Сьогодні 30 років Закарпатському референдуму та референдуму про незалежність України

1 грудня 1991 року, одночасно з Всеукраїнським референдумом щодо підтвердження Акту проголошення незалежності України. відбувся місцевий референдум в Закарпатській області щодо самоврядного статусу Закарпаття у складі незалежної України.

Нагадаємо хронологію подій того часу:

24 серпня 1991 року був прийнятий Акт проголошення незалежності України та призначено референдум щодо його підтвердження на 1 грудня 1991 року

26 серпня 1991 року заступник голови обласної Ради народних депутатів Юрій Воробець підписав розпорядження про скликання позачергової сесії Ради, а вже 29 серпня голова Ради Михайло Волощук видає розпорядження, яким була утворена депутатська комісія для перевірки діяльності посадових осіб під час Серпневого путчу.

27 серпня Мукачівська міська рада, Мукачівська районна рада та Берегівська районна рада звернулись до обласної Ради з проханням про проголошення Закарпатської області Закарпатським автономним краєм України. З деяким запізненням, 1 жовтня «Декларація про проголошення Закарпаття «Автономним краєм України», яка була прийнята названими місцевими радами була опублікована в газеті «Новини Закарпаття»

27 вересня 1991 року відбулась позачергова сесія Закарпатської обласної Ради народних депутатів, яка з перервами тривала до 31 жовтня. Ще перед початком сесії на площі Народній зібрались прихильники Народного руху та прихильники Товариства карпатських русинів. Порядок на площі забезпечував загін міліції особливого призначення, який згодом спробував відтіснити людей від входу в будівлю обласної Ради. Після настання ночі була оголошена перерва, депутати таємно покинули Раду.

1 жовтня засідання продовжилось. На ньому було підтримано заявку голови Михайла Волощука про відставку за станом здоров’я, а також прийнято рішення звернутись до Президії Верховної Ради України з проханням про призначення позачергових виборів обласної Ради. Одночасно з цим на площі перед будівлею третій день відбувалось голодування. Опісля ряду обговорень було прийнято рішення не закривати сесію

31 жовтня депутати Закарпатської обласної ради зібрались і продовжили робота сесії. На ній було ухвалено рішення «Про проведення обласного референдуму» (за — 65, проти — 3, утримався 1 депутат, а не голосувало 12).

1 грудня 1991 року, одночасно з Всеукраїнським референдумом та виборами Президента України, відбувся і місцевий референдум, згідно результатів якого переважна більшість виборців Закарпаття ствердно відповіли на питання «Чи бажаєте Ви, щоб Закарпаття отримало статус самоврядної території, як суб’єкта у складі незалежної України і не входило в будь-які інші адміністративно-територіальні утворення?».

За незалежність України проголосувало 93 відсотки виборців Закарпаття. Це був один з найкращих результатів серед інших регіонів України. Парадокс? Ні. Це говорить тільки одне: закарпатці ніколи не були і не сепаратистами, як це до сьогоднішнього дня продовжувати стверджувати політичні структури радикального спрямування та ЗМІ, які їх підтримують. Закарпатці завжди були лояльні, в переважній більшості, до центральних органів влади.

Ще один цікавий момент, на який хочу звернути увагу. Це зміна тексту, який вносився в бюлетень для місцевого референдуму. Спочатку текст, в розробці якого активну участь приймав голова Закарпатської обласної ради Михайло Юрійович Волощук, був такого змісту: «Чи бажаєте Ви, щоб Закарпаття отримало статус автономної території як суб’єкта у складі незалежної України і не входило в будь-які інші адміністративно-територіальні утворення?».

Після приїзду на Закарпаття тодішнього голови Верховної Ради УРС� та кандидата в Президенти України Леоніда Кравчука і його переговорів з головою Закарпатської обласної ради текст бюлетень був змінений на «Чи бажаєте Ви, щоб Закарпаття отримало статус самоврядної території, як суб’єкта у складі незалежної України і не входило в будь-які інші адміністративно-територіальні утворення?»

Здається «дрібниця», але ця «дрібниця» зіграла злий жарт з закарпатцями. В законодавстві УРС� та Конституції УРСР, які на той час дія на території України не існувало юридичного терміну «самоврядна територія», хоча Кравчук переконав Волощука, що терміни «автономна територія» та «самоврядна територія» – це тотожні поняття. Тут колишній керівник відділу пропаганди ЦК КПУ Леонід Макарович в черговий раз підтвердив своє прозвіще, яке «ходило» серед українських політиків – «фарбований лис». Прозвіще перекочувало з казки Івана Франка і «намертво» закріпилось за Кравчуком.

Центральна українська влада незважаючи на дуже високу підтримку місцевим населенням ідеї надання автономного статусу Закарпаття проігнорувала результати обласного плебісциту.

Ще один цікавий момент. В 2008 році під час однієї зустрічі з колишнім головою Закарпатської облради та облвиконкому, а також народним депутатом (1992-1994) Дмитром Дорчинцем почув від він одну цікаву розповідь, як він пробував винести питання про «самоврядну територію Закарпаття» на розгляд Верховної Ради України. На жаль, під час виступу з трибуни Верховної Ради Дмитро Федорович замість терміну «рекраційна» вжив випадково «реакційна». Цієї чисто технічною обмовкою скористався народний депутат В’ячеслав Чорновіл, який почав в некоректній формі обвинувачувати Дорчинця в сепаратизмі. «Автономія Закарпаття» в черговий раз була знову «закопана».

2014 рік. Війна на Донбасі. Петро Порошенко стає президентом України.

11 липня 2015 рік. Стрілянина в Мукачеві, спровокована «Правим сектор». Петро Порошенко пробує зменшити політичний вплив на Закарпатті Віктора Балоги та його партії «Єдиний Центр» і призначає на весь термін свого президенства головою Закарпатської облдержадміністрації Геннадія Москаля. Головою обласної ради обирають представника «Блоку Петра Порошенка» – Михайла Рівіса, який здавалося мав бути слухняним виконавцем в руках Москаля.

Але… Петро Порошенко, щоб підтримати свою популярність, починає загравати з радикально налаштованою частиною населення України. «Армія, мова, віра» – стало пропагандистським гаслом президента. Петро Олекесійович проводить протекціоністську політику по відношенню до Львівської області: «галичанам максимальну підтримку, а закарпатцям те що залишиться». У Львівській широким фронтом ведеться ремонт і будівництво доріг, в Закарпатті Геннадій Москаль «плаче», що Центр його взагалі не підтримує. Закарпаття не отримує і десяту частину від запланованого бюджету.

В цій ситуації була цілком природньою та прогнозованою реакція депутатів Закарпатської обласної ради та голови ради Михайла Рівіса.

5 квітня 2016 року Закарпатська обласна рада на третій сесії VIІ скликання прийняла рішення №259

“Про Звернення Закарпатської обласної ради

щодо внесення змін до Конституції України та законів України

з метою надання широких адміністративних і

фінансових повноважень органам місцевого самоврядування“:

Відповідно до статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласна рада вирішила:

1. Звернутися до Президента України Порошенка П. О., Голови Верховної Ради України Гройсмана В. Б., Прем’єр-міністра України Яценюка А.П.
2. Направити звернення народним депутатам України – вихідцям із Закарпатської області з метою підтримки ними відповідної законодавчої ініціативи.
3. Контроль за виконанням цього рішення покласти на заступника голови обласної державної адміністрації та профільні постійні комісії обласної ради з питань: бюджету; агропромислового комплексу, розвитку села, адміністративно-територіального та земельного устрою.

Президенту України Порошенку П. О.

Голові Верховної Ради України Гройсману В. Б.

Прем’єр-міністру України Яценюку А. П.

ЗВЕРНЕННЯ

На двадцять п’ятому році існування сучасної Української держави питання, пов’язані із формуванням та належним нормативним забезпеченням державного устрою, зберігають свою гостроту. Крім іншого це стосується і результатів Закарпатського обласного референдуму 1 грудня 1991 року на якому 546 450 виборців Закарпатської області, або 78,6%, віддали свої голоси «за» проголошення Закарпатської області України спеціальною самоврядною територією, як суб’єкта у складі незалежної України.

Ще 24 січня 1992 року Закарпатська обласна рада своїм рішенням затвердила і прийняла звернення до Верховної Ради України «Про внесення змін і доповнень до Конституції України», у якому в порядку законодавчої ініціативи звернулась до Верховної Ради України щодо внесення змін та доповнень до Конституції України.

Сьогодні громада краю продовжує сподіватися на внесення якісних, глибинних та системних змін до Основного Закону України та інших законів, які мають сприяти досягненню визначеної у чинній Конституції України мети, пов’язаної, зокрема, з прагненням розвивати і зміцнювати незалежну, демократичну, соціальну та правову державу.

Стратегією сталого розвитку «Україна – 2020», яка схвалена Указом Президента України від 12 січня 2015 року №5, передбачено реалізацію конституційної реформи, у тому числі в частині децентралізації.

Як зазначено у Стратегії, метою політики у сфері децентралізації є відхід від централізованої моделі управління в державі, забезпечення спроможності місцевого самоврядування та побудова ефективної системи територіальної організації влади в Україні, реалізація у повній мірі положень Європейської хартії місцевого самоврядування, принципів субсидіарності, повсюдності і фінансової самодостатності місцевого самоврядування.

На відміну від задекларованих керівництвом держави напрямків створення повноцінного самодостатнього місцевого самоврядування, насправді відбуваються зворотні процеси, зокрема, у сферах адміністрування великих платників податків, користування надрами, лісовими та водними ресурсами, централізації управління такими монопольними сферами як залізничний та поштовий зв’язок тощо.

З огляду на зазначене, Закарпатська обласна рада просить невідкладно внести зміни до Конституції України та законів України з метою відходу від централізованої моделі управління, забезпечення спроможності та широких повноважень місцевого самоврядування, побудови ефективної системи територіальної організації влади в Україні, реалізації у повній мірі положень Європейської хартії місцевого самоврядування, принципів субсидіарності, повсюдності, фінансової та матеріальної самодостатності місцевого самоврядування.»

Після цього Звернення радикали знову активізувались. Терміни «сепаратизм», «сепаратиська обласна рада», «головний сепаратист» Рівіс тощо.

В деяких ЗМІ появилась «свіжа інформація», яка пахла «тухлятиною», «…два радикальних угрупування (Кротон та Карпатороси) планують провести ще один референдум щодо незалежності Закарпаття…» Не забули і про неадеквата Петра Гецка, «одного з лідерів русинів», який «… 14 квітня заявив про визнання т. зв. «Мережевим урядом Підкарпатської Русі» самопроголошених Луганської та Донецької народної республіки…». Повний маразм і маячня на фоні 93 відсотків за незалежність України.

Не залишились в стороні і «великий патріот України» Геннадій Москаль.

12 квітня 2016 року Геннадій Геннадійович направив позов до Окружного адміністративного суду з проханням визнати результат референдуму 1 грудня 1991 року, в якому йшлося про надання Закарпатській області статусу спеціальної самоврядної одиниці в складі України, таким, що не має юридичної сили. І скасувати відповідні рішення Закарпатської обласної ради. Позов пов’язаний із суспільним резонансом, який виник довкола звернення Закарпатської облради від 5 квітня цього року до вищого керівництва України з проханням надати більше повноважень на місця в рамках Конституційної реформи з децентралізації.

– Сам референдум 1991 року в частині надання області особливого статусу був незаконним, – заявляє Г.Москаль. – Він прямо суперечив тодішньому Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», ст. 4 якого гласить: «Предметом місцевого референдуму може бути прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до відання місцевого самоврядування відповідних адміністративно-територіальних одиниць, а також прийняття рішень, які визначають зміст постанов місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих і розпорядчих органів».

«Питання про внесення змін у Конституцію може розглядатися конституційною більшістю Верховної Ради, тому результати закарпатського референдуму не мали й не мають жодної юридичної сили, усе, на що вони здатні, – це спричинювати різні політичні спекуляції, як це трапилося й цього разу. Якщо за 25 років ніхто з патріотів не додумався в судовому порядку визнати юридично нікчемним інспіроване тодішнім КДБ і комуністами «волевиявлення» і пов’язані з ним рішення обласної ради, які мали на меті розхитати ситуацію в Україні, то це буде зроблено мною. Після рішення суду результат референдуму можна буде викинути на смітник історії Закарпаття».

Викинути на «смітник історії Закарпаття» волевиявлення 78 відсотків мешканців краю? Читачі, ви як гадаєте?

Не забуваймо, що серед цих 78 відсотків є українці, росіяни, русини, угорці, румуни та представники більше 30 національностей.