На Міжгірщині грітимуться тирсою

Утилізація сміття в Міжгірському районі  — болюча тема. Як вирішити цю проблему, тут ламають голову вже давно. Довго, до прикладу, шукали земельну ділянку під сміттєсховище, але на території Міжгірщини важко знайти таку, яка б відповідала діючим нормам. Був також задум побудувати завод із переробки непотребу. Та спрацьовує людський фактор — ніхто не хоче, аби біля нього діяло таке виробництво.

Що стосується відходів лісозаготівлі, то також не все так просто, бо вже багато років закрите єдине паспортизоване сміттєзвалище, яке переповнене вщерть. У результаті, до прикладу, тирсу просто нема куди вивозити. Саме над цим замислився один із підприємців Андрій Попович. І нині вже є результат…

Андрію, як давно ви надумали зайнятись переробкою тирси?

— 11 років тому. Однак тоді всі твердили, що це утопія. Та я ніколи не покидав надії. Особливо зацікавився цим, коли підняли плату за газ. Нині нам вдалося запустили в Міжгір’ї лінію виробництва паливних гранул із тирси. Даємо розголосу цьому тільки тепер, бо останні сім місяців проводили експерименти з відповідним обладнанням за участі спеціалістів одного з підприємств, яке є відомим виробником деревообробного обладнання в Україні. Інвесторами проекту стали підприємці зі Львова та Молдови. В перспективі — вирішення цієї проблеми по всьому району, а потім, якщо все буде добре, візьмемося за переробку твердих кускових пиловідходів деревини. Взагалі-то на Міжгірщині вже було п’ять спроб, якщо не помиляюся, переробляти тирсу, однак із різних причин вони зазнавали фіаско. Наша, на щастя, вдала.

Що саме являє собою обладнання, про яке ви говорили?

— На вигляд воно дуже просте, але технологічно — надзвичайно складне. Закупили ми його в Україні. Правду кажучи, воно нічим не гірше за іноземне, до того ж набагато дешевше. Йдеться про аеродинамічну сушку, яка на повітряній подушці тримає тирсу. Також є три печі, завдяки яким поетапно сушиться необхідна сировина без рухомих вузлів. Узимку, звісно, працюватимуть вони всі, а влітку достатньо однієї-двох. Далі — циклон, який гасить потоки аеродинамічної подушки. За ним розташована шнекова подача і власне гранулятор. За годину така установка може виготовити до 600 кг пелетів. Проектна потужність — до 1100 кг. Для виготовлення 1 тонни гранул необхідно 7,5 кубометра тирси або 2,2 кубометра твердих кускових відходів деревини.

А яка ціна такого біопалива?

— Для внутрішнього ринку — 1200 гривень за тонну. Та з кожним наступним роком вартість знижуватиметься. Тепловіддача така ж, як і при спалюванні однієї тонни кам’яного вугілля. Експортна ціна до Словаччини, з якою ми вже співпрацюємо, становить 110 євро. Нещодавно відбулася перша поставка 22 тонн пелетів до цієї країни. В супровідних документах вказано, що це гранули з відходів деревини. А от до Італії буде дорожче — 150—180 євро. Та з нею поки що тільки домовляємося, бо там важче знайти покупців, яким підходила б саме наша продукція.

Радує, що починають користуватися для опалення своїх домівок такими гранулами і в нашому районі. До прикладу, минулої зими один господар з Колочави вже купував у мене таке біопаливо для опалення свого будинку. До того ж роботи з пелетами набагато менше, ніж, приміром, із дровами. Адже їх можна засипати в спеціальні котли, які працюють в автоматичному режимі, а тому майже 15 днів до них можна і не заглядати. Щоправда, діаметр гранул не має перевищувати 6 мм. Щоб обігріти будинок середнього розміру, на весь зимовий сезон вистачає 2,5—3 тонни пелетів. Я переконаний, що це є реальна альтернатива газовому опаленню.

Про плюси ми вже почули, а чи є мінуси в цих паливних гранул?

— Недоліком є те, що для їх зберігання необхідне сухе приміщення, бо достатню кількість тепла можна отримати тільки в тому разі, якщо вологість у гранулах буде коливатися в межах 8—14 %. Та, гадаю, з цим можна легко впоратися. Ще один недолік — зі старої тирси практично неможливо зробити гранули, бо вони просто розпадаються. Тому період її зберігання на землі — не більше року.

Розмовляла
Марина Шишола, газета "Новини Закарпаття"