Закарпаття не надто приваблює біженців та мігрантів

До цього додалося й внутрішньоукраїнське вимушене переселення, пов’язане з окупацією Кримського півострова. Про це наша розмова з начальником відділу по роботі з біженцями та соціальної інтеграції головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області Миколою ТОВТОМ. До слова, цьогоріч у Миколи Миколайовича два ювілеї – 15 квітня він зустрів своє перше 60-річчя, а 15 серпня готується відзначити ще одну пам’ятну дату – 20-річчя роботи в міграційній службі.

Пане Миколо, все частіше закарпатці на вулицях міст помічають людей неєвропейської зовнішності. Потік біженців зростає?

— Цьогоріч до нашої служби надійшло 24 заяви від 33 іноземців. За аналогічний період минулого року таких було 12.

З яких країн прибувають «гості»?

— Переважно із Сирії, Афганістану, Сомалі. Загалом робота нашої міграційної служби, яка опікується проблемою біженців у прикордонні, має певні особливості. Серед них можна назвати те, що близькість кордонів з чотирма країнами Євросоюзу зумовлює досить велику кількість звернень про надання захисту порівняно з іншими регіонами України.

Змалюйте «портрет» людини, яка прагне притулку в нас.

— Віком 18—40 років, переважно чоловіки, до 30% — діти. Більшість — мусульмани-сунніти, менше — християни-католики. До 2008 року було багато прихильників індуїзму, буддистів, сикхів, траплялись і екзотичні віросповідання – зороастрити.

Яка доля людини після надання статусу біженця, чи може вона відмовитися від цього статусу і повернутися на батьківщину?

— Може, якщо подасть заяву.

Якою є процедура надання статусу біженця?

— Вона відбувається у три стадії: попередній розгляд (15 діб); оформлення документів (2-3 місяці), очікування рішення центрального органу влади (2—3 місяці).

І як довго це може тривати?

— В ідеалі до 5—6 місяців, але на практиці 1,5—2 роки і більше у разі судового оскарження.

На підставі чого людині можуть відмовити у наданні статусу біженця?

— Статус біженця не надається особі, яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об’єднаних Націй тощо.

Чи убезпечене наше суспільство від можливих негативних проявів з боку іноземців?

— За останні півтора десятиліття я не пригадую ситуації, коли ці люди створювали б якусь небезпеку для нашого суспільства. На Закарпатті не зафіксовано агресивних проявів з боку біженців. Якщо якісь дрібні інциденти й траплялися, то дуже рідко. Навпаки, протиправні дії стосовно цих людей частіше скоюють наші співвітчизники. Тому тут слід бути дуже виваженими, хоча міграція, безумовно, й несе в собі певні загрози. Особливо нелегальна, яка може використовуватися злочинними угрупованнями для переправки наркотиків чи зброї тощо. Але ці загрози не повинні звужувати можливості для осіб, які потребують притулку, біженців. Це — різні речі. Безумовно, людям властиво боятися усього чужого, але мовою ворожнечі ми нічого доброго не досягнемо. Тому мусимо сприйняти ситуацію такою, як вона є у світі. Якщо людина дійсно потребує захисту і має прагнення залишитися в Україні, їй слід створити умови для того, щоб вона приносила користь нашому суспільству і державі. В іншому разі будемо отримувати лише негатив.

Який статус нині в Україні мають шукачі притулку і чи забезпечені їхні права?

— Ми над цим працюємо. Нормативна база за останні два роки значно удосконалена, ухвалено новий закон про статус біженців, внесено зміни до інших законів, створено нову державну міграційну службу. Однак ще дуже багато належить зробити на практиці, аби законодавчі новації працювали. Важливо, аби ми рухалися у зустрічному напрямку, де є прагнення людини інтегруватися в наше суспільство і можливості та дії держави створити їй для цього умови. А це і працевлаштування шукачів притулку, і соціальне житло. А саме з цим сьогодні маємо проблеми.
Сьогодні, особливо після підписання нашою державою політичної частини Угоди про асоціацію з ЄС, на порядку денному, крім іншого, постало завдання створення в Україні цілісної системи захисту біженців, приведення національного законодавства до міжнародних стандартів, створення механізму, який забезпечить на практиці фундаментальне право на притулок.

Робота міграційної служби у прикордонні, напевно, має свої особливості…

— Близькість кордонів, як я вже наголошував, зумовлює досить велику кількість звернень про надання захисту порівняно з іншими регіонами України. Разом з тим, інтенсивність звернень затриманих іноземців за захистом в Україні в контрольованих прикордонних районах зумовлює налагодження тісної взаємодії міграційної служби насамперед з підрозділами Державної прикордонної служби, органів внутрішніх справ, Служби безпеки України. Зазначу, що наш регіон першим в Україні почав застосовувати практику розгляду заяв про надання статусу біженця від затриманих іноземців в умовах відсутності на той час правового механізму передачі таких заяв, численних міжвідомчих неузгодженостей та протиріч. Поступово, за активної участі міжнародних організацій, що працюють у сфері міграції, напрацьовувалися механізми доступу затриманих до процедури визначення статусу біженця.

Яким чином здійснюється захист біженців?

— Всі шукачі притулу — це люди, які опинилися в складних життєвих ситуаціях. А серед них найбільш уразливі групи — жінки, діти, особи із серйозними вадами здоров’я, люди похилого віку, неповнолітні без супроводу дорослих.

Зрозуміло, якщо держава визнає біженців, то необхідні програми для їхньої інтеграції, щоб ці люди не виявилися тягарем для суспільства, поступово влилися в нього й могли згодом стати самодостатніми громадянами держави.

Саме тому на виконання урядового плану заходів щодо інтеграції біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, в українське суспільство на період до 2020 року в березні 2013 року був прийнятий відповідний регіональний план. Спільну роботу в цьому напрямку координує створена робоча група під головуванням заступника голови облдержадміністрації. Пріоритетними завданнями плану є забезпечення належних умов для самореалізації, працевлаштування, освіти, оздоровлення різних категорій шукачів притулку як потенційно майбутніх громадян України.

Хоча мусимо визнати, що в інтеграційному сенсі наш край не є надто привабливим для шукачів притулку. Багато з них, отримавши документ, прагнуть переселитися до Києва, Одеси, Харкова, де існують сталі діаспори та більші можливості працевлаштування.

Склалося так, що нині Україна має й внутрішніх «біженців»…

— На жаль, так. Є велике занепокоєння долею людей, які прибувають з Кримського півострова на материкову частину України, в тому числі й на Закарпаття. З огляду на події, які відбуваються в Автономній Республіці Крим, досягнуто домовленості щодо об’єднання зусиль ДМС України та українського Представництва Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у розробці проекту Закону України «Про внутрішньо переміщених осіб» та невідкладного внесення його на розгляд Верховної Ради України.

Розмовляв
Петро Поліха, газета "Новини Закарпаття"