Чи потрібне на Закарпатті гуцульське телебачення?

Ба більше, створено навіть «русинську» редакцію у складі редакцій національних меншин – угорської, румунської, ромської та російської. Зроблено це на кошти платників податків (бо ж телебачення державне). Хоча що таке «русини» і чим вони відрізняються від тих же «закарпатських українців» – ніхто тямущо не пояснить. Посилаються на останній перепис, за яким 10 тисяч закарпатців (менше 1%) записалися русинами. При цьому не зважають, що гуцулами в Україні записалося значно більше осіб, а були ще й лемки, бойки та інші регіоналії, пише Олександр Гаврош, Радіо Свобода.
 
Так-от, повернемося до гуцулів. Усього в Україні, за підрахунками учених, мешкає 200-250 тисяч цього яскраво вираженого українського субетносу. Мешкає він у найвищих українських Карпатах у найважчих умовах. Тому гуцули не мають великих і потужних своїх центрів. Найбільш урбанізованою є закарпатська Гуцульщина – із 17-тисячним Раховом та 8-тисячним Ясіням. На відміну від Івано-Франківщини чи Буковини, тут чи не кожне гуцульське село має по кілька тисяч мешканців.
 
Однак Гуцульщина вкрай слабо представлена у закарпатських медіа, бо Ужгород знаходиться на одному краю області, а Ясіня – на другому. Між ними – близько 250 кілометрів. Не дивно, що рахів’яни більше орієнтуються на ближчий Франківськ, ніж на свій обласний центр. Парадокс полягає ще й тому, що з Рахова чи Ясіня до Львова, Івано-Франківська чи Чернівців їздять потяги, а до Ужгорода та Мукачева – ні. От і сидить собі закарпатська Гуцульщина, як на острові.
 
А поміж тим – це перлина Закарпаття. Тут розташовані найбільші вершини краю на чолі з Говерлою. Тут – невичерпне джерело для туризму. А що вже казати за гуцульський колорит, історію, мистецтво, культуру? Однак все це для панського Ужгорода – далеке й незрозуміле.
 
Натомість на обласному телебаченні «крутять» щотижневу програму з «говорящими головами», здебільшого антиукраїнськи налаштованими, які пропагують «відрубність», «особливість» і тому подібне жахливим українсько-російським суржиком. Показувати, окрім активістів «русинського» руху, майже нема чого. (Вже про кожного, либонь, окрему програму зняли). Якщо ж показувати звичаї, культуру, самобутність закарпатців, то тоді чим «Русинська родина», відрізнятиметься від решти культурно-мистецьких передач «Тиси-1»?
 
Тож замість «абстракцій» «русинської редакції» створили би «гуцульську». Адже на Закарпатті понад 30 гуцульських поселень! Щотижня показати по одному селі – і вже є що «крутити» півроку. Адже гуцулів на Закарпатті 70 тисяч, більше, ніж румунів, ромів чи росіян! Чому одні мають право плекати свою самобутність, а інші – ні?
 
Замість щотижневого випуску «русинської редакції», (а «русинів» у сім разів менше за гуцулів), можна би було принаймні чергувати із гуцульською. Виграв би не тільки самобутній регіон Закарпаття (до речі, Рахівщина – найбільший за площею район області), але й глядачі. Бо ж там справді є що показати!
 
«Тиса-1» виходить в ефір по супутнику, програми виставляються в інтернеті. Тож в Україні нарешті з’явилося би своєрідне «Гуцульське телебачення», яке можна дивитися не тільки в івано-франківському Космачі чи Верховині, буковинській Путилі, але в Києві, Варшаві чи Торонто.
 
Поява гуцульської редакції в переліку етнічних редакцій обласного телебачення якось би пояснювала існування «русинської». А в майбутньому, чому би не створити і лемківську редакцію та бойківську? Гірські райони найменш висвітлені на «Тисі-1». Тож чому б не мати бодай місячної програми про самобутність закарпатської Лемківщини чи Бойківщини?
 
Тож замість чотирьох місячних програм «русинів», хай би кожен український субетнос мав слово бодай раз у місяць. Тоді би всі були охоплені і задоволені. Бо за державні кошти слід працювати на державні інтереси, а не проти них.