Як ужгородець мало не загинув відстоюючи ідеали Майдану (ФОТО)

«Замок» уже не раз писав про закарпатців, котрі творили історію країни на київському Євромайдані. На щастя, серед земляків (причому і з боку протестувальників, і серед «Беркуту») не виявилося вбитих чи покалічених. Однак постраждалих багато.

Чи не найсерйозніших травм зазнав  28-річний ужгородець Михайло Малец, котрого літаком доправили на лікування до Праги. Кволим голосом Михайло розповідає телефоном: медики досі не наважуються вийняти з тіла картеч, яка застрягла всього в сантиметрі від хребта. Аби витримати повторну операцію (першу хлопцеві зробили в Києві), він має відновити сили і втрачену вагу.

Травми звичайний молодий інженер зазнав 18-го лютого – під час протистоянь у Маріїнському парку. Його дружина Наталка розповідає: пішов на мирний протест, відпросившись на кілька годин з роботи. «Мішин шеф теж активно підтримував Євромайдан, тому дозволив йому прийти пізніше. Я в той час працювала, але разом з колегами стежила за останніми новинами. Коли о 12-й прочитала, що в центрі Києва знову розпочалися сутички, подзвонила Міші й попросила, аби був обережний і на передову не ліз. А о 15-й він уже надіслав мені смс, що його «трохи» поранили.

Вже потім розповідав, що в розпал сутичок мало не впритул біля нього розірвалася газова граната, до якої, певно, були примотані кулі. У стані шоку Міша самостійно зміг спуститися з Маріїнського парку аж до медпункту, однак їхати «швидкою» до лікарні категорично відмовився – аби до міліції не забрали.

Я одразу ж поїхала додому, Міша вже був там. На вигляд його рани, хоч і дуже кровили, не здавалися страшними, однак чоловік дуже погано почувався, почав непритомніти. Врешті, через годину я вирішила-таки викликати медиків, сказавши, що чоловік зазнав виробничої травми. Одразу після цього дзвінка на мій телефон зателефонували з міліції, грубо так спитали: «Что там случилось? На Майдане был, да? Ну мы приедем, посмотрим…». Певно, лікарі все ж повідомили міліції про підозрілий виклик.

«Швидка» доправила Мішу до лікарні. Там йому зробили рентген і сказали, що, якби ми ще трохи затягнули, його б уже не врятували. Міша зазнав кількох поранень, два з них – у ноги (одна – наскрізна). Кілька дробинок застрягли всередині, їх потрібно було терміново виймати. Картеч також пошкодила шлунок та селезінку.

Три години чоловіка оперували. Після того, як операція завершилася, я наважилася нарешті подзвонити його мамі в Ужгород. Розповідати таке дуже важко. Вона одразу, як тільки змогла, приїхала до Києва».

Наталка також згадує: дуже просила лікарів, аби вони не віддавали пораненого чоловіка міліціонерам. Медики виявилися совісними, запевнили дівчину, що ніхто з лікарні Михайла не вивезе. Жодних грошей чи хабарів з родини теж не взяли. Волонтери, які чергували в медзакладах, узяли на себе всі питання з пошуку і доставки необхідних препаратів, за що Наталка не втомлюється дякувати.

Тиждень Михайло провів у реанімації, а коли з’явилася можливість вилетіти на лікування за кордон, був одним з 27 поранених, кого літаком доправили в Прагу. Навіть на лікарняному ліжку Михайло залишається українцем з чіткою громадянською позицією. Цього тижня він дистанційно організував у Празі та Брно мітинги на підтримку України: активно шукав у соцмережах співвітчизників, котрі проживають у цих містах, вигадував слогани для плакатів і дуже хвилювався, аби Україна його дочекалася…

Тетяна Літераті, Старий Замок