Не було б щастя, та нещастя допомогло

І як і очікувалось мирно домовилися про проведення дострокових виборів. Бо згідно українських реалій той, хто перший вдасться до застосування сили миттєво програє, оскільки народ у нас цивілізований і ненависть,  як спосіб з’ясовування політичних стосунків. Він не сприймає.

Власне в той спосіб, як криза вирішується це могло відбутися ще два місяці тому, але на перешкоді стала тотальна недовіра політиків один до одного. Причому не лише між опонентами, а й між союзниками. Що заважало 151 депутату з БЮТу та Нашої України написати заяви про складання повноважень ще напередодні 2 квітня і тоді президент мав би бездоганні юридичні підстави розпустити парламент. Однак Ю.Тимошенко не дуже довіряла В.Ющенку і штовхала його за межу, звідки  дороги назад немає. Так би мовити «підписатися кров’ю» на своїх союзницьких зобов’язаннях. І В.Ющенко цей крок зробив.

Можна скільки завгодно займатися юридичною казуїстикою і вишукувати бліх  в тому чи іншому указі або законі, але з політичної та морально-психологічної точки зору розпуск парламенту б був абсолютно необхідним, бо припиняв практику тотальної корупції та зрад, які запанували на політичному олімпі. «Втративши голову за волоссям не плачуть». В брутально викривленому правовому полі цілком безглуздо абсолютизовувати  окремі законодавчі положення, бо тоді втрачається зміст буття, що загрожує смертю всьому суспільному організму.

Однак, «не було б щастя, та нещастя допомогло». Двомісячна політична криза мов під рентгеном висвітлила всі ті суспільні виразки. Які в прихованому вигляді існували роками, але до яких руки не доходили. Тому за великим рахунком вона принесла Україні набагато більше користі, ніж шкоди.

Хіба суспільство не здогадувалося, яка гнила у нас судова система, починаючи із Конституційного Суду?  Хіба користувався якимось серйозним авторитетом орган, котрий не вміє рахувати до трьох, тому дозволяє Л.Кучмі балотуватися на наступний термін. А після цього впродовж трьох років не виносить жодного рішення. Під час кризи він раптом розгортає бурхливу діяльність, але в решті решт розроджується просто анекдотичним рішенням. Судді забороняють президенту себе звільняти. Бо вони такі недоторкані мов монашки, і «зась заглядати у наш святий монастир».

Хіба суспільство не здогадувалося що бюджетні гроші дери баняться, а Уряд розподіляє кошти між своїми в ручному режимі? Всі ми були свідками як взимку М.Азаров переконував парламентарів та громадян, що неможливо віднайти кошти на підвищення зарплат і пенсій, і воно планується аж з грудня 2007 року. Потім нас лякали зайвими витратами у 390 млн. грн., які потребують дострокові вибори. І тут ураз у квітні Уряд знаходить зайвих 5 млрд. грн., які вже направляє на підвищення пенсій, зарплат вчителям, бюджетникам, чиновникам. Не треба володіти аналітичними здібностями Шерлока Холмса, щоб здогадатись в чиїх кишенях опинилися б ці гроші, якби не дострокові вибори.

 Багато базікалося  про кострубатість Конституції, відсутність реєстру виборців, політичну заангажованість силовиків, але поки грім не грянув український політикум не хрестився. Відтак у вітчизняному варіанті підтвердилася давня як світ істина. Будь-яка криза є піком хвороби, після якої організм або мобілізує всі свої внутрішні резерви та одужує, або помирає. Вдача української цивілізації переконує, що резервів у нас ще дуже багато і на розмови про національну катастрофу ведеться лише купка душевно неврівноважених та екзальтованих громадян. Не даремно політичні сили, уособлювані такими політиками як Н.Вітренко, Д.Корчинський, О.Тягнибок не можуть зібрати більше 1-2 % голосів при всіх обставинах. Тому одужання неминуче і  дуже добре, що воно вже почалося. Хоча й не треба себе тішити ілюзіями, що воно відбудеться вмить та цілком безболісно. Бо хвороба надто застаріла, має обтяжену радянську спадковість і не просту історію. Таким чином процес лікування потребуватиме довгих років. А прискорити його може лише ротація еліт. І дострокові вибори є найефективнішим способом м’якої терапії.