Несамовитий синьор Помідор, який спить у панчохах. Незламний витязь Ласло, котрому не страшні ніякі вороги. Баба Яга, яка заливається моторошним істеричним реготом. Тисяча залитих сиропом китів, модерна Червона Шапочка й сотні найви: гадливіших ляльок із відомих дитячих казок — це світ Оніко Рішко та Ґейзи Вагу, артистів єдиного на Закарпатті угорського театру ляльок із Батьова, що на Берегівщині.
"Ми виступаємо утрьох, — відразу зауважив Ґейза. — Але нині наш колега Йожеф Бейреш відлучився у справах, і ми грали його роль. Важкувато було. Бо такого хисту тішити дітвору, як у нього, ми не маємо. Але, здається, юні глядачі цього не помітили".
Організований сім років тому, Закарпатський угорський театр ляльок особливо популярний не тільки в краї, але й за його межами. Приміром, колектив не пропустив жодного серйозного міжнародного дитячого фестивалю, що проводяться у Будапешті та Нірбаторі (Угорщина). І без дипломів звідти жодного разу не поверталися.
Особливо цікава програма, за словами Оніки, у Нірбаторі. Тут організовують так звані вуличні фестивалі, популярні у Франції та Італії. З ляльковим театром виступають циркачі, солісти естради й трупи театру драми. Та дивно: виступ закарпатських лялькарів зібрав найбільшу аудиторію - настільки дотепною в їхньому виконанні була вистава.
До речі, Ґейза Вагу в Будапешті закінчив театральний інститут. «Та спочатку, - сміється чоловік, - я закінчив фізмат Ужгородського національного університету. І раптом у мені прокинувся артистичний талант. Тож довелося терміново гризти й цю науку». Артистизм від природи і в Оніки Рішко. Вона працює викладачем скрипки у школі мистецтв. «За сім років існування нашого театру, - пишається акторка, - ми об`їздили все Закарпаття - від Ужка до Ясіня. Виступаємо як угорською, так і українською».
Між іншим, виготовлення ляльок - суто творчий витвір артистичної трійки. «Це задоволення для нас, артистів-аматорів, на наші кошти, - сміється Оніка, - не з простих. Але допомагає секон-генд. Там стільки ганчір`я для наших казкових героїв! Дешево й сердито».
А що за казка без кумедного випадку? Ось тільки останній, коли фали байку Леоніда Глібова «Вовк і ягня». Ні з того ні з цього посеред вистави раптом у ляльки ягняти випадають... очі! Ну, подумала Оніка, сорому не минути!
А роль ягняти грав Ласло. Тоді Оніка, яка була вовком, замість сценарію як гарикне на всю залу: «Лойчику, що це з тобою? Ти очі втратив!» А публіка - ж зарегоче! Подумавши, мовляв, яке ж це гидке й злюще вовчисько - довело бідолашне ягнятко, що в того й очі випали!
Оце, пригадує Оніка, театр вирушив на Великоберезнянщину. Тільки-но в селі Кострині почали готуватися до вистави, а підмостків нема! Поспішаючи, трупа забула їх удома. Почувши про це, директора театру ледь інфаркт не схопив. Ну, мовляв, й артисти! Вийшли з халепи завдяки балкону хати одного з жителів поряд із Будинком культури. Він був геть схожий на кін лялькового театру. Там і зіграли. А малеча подумала, що так задумано за сценарієм.
Загалом, усілякі речі трапляються. То ляльку (щоправда, не головну) забудуть, то одяг до неї. То сльози у ляльки не з того місця потечуть... І на ходу артисти метикують, як викрутитися з халепи. А в селі Геча на Виногра-дівщині давали виставу про бандитів. Уперше в ній зіграв і син Ласла. Щоправда, все робив навпаки. Та глядачі так нічого й не зрозуміли, тільки реготали від його пустощів. Артистам же було не до сміху. Добре, що казка швидко скінчилася.
«Оніко, а чоловічу роль зіграєш?» - запитали ми на прощання. «Треба -вовком завию або левом зарикаю. Чи півником прокукурікаю або ягнятком промекаю. Усе залежить від того, скільки у трупі людей. А так, я - і дракон, і чортяка, і «бандито-гангстерито». Це ж - ляльковий театр!».
Коментарі