Генконсул Словацької Республіки: Спостерігався великий інтерес українців до відвідання Словаччини

— Чи вплине Угода про асоціацію на лібералізацію візового режиму?

— Цілком закономірно, що українське суспільство що ближче до саміту у Вільнюсі, то інтенсивніше обговорює цю важливу подію, яка матиме для майбутнього як України, так, безумовно, і цілої Європи загалом доленосне значення... Підписання Угоди про асоціацію стане сильним імпульсом для подальшої лібералізації візового режиму. Треба усвідомлювати, що шенгенський кордон існуватиме аж до вступу України до Шенгенської зони, але до того часу лібералізація візового режиму триватиме. Словаччина, як близький сусід, всіляко сприятиме Україні у скасуванні віз у найкоротші терміни.

— Українці вдячні уряду Словаччини, який торік у кінці грудня спростив видачу шенгенських віз на рік, два і до п’яти, як висловився віце-прем’єр Мирослав Лайчак, — для зимового туризму і новорічного відпочинку в Татрах. А якими будуть подальші кроки в цьому напрямі?

— Словаччина, у рамках своєї компетенції, можливостей і, головне, зобов’язань перед країнами шенгенського простору, робить кроки, спрямовані на лібералізацію візового режиму. Словацька Республіка полегшила візовий режим для громадян України в категоріях «туристичні візи», «бізнес-візи» та «візи для членів родин, які живуть за кордоном» з метою поліпшення контактів. Це стосується насамперед закарпатців, у яких чимало родинних зв’язків у Кошицькому й Пряшівському самоврядних краях. Ці категорії, за певних умов, можуть подавати заявки на довготермінові, багаторазові шенгенські візи. Однак усі вимоги Шенгенського кодексу повинні бути дотримані.

У категорії «туризм» спостерігався великий інтерес українців до відвідання Словаччини. Що нам було дуже приємно. Полегшення вимог у категорії «бізнес-візи» має безпосередній вплив на регулярні зустрічі бізнесменів та розвиток взаємної торгівлі: це один з важливих чинників подальшого розвитку країни. A в третій категорії йдеться прo гуманний підхід і повагу держави до своїх громадян та їхніх родичів, що проживають за кордоном.

— Маю також вам особисто висловити подяку від імені читачів «Голосу України», які подорожують до Словаччини, бо в жовтні ви пообіцяли керівництву Закарпаття попрацювати над тим, щоб зменшити черги біля Генконсульства, а з середини травня ввели попередній електронний запис — і проблему практично було розв’язано...

— Запровадження електронної процедури під час видачі віз відчутно зменшило черги очікування перед нашим консульством. А ще полегшило отримання візи за таких обставин, як хвороба, необхідність лікування, нещасні випадки. Тоді прийом заяви для отримання візи відбувається позачергово, без попереднього електронного запису.

— Малий прикордонний рух також відчутно полегшує контакти між мешканцями прикордонних регіонів. Але торік у цьому питанні був певний застій?

— Так, минулого року через технічні причини дозволи на місцевий прикордонний рух не видавали. Проте нинішнього року надійшло понад шістсот заяв і видано вже понад півтисячі посвідчень.

— Будучи на конференції з транскордонного співробітництва у Високих Татрах, запам’ятав слова відомого словацького науковця, доктора філософії Маріана Гайдоша, який наполягає на відкритті в Україні ще декількох консульств Словаччини, бо на таку велику територію, як українська, їх вочевидь мало.

— Посольство Словаччини свої питання на теренах України розв’язує також і через мережу почесних консульств, яку, звичайно, можна розширювати. Зараз одне з таких діє в Донецьку, триває підготовка до відкриття почесного консульства в Одесі. Незабаром дипломатична установа розпочне роботу під керівництвом почесного консула Олега Адамчука у закарпатському райцентрі Великий Березний.

— Чому саме там?

— Вимога така, аби в одному місті не знаходилися дві дипломатичні установи, оскільки в Ужгороді працює Генеральне консульство, то почесне консульство розташують поблизу другого найбільшого пункту пропуску на україно-словацькому кордоні. Ужгородське Генконсульство опікується такими областями України, як Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька і Тернопільська.

— Між нашими державами існують три види прикордонних переходів: два міжнародні автомобільні, пара залізничних і один — пішохідний. І все ж черги на кордоні не зменшуються, а часом і зростають. Тож переходів замало?

— Черги на кордоні — це дуже чутлива проблема. Адже шенгенська перевірка має свої правила та вимоги. Практика показує, що контроль і надалі потрібен: як і раніше, мають місце фальшиві проїзні документи. Крім того, митна і податкова перевірки виявляють постійне збільшення перевезень незадекларованих товарів у несанкціонованих кількостях. Щодо кількості переходів. Кожне містечко і село, які розташовані вздовж наших кордонів, хотіли б мати «свій» перехід. Це, очевидно, спростило б їх відносини. Оскільки на створення пункту пропуску необхідно витратити значні кошти, їх розташування та відкриття потребують ретельного аналізу, планування і, зокрема, взаємної згоди обох держав. І наші країни роблять усе можливе, щоб сприяти полегшенню контактів, спілкуванню та взаємній співпраці громадян обох держав.