результатами голосування подолала п’ятивідсотковий бар’єр, вона формує фракцію в новообраній раді.
Відсотковий бар’єр визначався за формулою:
                                           N/K*100,
де N – кількість голосів, які віддані за партію, К – загальна кількість дійсних голосів (не зіпсованих бюлетенів).
Кількість депутатів у фракції визначається двома формулами:
1.Загальна кількість дійсних голосів (не зіпсованих бюлетенів) партій, які подолали п’ятивідсотковий бар’єр, ділиться на кількість місць у раді: виходить так звана виборча квота – "вартість" одного місця в раді.
                                           H=R/V,
де  H – виборча квота, R - загальна кількість дійсних голосів (не зіпсованих бюлетенів) партій, які подолали п’ятивідсотковий бар’єр,
V – кількість депутатів (місць) у раді.

2. Кількість голосів, набраних партією, ділиться на виборчу квоту. Отримаємо кількість місць у фракції.
                                           M=T/H,
де, М – кількість депутатських місць, які отримала партія, Н – виборча квота,  Т – кількість голосів, які отримала партія
Отже, чим  більше відсотків набрала партія, то тим  більше депутатів вона має в раді.
Головою фракції стає лідер виборчого списку, зазначений у бюлетені біля назви кожної партії. Він єдиний гарантовано стає депутатом, якщо партія пройшла у раду. Наступні ж визначаються за рейтинговим принципом, і тут відіграє свою роль розподіл депутатів за округами.
Чим більше відсотків партія набрала на окрузі, де мала свого представника в бюлетені, то  тим вище місце цей кандидат посів у внутрішньому рейтингу.
Приведу, як приклад, неофіційний рейтинговий список  18 новообраних депутатів політичної партії Єдиний Центр в Мукачівську районну раду.

 

Отже, чим  більше голосів набрала партія на окрузі, то тим більші шанси, що кандидат, що представляв партію на цьому окрузі, стане депутатом.

Ця система не гарантує, що кожен округ обов’язково матиме свого депутата в раді.
До того ж, у цій системі немає принципу, коли кандидат є закріпленим за округом і відповідає за нього. Ім’я кандидата зазначене в бюлетені лише для визначення його шансів пройти до фракції, величина якої формується за відсотковим принципом.
Тому може трапитись таке, що жоден із кандидатів, прізвища яких ви бачили у своєму бюлетені, не стане депутатом – навіть той, що набере найбільше голосів. Це станеться у випадку, якщо представники його партії з інших округів назбирали більше відсотків для своєї партії, ніж він.
Як це, наприклад, трапилось в Бобовищанському виборчому окрузі №5, в якому переможцем став Бабіля Роман Володимирович (34,29 відсотків) і зайняв 23 місце в партійному рейтингу, але не потрапив у прохідний список партії, який, як я вже писав, складається з 18 місць.
В даному окрузі за своїми внутріпартійними  списками не «потрапили» у районну раду і представники з інших партій.
Або навпаки: округ отримає аж двох депутатів.
Такий випадок, наприклад, маємо в Макарівському виборчому окрузі №25, в якому переможцем став представник Єдиного Центру Геревич Михайло Михайлович (42,74 відсотки), а друге місце отримав представник Відродження Пашкуляк Василь Васильович (28,2 відсотка). Оба кандидати стали депутатами Мукачівської районної ради. 
Може трапитись і конфуз: переможець округу не став депутатом, а представник партії, яка посіла в окрузі друге чи третє місце, отримав мандат. Усе залежить не від успіху кандидата в окрузі, а саме від його позиції у внутрішньопартійному рейтингу.
Такий випадок ми маємо, наприклад,  у Великолучківському виборчому окрузі №7, в якому переможцем став представник Єдиного Центру Андрейко Іван Дмитрович, за якого проголосувало 798 виборців (34,56 відсотків), а друге місце - представник БПП «Солідарність» Ліба Василь Петрович, за якого проголосувало 524 виборці (22,69 відсотки).  Депутатом став представник БПП «Солідарність». Парадокс закону.
Треба  зрозуміти, що ми голосували передусім саме за партію, водночас опосередковано впливаючи на те, хто саме представлятиме її у раді.
Для підтвердження сказано порівняємо результати, які мають політичні партії, у випадку дії нового закону «Про місцеві вибори» і у випадку як би діяв мажоритарний принцип визначення переможців по округам.
1. Склад Мукачівської районної ради 2015 року (Закон «Про місцеві вибори»

2. Теоритичний склад Мукачівської районної ради у випадку дії мажоритарного принципу виборів. Тобто депутатом стає переможець на окрузі.

Як видно з представлених таблиць – партія, яка не виграла на жодному окрузі ( Батьківщина), отримала три депутатські місця у новій районній раді. Єдиний Центр, який виграв у 28 виборчих округах з 39, отримав тільки 18 депутатських місць. «Партія влади» - БПП «Солідарність, яка отримала 6 депутатських місць, виграла тільки на одному виборчому окрузі.
Які висновки можна зробити з представленої нами інформації?
1. Голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль та голова Мукачівської РДА Сергій Гайдай не виконали завдання, яке поставив перед ними Президент України Петро Порошенко. «Партія влади» - БПП «Солідарність» виграла у Мукачівському районі тільки в одному виборчому окрузі з досить низьким відсотком ( 12%).
2. Політична партія Єдиний Центр і її представники мають найбільшу популярність в районі – виграла вибори в 28  виборчих округах з 39.  Подібна ситуація і в області.
3. Закон України «Про місцеві вибори» є дуже недосконалим і не дозволив виборцям в повній мірі реалізувати свої виборчі права: багато сільських громад  не отримали своїх депутатів в районних та обласних радах. Пропорційна система і рейтинговий принцип зневолював волю виборців.
4. Бажання Президента та його представників на місцях добитись абсолютної переваги на місцевих виборах дало зовсім протилежний ефект. БПП «Солідарність» в Закарпатській області отримав досить скромний результат – не більше 20 відсоток. Чому? Причин декілька. В першу чергу – це антинародна соціальна політика Президента і Уряду. Навіть дорога і агресивна політична реклама «Солідарності» не допомогла. Реклама, в якій успіхи держави у воєнній і дипломатичній сфері, видавались за успіхи «партії влади», викликала тільки роздратування і лють у виборців.

Новообрані місцеві ради починають поступово формуватись. В ради прийшло багато нових, молодих, освічених і амбітних людей, які на наступній п’ять років будуть формувати економічну і політичну ситуацію на місцях. Правда, це тільки в тому випадку, якщо не буде прийнята нова Конституція України. В противному випадку знову вибори через 2 роки.

Коментарі -
Зачекайте...