Юрій Переста : «Хотів би дожити, коли страхова компанія укладе зі мною угоду»

Юрій Переста : «Хотів би дожити, коли страхова компанія укладе зі мною угоду»

Колись почула фразу: «Хірургу Олександру Феденцю було простіше стати видатним хірургом, бо тоді лікарів було менше». Але Закарпаття і сьогодні майже у кожній галузі медицини має фахівців, прізвища яких називають без роздумів навіть за кордоном. Один із них – хірург обласної клінічної лікарні Юрій Переста. Хоча, можливо, він увійде в історію навіть більше як фундатор закарпатського… стоматфакультету.

Лікарям – світ, закарпатцям – нові технології -- Ви – відомий хірург і раптом … декан стоматологічного факультету… -- Парадоксів не бачу. Скажімо, у Словаччині декан стоматфакультету Пряшівського університету – хірург, а декан медичного факультету – професор-стоматолог. Український колишній міністр охорони здоров’я -- травматолог за фахом, а очолив Інститут хірургії Академії Медичних Наук. Посада декана – швидше посада менеджера, ніж науковця. Я був і залишаюся хірургом, роблю близько 250 операцій на рік і щодня працюю в обласній клінічній лікарні, принаймні до 14 години. Відтак займаюся справами факультету. -- Чи виникли при створенні факультету проблеми, яких ви не очікували? -- Особливих труднощів не мав, бо працюю в університеті з 1992 року і пройшов усі щаблі – від асистента до професора кафедри. Також мав певний досвід адміністративної роботи, бо 10 років був зав. відділенням хірургії №1 в обласній лікарні і 5 років головним хірургом області. Організаційних проблем, на щастя, не маємо бо є тісна співпраця і з ректоратом, і з колегами–деканами інших факультетів. Хоча, образно кажучи, стоматфакультет в УжНУ ми створили фактично на рівному місці. Проте на І курсі з 17 предметів фахової підготовки стосуються тільки 2 – анатомія та гістологія. І кафедри з цих предметів, як і з усіх інших, які зараз вивчають наші студенти, в університеті є і мають все необхідне для навчального процесу. Вже готова документація на перепланування колишньої їдальні УжНУ на БАМі, це майже 2 тис. кв. м. І ми вже взялися за створення бази стоматфакультету, де буде 4 кафедри – лікувальної стоматології, хірургічної, дитячої та ортопедичної стоматології. Тут же будуть деканат, навчальні аудиторії і студентська стоматполіклініка, яка буде не лише базою для навчання студентів, а й виконуватиме соціальну роль – обслуговуватиме студентів і викладачів університету. З цього приводу є порозуміння з ректором щодо сприяння в фінансуванні, адже потрібні обладнання і матеріали для роботи. -- Тобто студенти стоматфакультету “набиватимуть руку” на своїх колегах та викладачах? -- Ні, прийом проводитимуть лікарі, викладачі факультету, пізніше й інтерни, але при цьому буде проводитись і навчальний процес для студентів. А практику студенти проходитимуть на базі обласної стоматполіклініки і, з відрадою скажу, що безкоштовно свою базу для практики надаватимуть такі найкращі приватні клініки як “Жива вода”, “Денс”. До речі, плани у нас великі – наприклад, хочемо охопити оглядами дітей усіх шкіл і садків хоча б Ужгорода. Також у якості благодійної допомоги можна було б проводити постійне лікування в дитячих будинках, інтернатах, навіть закупити для цих дітей хорошу зубну пасту. Є можливість задіяти пересувні стоматкабінети, які б виїздили у гірські райони. Крім того, ми залучатимемо кращих приватних стоматологів для проведення навчання на факультеті. Ці люди вже нині займаються підготовкою наукових робіт, вчаться у заочній аспірантурі у Львові, Києві, Полтаві, щоб ми могли з кожним роком мати все більше викладачів. -- Отже, це змусить і практикуючих лікарів взятися за наукові розробки? -- Так, бо якщо раніше їм не так важливо було мати науковий ступінь і займатися наукою, то зараз за 2-3 роки вони повинні захистити дисертації. Працюємо на перспективу, адже предметів з кожним роком додається, це динамічний процес, який буде йти по наростаючій. -- І все-таки чи досить нині фахівців для викладання на стоматфакультеті спеціалізованих дисциплін? -- Кафедрою лікувальної стоматології завідує доцент, кандидат медичних наук Маряна Добровольська, яка має великий педагогічний стаж, досвід навчальної роботи і перейшла до нас з Дніпропетровська. Курсом стоматології завідує професор, доктор наук, який незабаром теж увіллється в колектив факультету, є також практичний стоматолог, кандидат наук, який працює в Рахові і ми заберемо його сюди. Шестеро лікарів-практиків вчаться у заочній аспірантурі і, думаю, протягом 2-3 років матимемо 3-4 кандидатів наук по стоматології. Пан Павленко, доктор медичних наук, професор, директор Інституту стоматології і головний стоматолог України з 1 вересня матиме чверть ставки у нас на факультеті і проводитиме викладання. До речі, він є науковим керівником і 3 наших аспірантів. Коли восени професору Павленку вручали диплом почесного професора УжНУ, він запропонував залучати спеціалістів з Канади і впроваджувати нові технології, скажімо, такі як імплантати. Це буде серйозна допомога не лише вищій школі, а й практичній стоматології Закарпаття. На перших етапах, очевидно, будемо залучати і фахівців зі стоматологічного факультету Львівського університету, з Київського медінституту, але все-таки ставку робимо на наших практикуючих лікарів, які набувають наукового та педагогічного досвіду. -- Наскільки це затратно – запрошувати фахівців з інших вузів? -- Вони працюватимуть в УжНУ за сумісництвом. Звичайно, проблематичним для фахівців з інших регіонів буде приїздити, жити тут, але ми намагатимемось залучати кращих, щоб вони надавали не лише допомогу в навчанні, але паралельно проводили і лікування у приватних клініках. Таким чином “вбиватимемо аж трьох зайців”: підвищиться рівень роботи наших колег-практиків у приватній і державній стоматології, проходитиме навчання студентів, а також будемо переймати педагогічний досвід. Змінювати психологію всіх -- Перейдемо до вашого основного фаху і проблем медицини взагалі. Нещодавно читала, що у Києві щодня на лікарняному стільки медиків, що їх вистачило б на дві повноцінні лікарні. Яка ситуація на Закарпатті? -- Не можу сказати скільки у нас, бо не володію цією статистикою. Проте однозначно, що наші лікарі, медсестри, особливо хірургічні, реанімаційні виконують титанічну роботу. І хірурги, й медсестри постійно ризикують, особливо під час ургентного чергування, коли доводиться оперувати хворого з гострою патологією. Ми ж не робимо експрес-діагностику на сифіліс, туберкульоз, гепатит С і багато інших інфекцій, тому ризик захворювання надзвичайно високий. І оплата -- 400-500 гривень для сім’ї медсестри чи молодого лікаря – не ті гроші, за які нині можна жити. -- Чи відчуваєте брак медсестер, молодшого медперсоналу? -- На Закарпатті такої проблеми немає, вона характерна для великих міст, де високий рівень життя і витрати значно більші. У нас же в районних лікарнях простіше вижити, бо люди ведуть домашнє господарство. Нині нам варто готувати медсестер для ближнього зарубіжжя, де є вже значний дефіцит медичних кадрів середньої ланки і тому підготовка медсестер з поглибленим вивченням англійської мови, угорської, словацької, які зможуть працювати в ЄС, допомогла б нашим землякам. Скажімо, початкова ставка медсестри чи середнього медпрацівника у Словаччині -- 300 доларів. -- Що потрібно для цього? -- Повинні бути домовленості в рамках Карпатського Єврорегіону, на рівні міністерств України і цих країн, а вже тоді на місцевому рівні ці зв’язки можна розвивати. Наш стоматфакультет має угоду про співпрацю з Пряшівським університетом , і з перших кроків ми будемо проводити обмін і викладачами, і студентами під час літньої практики. У межах Болонського процесу є таке поняття як продовжене навчання – 2-3 роки студент навчається у нас, і 2 роки, скажімо, в Словаччині. Студенти, які б захотіли йти таким шляхом мають усі можливості. А після закінчення стоматфакультету у Пряшеві вони отримають диплом єврозразка і матимуть можливість працювати у 26 країнах Європи. І початкову зарплату принаймні 1000 доларів. Це величезна перспектива не лише заробітку, а й професійного зростання, пізнання світу. Хочемо розширити співпрацю і з Дебреценським медуніверситетом. На мій погляд, Закарпаття з впровадженням Болонського процесу має більші можливості, ніж центр. — Постійно чуємо: фінансування медицини недостатнє, але останнім часом значно поліпшилося, запроваджено те й те. Чи відчуваєте ви, як практикуючий лікар, що ситуація дійсно покращується? Чи ми вже безповоротно відстали? — Відстали. І дуже. Пацієнти ОКЛ — хворі з важкими патологіями, супутніми захворюваннями. До нас направляють важких хворих з усієї області, тому й фінансування має бути у кілька разів кращим. До того ж, нині є серйозний вибір ліків. Можна лікувати, умовно, препаратом за 1 гривню, а можна за 10, але й ефективність його у десять разів вища. Далі — не секрет, що близько 10% ліків у світі — підробки. В країнах СНД цей відсоток 20, а на Україні, думаю, доходить до 30%. Іноді бачимо: даємо антибіотик — ніякого ефекту, змінюємо на аналогічний препарат серйозної фірми — одразу є покращення. Це питання дуже дискусійне, бо тягне і проблеми інспекції ліків, і багато інших. -- Як співвіднести те, що, з одного боку, МОЗ розробляє стандарти лікування, а з іншого – є, як ви сказали, ліки за гривню, а є за 10? Особливо з огляду на перспективу страхової медицини, адже страхова компанія вимагатиме якісного лікування. -- На мій погляд, у нинішній ситуації в Україні, має бути бюджетно-страхова медицина. Держава повинна гарантувати певний мінімум надання допомоги і стандарти надання допомоги. Скажімо, привезли з вулиці людину в критичному стані, їй надають першу допомогу, а після зняття гострої ситуації людина повинна обрати той об`єм лікування, який, на жаль, може забезпечити фінансово. Ці дві речі треба розмежувати, тоді відпадуть всі питання, чому лікували так чи так. А взагалі стандарти лікування в інституті можуть бути одні, в обласній лікарні інші, а в районній ще інші. Лікування залежить і від можливостей діагностики. Якби була страхова медицина, то стандарти мали б бути єдині, бо страхова компанія буде оплачувати якісне лікування, але і буде вимагати дуже високої кваліфікації лікаря. У кожній компанії буде експерт, який визначатиме на що і чи доцільно використані кошти. Ідеально медична галузь не працює і у тих країнах, які ми звикли називати цивілізованими. Крім того, вони теж не в один день все створили. Все залежить все від економічного стану держави. Я хотів би дожити, коли страхова компанія укладе зі мною угоду на обслуговування своїх клієнтів. -- Відповідальності не боїтеся? -- Вже не боюся. Бо якщо мене вважатимуть поганим спеціалістом — не прийдуть укладати угоду. — Преса постійно повідомляє звичайних громадян про нові досягнення в медицині. Ви ще більше стикаєтесь з нововведеннями на різних семінарах тощо. Наскільки ці нові методики, технології доходять на рівень обласної лікарні? — Під час передостанньої підсумкової медичної ради ОКЛ один з посадовців управління охорони здоров’я дозволив собі запитати, чим відрізняється обласна лікарня від міської чи районної. На мій погляд це просто невігластво, бо нині наша лікарня має деякі методики, яких немає в таких величезних областях як Дніпропетровська, Донецька. Виконуємо операції, які роблять на рівні столичних інститутів. Розвивається наукова база, з деяких напрямків ми є єдиними в усьому західному регіоні України. Маємо діагностичні можливості, які дозволяють використовувати нові методики. Зупинюся лише на одній — ендоваскулярній хірургії (втручання під контролем рентген обладнання на дрібних судинах органів черевної порожнини, судин головного мозку, зупинка кровотеч). Це дуже високий рівень для будь-якої країни. В деяких питаннях ми навіть є піонерами, наприклад, у застосуванні ендоваскулярній хірургії при лікуванні цирозів печінки, кровотеч верхніх відділів шлунково-кишкового тракту тощо. Розвивається серйозно лапароскопічна хірургія, використання ендопротезів при лікуванні гриж передньої черевної стінки. Перераховувати можна багато. — Одним з варіантів поліпшення фінансування медицини була спроба запровадити лікарняні каси. Облрада прийняла відповідну програму, обласна лікарня мала стати свого роду стартовою площадкою… — Лікарняні каси, бюджетно-страхова медицина — безперечно позитив. Це та соломинка, яка мала б врятувати українську медицину. Ще у 1996 році я у складі офіційної делегації від України навчався організації лікарняних кас, страхової медицини в Австрії. З того часу ми підготували інформацію, лист в міністерство, але нічого не змінилося. Якщо буде на це політична воля керівництва держави… — Але ж були рішення, вказівки Президента, була програма облради. Що не спрацьовує? — Очевидно потрібні конкретні люди, які втілювали б це в життя. — На якій стадії створення лікарняної каси в ОКЛ? — Вона діє і, на мій погляд, всі медики, науковці, які працюють на цій базі, мали б бути піонерами, активніше підтримувати ці процеси. Сьогодні, якщо не помиляюся, задіяно близько чверті працівників, але ж у них є члени сімей, друзі, а у друзів теж є друзі і процес мав би йти як снігова лавина. Скажімо, у Києві, в інститут хірургії при поступленні будь-якого пацієнта одразу треба сплатити 800 гривень. — Медики часто нарікають, що люди не піклуються про своє здоров’я і приходять з уже запущеними хворобами. З іншого боку, очевидно, і лікарі в районах не завжди вчасно помічають, наприклад, онкозахворювання. Наскільки часто ви стикаєтесь з недопрацюванням своїх колег? — Зазначу, що саме в обласній лікарні виконуються операції хворим на рак головного мозку, печінки, підшлункової залози, нирок, щитовидної залози. А пропускають щось колеги чи ні — питання філософське. Я б по іншому до цього підійшов. Наприклад, у Японії кожна людина раз на рік, а хтось і раз на півроку, проходить повне обстеження, яке включає також і УЗД, ендоскопію верхніх відділів шлунково-кишкового тракту. Свідомість людей і технічна можливість є тими двома складовими, які дозволяють завчасно виявити хворобу. Треба також змінювати свідомість і практикуючих лікарів, і керівників охорони здоров’я. Нині практикуючий лікар у нас є громовідводом соціальної напруженості. — Нещодавно один із закарпатців сказав, що після трагедії, яка сталася з його дружиною, його запитували, чи, звертаючись до лікарів, він вимагав показати йому диплом, ліцензії. У вас хтось колись вимагав подібне? -- За моїх майже 20 років практичної роботи таких питань не ставили. Але кожна людина є власником свого здоров’я і має право на всю інформацію, у тому числі й ту, що стосується кваліфікації лікаря, закладу. У приватних клініках навіть прийнято вивішувати все на стіні. -- І насамкінець – розкажіть якийсь цікавий випадок, що трапився у вашій багаторічній практиці. -- Їх дуже багато, але якщо вже ми говорили про страхову медицину, то згадалося, як нещодавно ми оперували німця. У Міжгірському районі німецькі підприємці викупили завод по розливу мінвод. І представника з Німеччини, який приїхав сюди, раптом схопив апендицит. Ми поклали його в кращу палату, повністю забезпечили, але, згідно з домовленістю, лікарня виставила рахунок. Так за одне видалення апендикса заробили близько 4 тисяч гривень. Уявіть, скільки ми б заробляли, якби була у нас страхова медицина!
"Старий Замок "Паланок"
Якщо ви знайшли помилку, виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Коментарі -
Зачекайте...