Інтерактивні методики викладання німецької мови
60
Перший заступник Міністра закордонних справ України Н.М.Галібаренко дала цікаве інтерв’ю угорській газеті "Непсабадшаг".
- Кілька місяців назад Вас було призначено Першим заступником Міністра закордонних справ України. Яким було найсерйозніше завдання, найбільший виклик, з яким Вам довелося боротися?
- Ми – я та мої колеги - заступники Міністра – менш везучі, аніж наші попередники, адже впродовж понад двадцяти років Україні не загрожував збройний конфлікт, а зараз ми постали перед російським збройним втручанням. Безперечно, це найбільший виклик. Ми намагаємося зберігати українське питання на порядку денному міжнародних форумів, консолідувати міжнародну підтримку навколо суверенітету та територіальної цілісності нашої держави. Метою кожного нашого кроку є створення противаги тому, що робить Російська Федерація. Я б дуже хотіла, аби ситуація була інакшою, такою, як на початку року, коли Москва була нашим конструктивним партнером, а наші відносини – добросусідськими, але, на жаль, реальність є зовсім іншою.
- Чи готова Україна до побудови таких відносин з Росією, які були раніше, до антиурядових протестів, до Майдану?
- Так. Насправді я не бачу логіки в російських агресивних кроках. Ми не дали жодних підстав думати, що ми хочемо розірвати відносини з РФ. З самого початку ми наголошували на готовності дотримуватися чинних двосторонніх угод. Водночас, ми зіткнулися з надзвичайно агресивною позицією російської сторони: вона поставила під сумнів легітимність уряду, а події на Майдані назвала антиконституційним захопленням влади.
- Як можна врегулювати цю ситуацію, відбудувати відносини з Москвою?
- Ми вже вжили чимало дуже важливих кроків для консолідації українського суспільства. Ми розпочали конституційну реформу, ініціювали громадське обговорення нового законопроекту про мови, розробили концепцію децентралізації влади з тим, аби регіони отримали більші повноваження, більшу свободу, включаючи й фінансову. І Росію ми неодноразово закликали припинити агресію, сісти за стіл переговорів. Це було, зокрема, й метою Женевської зустрічі, ми виробили ряд кроків, які могли б послабити напруження, однак Росія не виконує своїх обіцянок. Представник РФ навіть не бере участі у регулярних консультаціях, які проводяться тут, у Міністерстві за участі сторін Женевської зустрічі. Наша позиція полягає в тому, що Росія має відвести свої війська від українського кордону та припинити експорт тероризму і сепаратизму у Східну Україну.
- Але ж в Москві говорять щодо необхідності відведення українських військ та припинення операції проти терористів…
- Ми проводимо антитерористичну операцію на власній території. Ми не втручаємося у внутрішні справи сусідньої держави, не нав’язуємо нікому правила гри.
- Росіяни, натомість, посилаються на те, що їхні війська знаходяться поблизу кордону, але на території власної держави…
- Однак не лише там. Ми маємо докази перебування російських сил у Східній Україні. Якби вони не допомагали сепаратистам, Уряд України зміг би вирішити існуючі у східних регіонах проблеми, яких, взагалі-то, й не існувало до російського втручання. Ми неодноразово пропонували російській стороні обговорити безпекові питання, недоторканність кордонів, ситуацію навколо Криму, однак на наші заклики не було відповіді. Натомість, парламент уповноважив президента Путіна на військове втручання. Подальший розвиток подій, який призвів до анексії Криму, гадаю, усі знають.
- Українська влада нещодавно заявила про наміри вимагати від Росії у міжнародному суді відшкодування 100 млрд. дол. США за захоплення Криму. Чи Ви вважаєте цю вимогу реальною? Чи такий крок не означатиме безпосереднє визнання втрати півострова?
- Ми будемо оскаржувати в суді російську анексію Криму. Ми і надалі наголошуємо на тому, що Крим – українська територія, його мешканці – українські громадяни, а місцеве майно – власність Української держави. Питання відшкодування збитків за захоплення Криму є однією з складових майбутніх судових процесів.
- Чи не вважаєте Ви, що торкатися закону, який гарантував широкі можливості для використання мов національних меншин, було помилкою?
- Я не гадаю, що це було помилкою, радше – несвоєчасним кроком. Проблема старого мовного закону полягала в тому, що дійсним він залишався лише на папері. Для його реалізації необхідні були значні кошти, однак попередній уряд не займався цим питанням. Для прикладу, необхідно було здійснити переклад на регіональні мови офіційних документів, навчальних підручників, однак цього зроблено не було. Таким чином, й по відношенню до національних меншин було б більш чесно не лише розробити такий законопроект, який би гарантував права на використання мов нацменшин, а й досягнути справжнього прогресу в його реалізації. А це потребує серйозних зусиль. Відповідний законопроект вже готовий. Наступним кроком буде направлення його на розгляд Венеціанської комісії Ради Європи.
- Чи готова Україна надати національним меншинам яку-небудь, скажімо культурну, автономію?
- Влада веде розмову про децентралізацію та використання мов, про те, що українська – державна мова, однак у певних регіонах мови національних меншин повинні отримати такі самі права, як українська мова: ними велося б навчання, готувалися б офіційні документи. Що стосується заяв, які зокрема були нещодавно зроблені Прем’єр-міністром Угорщини щодо автономії та подвійного громадянства для угорців Закарпаття, то в умовах російської агресії ми очікуємо, що наші партнери, з якими ми маємо добросусідські відносини, утримуватимуться від подібних заяв, які грають на руку Росії. Якщо в нас є проблеми щодо стану забезпечення прав національних меншин – існує двосторонній форум для їх обговорення. Будьмо обережними зі словами та бережімо наші дружні відносини!
- Україна просила і отримає від США невійськову допомогу. Чи може настати така ситуація, коли існуватиме потреба в іншій допомозі, для прикладу – у зброї?
- На жаль, ситуація сьогодні є важкопрогнозованою. Не можна виключити безпосередню військову агресію. І якщо це станеться, ми будемо просити допомогу у міжнародної спільноти. Однак, я сподіваюся, до такого не дійде. Зараз ми зверталися за військово-технічною допомогою, для прикладу куленепробивними бронежилетами, шоломами. Добре, що нам допомагають, адже ми маємо справу з такою країною, яку самі не подолаємо. Звичайно, потрібно розуміти й те, що війна ведеться не проти однієї країни. В умовах глобалізованого світу нинішня ситуація в Україні є викликом для всіх західних держав. Росія дала чітко зрозуміти, що вона вважає регіон свого сусідства, до якого належить й Україна, зоною свого впливу.
- Ви згадали війну. Вважаєте, ведеться війна?
- Вважаю, що поступово повертаються традиції холодної війни, коли одна держава намагається розширити межі свого впливу, і якщо іншій державі це не подобається – поряд з Україною, такими країнами є Молдова і Грузія, – вона погрожує її територіальній цілісності. Мета є очевидною: завадити Україні самостійно визначати свій внутрішній і зовнішній курс, приєднатися до ЄС.
- ЄС очікує не лише політичну стабільність, а й докорінні економічні перетворення. До того ж такі, які будуть болісними для населення. Уряд України готовий до таких кроків?
- Ми не маємо іншого вибору. На момент формування нового Уряду в бюджеті існувала прогалина розміром 300 млрд. грн. або ж 17 млрд. дол. США. Це для нас захмарна сума. Отож, вибір був: або ми оголосимо себе банкрутом, або візьмемо кредит і виконуватимемо пов’язані з ним жорсткі передумови, серед іншого – підвищимо ціни на газ для населення та промисловості, заощаджуватимемо на всьому, на чому тільки можна. Це є болісні, непопулярні заходи, але вони є необхідними.
- Ви не боїтеся того, що в кінцевому результаті це обернеться проти Уряду України? Адже на Майдані, на протестах у підтримку нинішньої влади побутувала ідеалізована картина ЄС. Чимало осіб думало, що асоціація, яка до того ж часто плуталася з членством, вирішить усі проблеми.
- Безперечно, Уряду важко бути популярним, адже люди прагнуть покращення матеріального становища, а нам потрібно скоротити пільги, підвищити податки, дуже сильно затягнути паски. Що стосується певної ідеалізація ЄС, то вона притаманна не лише українцям, у багатьох східноєвропейських державах спостерігалися подібні настрої, які потім змінювалися розчаруванням. Однак, альтернативи інтеграції в Європі не існує. Це добре для держави, яка може залучити інвесторів, для підприємців, для економіки та споживачів.
- Асоціація – „передпокій” членства. Якими Ви бачите шанси на приєднання України до ЄС?
- Я не прибічник встановлення будь-яких граничних термінів. Все залежить від нас, від наших внутрішніх реформ, від успішності боротьби з корупцією. Чим краще просуватимуться ці процеси, тим швидше ми зможемо наблизитися до ЄС. Однак, нам точно потрібно буде щонайменше 10 років.
- Наявність в країні нового Президента може принести якісь зміни у зовнішню політику України?
- Кардинальних змін не очікується. Петро Порошенко був свого часу Міністром закордонних справ, і на цій посаді він обстоював проєвропейську позицію. Тому серед наших найближчих пріоритетів – підписання торговельної та секторальної частин Угоди про асоціацію, запровадження безвізового режиму з ЄС, подальше поглиблення партнерських відносин із дружніми країнами та співпраці з провідними міжнародними організаціями.
