Злата Свида: про Італію, баян та майбутнє (ФОТО)

Мукачево.net вирішило дізнатися більше про юний талант. 

- Як давно ти займаєшся музикою? І чому саме баян?

-  Я займаюся музикою з восьми років. Взагалі це довга історія... Моя сусідка-баяністка помітила, що у мене, мовляв, "розумні очі" і почала мене вчити. Але невдовзі їй довелося виїхати з Іршави, і вона передала мене до рук заслуженого працівника України, директора Іршавської ДШМ - Рацина Олександра Михайловича.

- Я знаю, що ти і раніше брала участь в подібних конкурсах. Розкажи трохи про них.

- Все почалося із «Закарпатського едельвейсу» - теж Міжнародного конкурсу, де я посіла перше місце. Також маємо другу премію в дуеті зі Старостою Ігорем (колишнім учнем Олександра Михайловича). Потім я зі своїм учителем поїхали у Дрогобич на Міжнародний конкурс «Perpetuum mobile», де посіли третє місце. Там-то мене й запросили до Італії.

- Важко було організувати поїздку на цей конкурс? Італія ж не близько.

- Так, спочатку ми нічого напевне не знали: не було ні готової програми, ні, звісно, таких грошей, ні впевненості… словом, майже нічого, крім бажання. Але воно зіграло ключову роль, бо гроші вдалося "випросити", знайшлися спонсори. Це голова райради Сухан Станіслав Васильович і голова райдержадміністрації Ковбаско Василь Васильович. Ще, здається, через Степана Степановича Бобика, нашого мера, вдалося зв’язатися з Балогою.

- Чи сподобалася тобі Італія?

-  Звісно, Італія сподобалася. Менталітет італійців не дуже, бо вони зовсім не пунктуальні, але загалом це миролюбні, привітні люди. Країна тепла, я встигла покупатися в Адріатичному морі (ред. посміхається). Жили в досить нормальних умовах, по-європейськи, у так званому кемпінгу, де були всі: українці, росіяни,білоруси, естонці, латиші, латвійці, австрійці, поляки, чехи, всі-всі, коротше. Атмосфера на прослуховуваннях була тепла, домашня, ніякої класичної серйозності, тому грати для такої публіки було одне задоволення.

- Як щодо конкуренції між учасниками?

-  Конкуренція була порівняно з Дрогобичем, невелика, але серйозніша, рівень трохи не той. Зате спілкування з іншими учасниками складувалося на ура, вдалося навіть завести друзів, а якщо не друзів, то товаришів. Ніякої ворожби, бажання стати кращим за інших не було. Музиканти не такі люди, як спортсмени. Без фанатизму. Фанатизм тільки до музики. Ті діти живуть, буквально дихають нею.

- Чи плануєш найближчим часом брати участь в подібних конкурсах?

- Здається, ми плануємо їхати на один, але не буду загадувати наперед, тим більш програма ще не готова.

- І наостанок: як ти бачиш своє майбутнє? Чи будеш надалі займатися музикою?

- На жаль, чи на щастя, я не планую пов’язати своє життя з музикою. Причина прозаїчна: музиканти в Європі не цінуються (особливо баяністи), але ЗАВ’язувати з музикою теж ні в якому разі не збираюся.

Ярина Денисюк для Мукачево.net