Rock-H дав концерт у Києві з нагоди 5-річчя гурту

Концерт наповнений неймовірним та грандіозним драйвом, якісним звучанням хорошої музики, витонченими композиціями, прекрасним голосом, маленькими дітками та дівчатами у вишиванках, веселими хлопцями. Ще звісно посмішками. Та про все по порядку.

Ще сорок хвилин до концерту Рокаш, зал потихеньку наповнюється. З темних вулиць вечірнього Києва пірнаєш у темний, проте різнобарвний світ «Бочки». Вловлюєш аромат хмелю і ще чогось солодкавого.

Незмінні телевізори на стінах, що транслюють концерт, столи і невисока сцена з апаратурою. За стіною ховається звукорежисер. Колони і стіни розписані захопливими відгуками гостей, платівками, фотографіями. Єдине величезне АЛЕ – недостатність місця для танців.

Особливо для неоднозначного гурту «Rock-H» (закарпатський гурт, який характеризує свій стиль як рок з елементами академічної музики і закарпатського фольклору), що апріорі поєднує різне в одне гармонійне ціле.

«Сьогодні нам 5 років. Саме в Києві на проекті “Свіжа кров” нам сказали займатися тим, що в нас добре виходить –  грати», – починає Віктор Янцо (керівник гурту, клавішник).

Концерт почався на півгодини пізніше, але це нічого в порівнянні  з півторагодинним шаленством на сцені.

Також, грали переможці конкурсу каверів «Заспівай в Рокаши»: Христина Пилип  (м. Тернопіль) виконувала «Урвалася струна», Каріна (м. Хмельницький) співала «Дай ми мила», Руслан (м. Хмельницький) інструментальник, грав «Америцький край».  «Ми вже близимося до Бальзаківського віку – добре, що вже є заміна», – жартує Віктор Янцо.

Ще один Віктор – виграв диск, бо зрозумів фразу румунською.

Неймовірна вібрація підземного приміщення «Бочки» почалася з перших акордів «Марічко, ци чуєш?» – однієї з найвідоміших та найулюбленіших пісень гурту.

Далі грали по трохи з різних дисків. Щоразу надаючи старим пісням нової енергетичної наповненості. Недарма ж півтори години зал нестихаючи танцює і співає. Пані у вишиванках пританцьовують. Дві дівчинки років 7 і 5 танцюють увесь концерт і заграють з Іштваном Халусом (соліст). Менша все хоче в долоньках донести проміння від софітів старшій, але щораз їй це, на жаль, не вдавалося. Приємно, коли на повільних композиціях танцювали пари. Запал трохи стихав, даючи вібраціям заспокоїтися і не розвалити вщент приміщення.

Мар’ян Криськув (гітара) та Родіон Sun Lion (бас-гітара) – завжди загадкові персонажі, що живуть у своєму вимірі, а візуально створюють інший світ в реалі, і доповнюють все загадковими драйвовими акордами. Віктор Янцо (керівник гурту, клавішник)  – найбільший загравала з публікою, в незмінному капелюсі, розкуйовдженою кучерявою головою та хорошим настроєм. Іштван Халус – обличчя і чарівний голос гурту. Манив і розповідав  далекі історії піснею, захоплював, радував і хитро посміхався. І врешті-решт, найнепомітніший за спинами клавішника та соліста – Володимир Ульянов – барабанщик. Слух, ритм, драйв, енергія і гарні очі гурту. На додачу, скажена запальна енергетика. Всі учасники гурту ніби щойно перенеслися з середньовіччя і не встигли переодягтися. Такі собі осучаснені принци, що дарують відчуття ейфорії та закоханості присутнім в залі (особливо дівчатам).

«Мені 26 років, я з Мукачево. Вже років 8 проживаю в Києві. Я задоволений від концерту,  люблю цей гурт і я від нього просто шаленію», – розказує мокрий від танців хлопець з щасливими очима і двометровим зростом, який увесь концерт співав та рухався без упину.

Наприкінці виступу колектив пообіцяв скоро випустити 3-й альбом, проте потім перевели цю інформацію на жарт.

Через  фотографії та автографи з Рокаш наступний гурт не може розпочати концерт, музики стомлені, проте щасливі. Публіка мокра від танців, усміхнена на всі 32 одразу з палаючими очима.

Хтось із дівчат роздер і стоптав собі ноги новими чобітками. Хтось не міг спинитися і не танцювати.

Ніч в Києві після концерту Рокаш була якщо не зоряною, то світлою – точно. Здається аби в залі стояли якісь тепловловлювачі і акумулятори – енергії для опалення Києва вистачило б на рік. Саме такими повинні бути концерти: живими, запальними, енергійними та головне – щирими.

Тетяна Моцак, Фото: Костянтин Крупський, молодіжний портал Сіль