Як припинити спекуляції про мову

Існує певне непорозуміння щодо прав і обов`язків, пов`язаних з використання державної мови. Ніхто ніколи не забороняв і не збороняє використовувати будь-яку мову у побуті та приватному спілкуванні. Можна спитати, чи хтось нав`язує гірнику, металургу, слюсарю, прибиральниці, продавцю зі Сходу чи Півдня України використовувати українську мову. Зрозуміло, що ні. Вимога щодо використання української мови існує лише в сфері державного управління – у взаємовідносинах між державними установами, державними установами та громадянами. Уявимо, що десь використовується мова національної меншини. Виникає питання, чи може, наприклад, орган державної влади Закарпаття (будь-який: судовий, виконавчий, представницький), де мешкає досить велика угорська громада, направити лист угорською мовою до Києва. Зрозуміло, що ні, бо її тут просто не зрозуміють. Тому у своєму листуванні цей орган державної влади Закарпаття користується державною мовою. Можемо поставити інше питання, а чи може цей таки орган влади направити угорською мовою листа усім підприємствам свого регіону. Те ж ні, бо при тому, що там мешкає велика угорська громада і там вона досить поширена, далеко не усі володіють угорською і не зобов`язані нею володіти. Зовсім інша зворотна ситуація, коли приватна особа звертається на Закарпатті до певного органу державної влади на офіційній мові національної меншини - у даному випадку, "офіційної" з точки зору того, що ця мова на державному рівні буде визнана як "регіональна мова національної меншини". І тут виявляється, що це вже не бажання, а обов`язок представників державних органів влади цього регіону знати цю мову і дати відповідь саме на цій мові. Розглянемо іншу ситуацію. Чи може приватна особа, представник угорської громади, звернутись до органів державної влади угорською мовою в іншому регіоні України, наприклад, на Херсонщині? Зрозуміло, що ні, бо там ця мова не є офіційною мовою, і не може існувати обов`язку державного чиновника на Херсонщині знати угорську. В той же час необмеженість прав громадян на використання державної мови полягає у тому, що знаходячись у будь-якому куточку України, цей громадянин має право звернутись письмово чи усно до представників органів державної влади і отримати відповідь саме державною мовою. Але стає сумно, коли виявляється, що в Україні громадяни України обмежені в праві отримати відповідь державною мовою. Бо чиновники, в супереч Конституції та законодавства України, не володіють державною тобто українською мовою і більш того не хочуть нею володіти. Саме вони і є головними агітаторами за другу державну, офіційну та біс зна, як ще названу, російську мову, не усвідомлюючи, що скільки б не існувало мов з таким статусом в Україні, вони ЗОБОВ`ЯЗАНІ усіма ними володіти у обсязі, достатньому для вільного спілкування з громадянами та веденням діловодства. І коли, наприклад, секретар Донецької міськради починає говорити, що він виступає взагалі за одну державну мову в Україні – російську, то він значно більш щирий ніж ті, хто розповідає про необхідність надання російській мові статусу офіційної. Потрібно бути відвертими, ці агітатори, з їхніми іграми за офіційний статус російської мови, просто не хочуть виконувати законодавство України про обов`язок для державних чиновників володіти державною мовою. І саме вони піднімають галас про утиск російської мови, апелюючи до простих людей, яких жодним чином не чіпає проблема державного статусу української мови, бо їх ніхто не зобов`язує нею володіти. Досить часто можна почути, що мовні права російськомовних громадян утискаються тим, що їх діти вчаться українською мовою. Але тут теж дещо від лукавого. По-перше, діти вчать, крім української, ще і російську мову, а також до речі, англійську, німецьку, тощо; по-друге, держава дійсно сприяє максимально повному опануванню усіма дітьми українською, за для того, щоби коли виростуть, вони мали можливість працювати на державній службі. Бо якщо вони не будуть нею володіти, вони фактично будуть ставати людьми другого сорту, які не мають можливості робити кар`єру на державній службі. А вище вже зверталась увага, що скільки би не було державних та "офіційних" мов, державні службовці ЗОБОВ`ЯЗАНІ усіма ними вільно володіти. Безперечно питання розвитку української мови значно ширше ніж просто питання статусу української та інших мов в Україні. Але акцентування на обов`язковості для державних чиновників вільного володіння державною мовою та жорстке дотримування цієї вимоги при прийомі на державну службу (наприклад, шляхом незалежного тестування), досить швидко припинить усі розмови про якійсь особливий статус російської мови. Бо як це може не іронічно виглядати, але враховуючи, що часто густо наші можновладці російською володіють теж дуже погано, вони не будуть готові здавати тести з двох мов. Тому розмови про якійсь офіційний статус будь-якої мови припиняться самі собою.