Непрохані зелені гості з Кавказу завдають прикрощів закарпатцям (ФОТО)

Виявляється, рослини, здатні завдати людям прикрощів набагато більших ніж може видатися на перший погляд, у Закарпатті існують.

Насамперед, це борщівник. Або ж Борщівник Сосновського, що має латинську видову назву (Heracleum sosnowskyi Manden.)

Про цю рослину закарпатські ЗМІ пишуть щороку, розповідаючи про її небезпеку та необхідність знищувати її. Розповідають про це науковці, ботаніки, діляться неприємним але повчальним досвідом самі постраждалі. Та борщівника менше не стає. Щоліта його зарості – широкі лопухи на височенних стеблах, увінчаних білими розлогими «парасольками» можна бачити уздовж усіх річок і шляхів Закарпаття. Саме тут цьому зеленому монстрові зростати комфортно і зручно.

Небезпека борщівника полягає у тому, що сік його спричиняє важкі опіки на шкірі людини, які можуть скінчитися так само фатально, як і термічні чи хімічні опіки. Субстанція, що її виділяє рослина, є настільки агресивною і активною, що відомий навіть такий випадок, що його нам розповів один закарпатець: «Прийшов одного разу на річку у спеку. Побачив, що вздовж берега покошена трава і якісь лопухи. Зрадів, що не довдеться лежати на камінні чи в густій траві і постелив на ті лопухи свій одяг. На нього й ліг. А вже за деякий час мав на спині обширі опіки. Виявляється, я ліг на скошений борщівник. Соковиті стебла пустили сік, який просякнув одяг і потрапив мені на шкіру. Лікувався довго.»

Цвітіння агресивного «гостя» почнеться зовсім незабаром і триватиме усе літо. Час знову мобілізуватися на боротьбу із зеленим загарбником, щоб відвоювати захоплені ним береги річок, узбіччя шляхів та пасовиська. Ворога потрібно знати в обличчя.

Дізнатися більше про агресивну рослину, що активно і самостійно захоплює все нові і нові площі Закарпаття, нам допоміг кандидат біологічних наук, доцент кафедри лісівництва УжНУ Андрій Мигаль:

«Помста Сталіна»

- Звідки на Закарпатті взявся борщівник? Це ж не місцева рослина?

- Взявся він з Кавказу. Саме це його батьківщина. Він був завезений у Карпати свідомо кілька десятків років тому. У другій половині минулого століття була рознарядка від партії його вирощувати. До змушували колгоспи. Причина – борщівник нарощує дуже потужну біомасу. Дуже швидко і багато. Отак розрісшись, він може бути основою силосу для худоби. Ось, власне, він і вирощувався як силосна культура. Спочатку – тільки у Воловецькому районі. Згодом – у Міжгірському. Ряд колгоспів у цих районах зобов‘язали вирощувати цю «культуру». Однак, з часом виявилося, що проблем і мінусів з борщівником значно більше, ніж плюсів. Ці проблеми люди помітили, але, як виявилося, помітили надто пізно.

- Які ж проблеми?

- По-перше, виявилося, що у худоби, яка споживає цей силос, суттєво псується якість молока. Аж до того, що у ньому відчувається гіркота. По-друге, почастішали аномалії при народженні телят. Ну і – неконтрольоване розмноження. Для борщівника створювали насіннєві ділянки, мало не селекційну роботу почали, боролися з бур’янами, які начебто заважали йому рости. А виявилося, що наші умови у Карпатах йому так підійшли, що він не потребує ніякого догляду. Він сам про себе турбується. Мало того – він сам почав скажено сіятися навколо і рости як трава, без будь-якого догляду. І ця біда пішла переважно уздовж русел річок. Річки добре розносять його насіння і нині ми бачимо, що найгустіше засіяні цією рослиною є береги річок, схили гір поруч.

ДОВІДКА 1

Розводити борщівник почав Йосип Сталін. Після Вітчизняної війни ця рослина з’явилася,  у Середній смузі і багатьох інших регіонах Росії. Справу Сталіна з розведення борщівника продовжив Хрущов, а потім Брежнєв. Саме тоді він з’явився і на Закарпатті.  У 70-х роках борщівник порадили вирощувати полякам, проте місцевим тваринникам це не сподобалося, оскільки молоко корів, що споживають борщівник, віддавало гіркотою. До того ж з'ясувалося, що рослина отруйна. І хоча вирощувати борщівник в Польщі перестали, його ще довгий час називали не інакше як "помста Сталіна".
 

- Він поширився по всьому Закарпаттю?

- Так, практично по усьому. Але найбільше його росте саме у Міжгірському і Воловецькому районах. Якщо проїхати трасою з Ужгорода через Нижні Ворота і далі на Волівець і Міжгір’я – там по схилах жахливе видовище. Є місця, де тільки він один і росте. І більше нічого.
І ось третя проблема. Біда в тому, що сіючись і розмножуючись по усіх територіях, борщівник почав витісняти природну флору. Ця неаборигенний вид не дозволяє рости у своїй тіні майже ніяким іншим рослинам. Повністю витісняє наші аборигенні види, ті які росли тут тисячоліттями.

Бризнув сік – тікайте від сонця

- Виглядає, наче кролики у Австралії…

- Десь так. Витіснення усього довкола себе. І четверта проблема полягає у тому, що нарощуючи власну колосальну біомасу, борщівник просто «виносить» усі ґрунти під собою. Виснажує їх повністю. Усі поживні речовини висмоктує і після нього ґрунт дуже виснажений.
Ну і п’ята і найвідчутніша для пересічної людини проблема полягає утому, що борщівник завдає серйозних опіків. Причому, ці опіки не власне самим соком. Це опіки сонцем, чи то пак ультрафіолетом. Сам сік борщівника тільки підвищує чутливість шкіри до ультрафіолету у багато разів. Бо містить фотосенсибілізуючі речовини, так звані фуранокумарини. Ось саме вони й завдають прикрощів, потрапляючи на шкіру. І про це мало хто знає. Виходить, що коли вам потрапив на шкіру сік борщівника – треба негайно це місце замотати щільно тканиною, або одягти одяг, який би не пропустив сонця до ураженої ділянки. І йти до лікарів. Бо речовини продовжують діяти і якщо вийти з ураженими ділянками на сонце наступного дня – можна отримати ті самі опікові пухирі на шкірі, дія речовин зберігається.

Страшно травматична рослина. Зараз завдяки поширенню інформації через ЗМІ, через інтернет більшість людей вже знають про її небезпеку. А раніше були дуже страшні випадки. Хтось ліг собі на скошений борщівник. Або десь пішли працювати у поле і накрили дитинку листком, не значи що це таке… Аж до трагічних випадків. Мій колега з Київського інституту ботаніки борщівником якось попік руку і його рани загоювалися дуже довго. Два чи три місяці. Тож, проблемна рослина з усіх боків.

ДОВІДКА 2

Якщо контакт з рослиною все-таки стався, необхідно відразу промокнути сік хусткою або серветкою, не розмазуючи, і негайно закрити уражене місце від сонця кількома шарами тканини (одягом або пов'язкою). Вдома слід ретельно промити місце контакту водою з милом або спиртом. Ділянки тіла після контакту з соком чи рослиною слід захищати від сонячного опромінення дві доби. Підступність борщівника в тому і полягає, що якщо вчасно не помітити потрапляння отрути на шкіру, то потім що-небудь робити буває пізно.

Ділянки тіла, на які потрапив сік, незабаром починають свербіти і червоніти. Шкіра набрякає, а через два тижні починає лущитися. На пам'ять залишаються темні пігментні плями, що зберігаються до шести місяців, а в більш важких випадках і на все життя.

Скошувати і викорчовувати

- Що ж робити?

- На жаль, попри прогрес та розвиток науки, кардинальних засобів боротьби з борщівником не існує. Але є комплекс заходів, які можуть стримувати його поширення. Не допускати поширення на новій території і знищувати там, де він є. Для того, щоб не допускати поширення – треба косити його до початку цвітіння.

- Які це дати?

- Важко сказати по датах, бо є різні кліматичні умови, погодні. Залежно від них він може цвісти на різних територіях у різний період. Тому є ще варіант знизувати рослини на початку цвітіння. Його тоді краще видно, бо величезні білі суцвіття у вигляді парасольок є дуже помітними. У період цвітіння скошувати його ще можна. А от коли він вже дав плоди – пізно. Плоди вже посіються. Буває так, що він і повторно цвіте. Тоді треба знову косити. Словом, головне не дозволити йому дати плоди.

На жаль це багаторічна рослина. Вона має великий корінь, який сягає глибоко в ґрунт. Звісно, це важка ручна робота, але нічого не вдієш – треба викорчовувати. Обрізати корінь на глибині понад 10 см. Це є також ефективним способом знищення борщівника. Ну і робити це все треба, звісно, убезпечивши себе. Працювати у рукавицях, мати одяг, яки би не дозволяв торкатися шкірою рослин.

- Невже за сучасного розвитку науки немає гербіцидів, які б вибірково могли знищувати тільки борщівник?

- Ми обговорювали це питання з колегами зі Словаччини. Власне, препарати є. Наприклад, є препарат «Раунд Ап», який дозволяє доволі ефективно боротися з борщівником. Однак, застосовуючи гербіциди, потрібно враховувати й інші фактори. Як-от те, що вони все-таки накопичуються у ґрунті. Найчистіший і найнадійніший спосіб боротьби механічне знищення, але він і найбільш трудомісткий. Тож, треба вибирати за пріоритетами.

Борщівник, амброзія і тополя – нам не друзі

- Якщо закарпатці програють війну з цією зеленою напастю… Що загрожує нам у найгіршому випадку?

- Флору Закарпаття буде збіднено. Буде зменшуватися біорізноманіття. Зникатимуть місцеві види, оскільки зникатимуть їхні біотопи, місця зростання. Будуть займатися більш агресивною рослиною, яка не терпить біля себе інших. Ось це і є найгіршим…
Справа у тім, що у себе на батьківщині він може мати природніх ворогів. Якусь гусеницю, наприклад, яка його гризе. Або щось інше. Ось як вовк, який знищує хворих тварин у лісі. Так званий, санітар лісу. Але ж транспортували сюди тільки сам борщівник. Його природного ворога не транспортували. Тож, ймовірно він тут себе тому й почуває краще, ніж на батьківщині, бо не має природного ворога.

ДОВІДКА 3 

Латинська назва роду - Heracleum, на ім'я Геракла, що, як припускають, пов'язано з великою швидкістю росту борщівника і його богатирськими розмірами. Селиться борщівник переважно на добре освітлюваних і вологих місцях, не боїться заморозків і спеки і може вимахати у висоту до 4 метрів. Треба зауважити, що серед представників гераклеумів є і безпечні, їстівні види, наприклад борщівник сибірський. Власне, через те, що з молодих листочків рослини готували зелені борщі та супи, вона й має свою назву. Отруйні речовини при термічній обробці у листі руйнуються.

- Чи багато у Закарпатті рослин, які завдають прикрощів людині, подібно борщівникові?

- Я б не сказав, що їх багато. Ймовірно, я б назвав ще амброзію. Це однорічна рослина, яка є сильним алергеном. Її пилок. Тому найнебезпечніша вона у період цвітіння. Є алергики, які у період цвітіння амброзії просто не виходять з дому, настільки сильна реакція організму на цю рослину. Але її період цвітіння припадає на кінець літа-початок вересня. Вона, звісно, варта окремої розмови. Бо так само активно і самостійно поширюється, важко знищується. І, до речі, вона також не є аборигеном. Завезена до нас з Північної Америки. Скоріш за все – несвідомо. Тож, як бачите, головно проблеми створюють нам немісцеві рослини, які не мали з нами спільної еволюції. Ну і ще б я назвав тополі у містах. Їхній пух у період цвітіння є проблемою і для алергиків, і для двірників і навіть для побутової техніки. Пухом забиваються кондиціонери і виходять з ладу. Але «пушать» тільки жіночі особини тополі. Чоловічі особини цього дерева не дають пуху. А взагалі, проблематика підбору дерев зручних і придатних для міста – велика тема. У нас чомусь зациклилися на сакурі. Так, дуже гарна, але не варто того, щоб робити манію з цього дерева. Є багато цікавих дерев, які можна садити у містах Закарпаття і вони стануть окрасою вулиць.