Йосип Ганчин: "Через те, як людина грає у шашки, можна розгледіти її сутність"

Він присвятив її 65-річчю возз’єднання Закарпаття з Україною. Йосип Ганич досить тісно пов’язаний з шашками практично. У свій час він був чемпіоном Перечинського району, в 2003 році першим серед перечинців виконав норму кандидата в майстри спорту. Відтак став чемпіоном Ужгорода.

«Я не намагаюся бути оригінальним, але оскільки є палким прихильником здорового способу життя і належу до тих людей, котрі свої вподобання примножують і розвивають, не міг не дослідити, систематизувати та відтворити рукописну історію розвитку шашкового спорту в нашому краї», — розповідає «Новинам» автор книги.

Йосип Ганич, аби книга була цілісною, працював над її впорядкуванням упродовж 30 місяців. Каже, збирав це видання по крихтах.

Пане Йосипе, що для вас шашки?

— Шашки мене приваблюють своєю простотою та водночас складністю. Вони двоколірні, однакові за розміром, з легкими правилами гри. Цей вид спорту доступний і цікавий як дітям, так і дорослим. Але попри це, кожний шашковий хід має свою логіку, тому часом треба прорахувати чимало варіантів, щоб знайти найбільш оптимальний.

Для цієї гри характерна проблемність. Кожним своїм ходом партнери створюють один одному іноді складну ситуацію, а пошук відповідного ходу – це початок мислення. Шашки мені подобаються своєю демократичністю. Вони рівнозначні й кожній надана рівна можливість «вибитися в люди». Крім того, вони відчайдушні бійці. Мені подобається принцип гри: ходити тільки вперед. В житті так вчиняти вміють далеко не всі. Ця гра підпорядкована правилами, які виховують справедливість, чесність, повагу до партнера та його прав. Через те, як людина грає, можна побачити її сутність.

Комусь цілком байдужі і поразка, і перемога – так буває і в житті з пасивними людьми, які ухиляються від відповідальності, від прийняття конкретних рішень, від боротьби. Хтось хворобливо переживає всі моменти двобою, а інший гравець тверезо зважує свої можливості й тримає себе в руках у безвихідній ситуації – це важливо і в житті.

Пане Йосипе, окрім шашок, чимось захоплювалися?

— Так, з дитинства я був закоханий у футбол. Віддавався грі повністю. Щоб грати за головну команду району, треба було витримати конкуренцію. З першим спортивним розрядом я потрапив у футбольну дружину військової частини Риги, згодом грав за збірну університету та перечинський «Хімік», який у 1967 році виграв чемпіонат області.

Після закінчення хімічного факультету я працював вчителем Тур’є-Реметівської вечірньої школи, інженером з охорони правці на заводі «Стеатит». У 1975 році мене обирають звільненим головою профспілкового комітету підприємства. До речі, щодо виборчих посад, то пропрацював 17 років на «Стеатиті» та 6 років міським головою Перечина.

Коли ж у ваше життя увійшли шашки?

— У Перечині шахісти та шашкісти згадують період, коли я був директором районної служби соціальної роботи з молоддю (1990—2004 рр.). При цій службі функціонував і шахово-шашковий клуб. 2005 рік був для мене пам’ятним не лише переїздом на постійне проживання в Ужгород, але й тим, що місцеві шашкісти обрали мене головою шашкового осередку, а через 4 роки переобрали на новий термін.

Шашкове життя набрало системності, наш осередок по праву став одним із кращих в області. Мене навчив грати в шашки Михайло Рішко. Він допоміг і в роботі над книгою «Шашки на Закарпатті».

Які ще райони виділяються своєю активністю в цій грі?

— Найактивнішими, на мій погляд, є ті райони, представники від яких об’єднані в Закарпатську обласну федерацію шашкових ігор: Іршавський, Мукачівський, Тячівський, Виноградівський, Хустський, Перечинський, Рахівський. Віднедавна головою нашої федерації є іршавець Анатолій Вайда. Він, до речі, працює з молодими шашкістами з Іршави. В нього займаються діти, починаючи з першого класу, і грають вони добре.

А хтось з його вихованців потрапив до вашої книги?

— Так. Це — Сільвія Марковці. Вона у 21 рік уже виборола на чемпіонатах України серед молоді 22 золоті, 5 срібних та 3 бронзові медалі. На чемпіонатах Європи серед молоді — 4 срібні, 7 бронзових медалей, а на світових першостях — 2 срібні медалі.

Хто в книзі вашого авторства є найстаршим?

— Михайло Гапак з Перечинщини. Він у свій час був найсильнішим шашкістом свого району (1950—1976 рр). З 1954-го і далі впродовж 4 років – чемпіоном УжДУ. З 1955 і до 1969 року Михайло вважався найсильнішим шашкістом області. А в 1963-му навіть здобув сьоме місце в чемпіонаті України в складі товариства «Колос». Були в нього й інші здобутки.

Пане Йосипе, про що були ваші попередні книжки?

— Написанню книги-збірника «Перечин» (видана в 1999 році) передувала робота з розробки й затвердження герба та прапора селища (сьогодні міста). Ці матеріали спонукали до історико-краєзнавчих досліджень, а збірник згодом увійшов до першої десятки книг, виданих на Закарпатті в роки незалежної України. До речі, наш історичний почин був підтриманий іншими містами і селами.

На написання ще одної книги «Сімер, любове моя» надихнув друг, сімерець, тодішній керівник Перечинського лісохімкомбінату Юрій Янкович. Видання цінне тим, що при глибокому дослідженні історії були виявлені маловідомі факти. До прикладу, в Сімері народився етнічний українець Словаччини, власник Пряшівської друкарні, видавець букваря для українських дітей Ярослав Шуркало. Пам’ятаю, як на презентації цієї книги доктор філологічних наук, професор Пряшівського університету Микола Мушинка сказав, що в Україні на той час «не знайдеться більш естетично та професійно виданої книги про село». І це приємно було почути.

Що ж до моєї збірки з фразами з вулиці, яка вийшла в люди у 2005 році, то можу сказати, що не обмежувався одним джерелом чи однією мовою. Буває, почую  цікаву думку на радіо чи прочитаю в газеті або ж на вулиці хтось щось скаже – я все це записую. У цю книжку увійшли фрази українською та російською мовами, а також почуті й записані мною на русинському діалекті. Я адресував цю книгу не лише тим, хто полюбляє гумор і помудрувати, але й серйозним читачам. Вважаю, що посмішка – це для кожного добра ознака налаштування на оптимізм та життєздатність.

Анастасія Ножка, "Новини Закарпаття"