У дегустаційній винній залі демонструють фільми

1082

Першу дегустаційну винну залу ”Шардоне” відкрили в центрі Ужгорода на вул. Августина Волошина. Її власник — приватний винороб із села Концово Олександр Ковач, 37 років. Одночасно дегустувати вина в залі можуть 60 відвідувачів.

20-річна Яна Дуганчик і 18-річний Ян Арпа відчиняють залу. Кажуть, що квитків на дегустацію ще ніхто не замовляв.

У підвалі прохолодно. У коридорі стоїть старовинний винний прес кінця ХІХ ст. У сусідній кімнаті облаштували дегустаційну залу. По обидва боки столи з дерев’яними стільцями. Над стійкою — кінематографічний екран. Показують фільм про виноробство ”Божественний подарунок Бахуса”. Його спеціально відзняли на винних заводах області.

На поличках, прикріплених до стіни, лежать пляшки з вином і коньяком.  Відвідувачам пропонують напої винзаводів ”Скілур”, ”Котнар”, ”Бобовищанський”, ”Леанка”, ”Закарпатський сад”. Подають дегустувати ”Троянду Закарпаття” 1986 року, ”Кагор”, ”Середнянське”, ”Шардоне”, ”Спокусницю”, ”Старовинний замок” і коньяк ”Закарпатський”. На закуску пропонують сири із Селиської сироварні.

— Першими відвідувачами були британці, — розповідає Яна. — За кілька днів прийшло півсотні туристів. Вартість квитка 40 гривень. За ці гроші відвідувач куштує шість сортів вина й коньяк, сири, переглядає фільм.

До підвалу заходить високий кремезний чоловік. Каже, що почув по радіо рекламу дегустаційного залу й вирішив купити вина. Дуганчик наливає в келихи кілька грамів ”Шардоне” та ”Кагору”. Відвідувач дегустує.

— Піду по дружину — нехай вибирає, — чоловік рушає до дверей.

— У дегустаційній залі вина не продаємо, — говорить Дуганчик. — Але якщо відвідувачі наполягають, то можемо піти їм назустріч.

Пляшку ”Середнянського” вина (0,75 л) продають по 25 грн, ”Старовинного замку” — 30 грн, 0,5 л ”Спокусниці” — 55 грн. ”Троянду Закарпаття” 20-річної витримки можна придбати за 130 грн.Вина власного виробництва Олександр Ковач у дегустаційній залі не виставляє — за законом його напій вважається домашнім.

При вході до підвалу лежить великий камінь.

— Коли тут був ремонт, хотіли розбити його кувалдою, — розказує Яна. — Але з другого поверху спустилася старенька бабка — мешканка цього будинку — і каже: ”Не рубайте камінь. Йому вже більш як сотня років. Колись сюди з усієї округи приходили чоловіки та жінки, хворі на безпліддя, і сідали на цей камінь. Хто посидів — одразу одужував”. То власник погребу вирішив його залишити.

Коментарі

Читайте також