Сьогодні в обласному центрі журналісти зустрілися з родиною луганчан, які через політичні умови були вимушені переїхати, покинувши напризволяще свої квартири, магазини та навіть особисті речі.

• 

У квітні цього року отець Олександр Панасенко відвідав схід Украіни з робочим візитом.

З самого початку отець прибув у Слов'янськ. Там він побачив купу людей у воєнних костюмах, при цьому переважно п'яних. Там його відразу попередили, щоб він не розмовляв українською, не згадував про Україну чи російський та український прапори. Площу перед міськрадою охороняли вже тверезі підтягнутість та озброєні автоматами люди у воєнній формі. Було зрозуміло, що це командири сепаратистів. Поряд знаходився райвідділ, куди саме вели двох хлопців із села під Словянськом. Вели їх туди лише через те, що заговорили українською. І одразу ж назвали бандерівцями. При чому, як розповіли отцеві Олексію, з райвідділу мало хто виходить.
У Горлівці ситуація була спокійнішою. Барикади були, але професійних військових на перший погляд, не було.

У Луганську вже були професійні військові. Люди на площі говорили про різне, кожен вважав, що та відстоюють його інтереси. Подібна роздробленість була і всередині гурту військових. Згодом один із них сказав отцеві, що їх ціль - створити якусь республіку або автономію.
Тоді ж отець Олександр запропонував своїм знайомим приїхати до Ужгорода на травневі свята. Вже після цього події там загострилися, тож люди вирішили не повертатися. У облраді допомогти родині нічим не змогли, тож отець вирішив підняти це питання у пресі.

Також зараз очікується приїзд трьох родин з Артемівська та трьох родин з Луганська. Ці люди продають все своє майно та тікають у пошуках кращої долі. При чому втікають звідти, в основному, патріотично налаштовані люди.

Євген Цодіков, житель Луганська, розповів, що в Ужгород не поспішали переїжджати, адже залишати квартиру та бізнес не хотілося. Чекали, що ситуація налагодиться, а Київ почне діяти. 5 травня родина приїхала до Ужгорода і, як виявилося, вчасно. Адже зараз на блок постах просять гроші за в'їзд, грабують людей з речами.

В Ужгороді обживатися було складно, бо зовсім не було речей та грошей. Ужгородці, однак, допомогли родині. Знайшли одяг, влаштували дитину до школи, допомогли знайти роботу. Але залишилася проблема житла. Поки родині Цодікових доводиться тулитися у одній кімнаті в гуртожитку, тож всіх ужгородців просять відгукнутися та забезпечити хоча б на півроку житло за 800-1000 гривень. Міську та обласну владу просять також подумати про те, де б можна було виділити житло чи землю для цих людей та родин, які лише планують приїхати. Більше того, мова йде не про простих робочих, а середніх клас, підприємців. Отець Олександр вважає, що цим людям варто допомогти, адже у майбутньому вони стануть корисними для нашого краю.

Валерія Сіка, активістка попросила всіх небайдужих звертатися з будь-якими можливостями допомоги до спільноти "Допомога біженцям", обласної ТРК "Тиса" тощо.
У органах влади дали зрозуміти, що не мають можливості допомогти через відсутність законодавчих підстав. Разом з тим родина Цодікових каже, що майно у них є, але зараз продати квартиру у Луганську практично неможливо.

У себе вдома пан Євген був активістом, виступав проти приєднання до Росії, а зараз на Сході таким людям перебувати небезпечно. Особливо загострилася ситуація після травневих свят. Хоча почалося все ще з березня.

Взагалі ж пан Євген вважає, що мали місце серйозні помилки влади, котра не хотіла чути жителів Сходу. Останні хотіли чути не пусті розмови, а конкретику. Більше того, люди вважають, що їх просто "зливають". Пан Євген підмітив, що таку ж думку побачив і тут, на Закарпатті.

Каже, що його друзі також готові переїхати, але поки вирішують переважно фінансові питання. Просити допомогу їм незручно, але кажуть, що це лише на перший період. Тож просимо всіх небайдужих відгукнутися та внести свій вклад у допомогу східним біженцям.

Мукачево.net

• біженці
• Закарпаття
• схід