Музей "Сріберна Земля" в Грушові буде жити!

Півроку тому пішов із життя Василь Тегза - яскрава особистість, талановитий художник, фундатор приватного музею "Сріберна Земля", що в селі Грушові Тячівського району Закарпаття. Залишилась по ньому багатюща колекція старожитностей, унікальна й за кількістю, й за самобутністю зібраних ним зразків прикладного народного мистецтва, матеріальної і духовної культури краю.
Як буває в таких випадках, одні щиро занепокоїлися подальшою долею музейної скарбниці, що зосталася без господаря, а інші... Словом, завертілися біля "Сріберної Землі" «поціновувані». На адресу дружини покійного — Людмили Миколаївни — посипались заманливі пролозиціїз обіцянками "решту доплатити потім", зняти відеокліп на фоні музейних експонатів, лишень перебазованих в інше місце, хоча б у Москву-матінку...
Та всі вони були приречені на провал, бо ніхто з "генераторів ідей" не міг додуматися до простої істини: пам`ять не продається. А "Сріберна Земля" — це, насамперед, родинна пам`ять. Тут кожна річ нагадує Людмилі Тегзі та її синочкові Василькові про дорогу людину. Кожною річчю пан Василь подовгу милувався й беріг, як зіницю ока, - не стільки від лихих людей, скільки від тліну забуття.
Василько, якому батько так багато розповідав про свої знахідки і посвячував у таємниці музейного фонду, добре пам`ятає татові настанови. І коли, бувало, мама наважувалась натякнути, що одну з двох майже ідентичних речей можна б вигідно збути, хлопець з рішучістю й твердістю дорослої людини відказував: "Мамо, тато ж казав — лише в дуже важкий час", і вона погоджувалась.
Всупереч сподіванням декого, тепер музей таки має власника. Нині це Людмила Миколаївна, а завтра ним стане Василько - гідний продовжувач справ свого батька.
Зараз музей перейменовано на "Музей "Сріберна Земля" ім.В.Тегзи". Утвердитись у цьому рішенні Людмилі Миколаївні допомогли музейні працівники обласного центру, зокрема завідувачка науково-методичним відділом краєзнавчого музею Наталія Тарасенко, котру Людмила Тегза вважає своїм янголом-охоронцем.
І хочеться, аби пані Людмила повірила: унікальний грушівський музей буде жити, бо світ не без добрих людей...