Політичний світ жінок практично не відрізняється від чоловічого

Напередодні жіночого свята проблеми гендеру в політиці обговорюються так само жваво як і в інших сферах. Та й розмаїття думок тут таке ж, як і вся політична палітра. Хоча відвертих ненависників жінок, принаймні в публічній сфері тепер знайти важко. Бо як не як, але це більша частина електорату і не рахуватися з нею — це позбавляти себе будь-яких шансів на успіх. Тим не менше, з одного боку ми почуємо нарікання на те, що в політику жінок не пускають, що їх одиниці серед губернаторів та мерів, що їх дуже мало в парламенті. З іншого — що в нас передове законодавство в гендерній сфері, що питома вага жінок-управлінців навіть переважає чоловіків, що жодної дискримінації ні за статевою, ні за будь-якою ознакою, в принципі, бути не може. Хоча здається, що в такій тонкій царині, як статеві відносини (навіть в суспільно-політичному розумінні) законодавче регулювання мало придатне. Бо емоційна зрілість, особиста культура, дух свободи важать в ній набагато більше за будь-який нормативно-правовий акт. Об’єктивно початок 21 ст. характеризується нечувано широким наступом жінок на вершини політичної влади. Принаймні в тій частині світу, яка тяжіє до західної цивілізації. Якщо в другій половині 20 ст. практично вся увага в цьому питанні зосереджувалася навколо М.Тетчер (І.Ганді та Б.Бхутто очолили держави завдяки династичним традиціям), то тепер ми можемо говорити вже про десяток країн, де жінки реально претендують на перші ролі. Донедавна Норвегію очолювала Гро Харлем Брундтланд. Тепер керівниками Німеччини є Ангела Меркель, Латвії — Вайра Віке-Фрейберг, Грузії — Ніно Бурджанадзе, Фінляндії — Тар’я Халонен. Най вірогіднішими кандидатами на перемогу в найближчих президентських перегонах називають Сеголен Руаяль у Франції та Хілларі Клінтон у США. До цього переліку можна віднести й Україну з Ю.Тимошенко. Звичайно, що такі зміни відбулися не за один день, бо всі ці жінки робили кар’єру десятиліттями і тепер лише з’явився вершечок айсберга. Але він дає змогу зробити висновок, що серйозні зміни торкнулися й найбільш глибинної сфери людських стосунків і статеві забобони в культурному товаристві сприйматимуться з такою ж відразою, як і релігійні, расові чи національні. Однак тепер дискусії навколо гендерних проблем радше нагадують розмови біля ліжка хворого, коли будь-яких гострих кутів стараються уникати, а всі запевняють один одного в чудовому майбутньому та спроможності пацієнта подолати будь-які труднощі. Приміром, аргументуючи тезу про необхідність більш широкої участі жінок в політиці говорять про кращу їх здатність до переговорного процесу завдяки толерантності, про більшу націленість на майбутнє як матерів, про мистецтво справляти враження на оточуючих. Хоча в таких розмовах відчувається той же сексизм, лише на користь жінок. А в політичній реальності світ жінок практично не відрізняється від чоловічого і тут ми побачимо ті ж злети духу і ницість, благородство і підступність, широту поглядів і обмежену егоїстичність. Конкретно в українському варіанті серед «кращої половини людства» ми знайдемо і крайньо лівих (Н.Вітренко) і крайньо правих (І.Фаріон, об’єднання «Свобода». Автор монографії «Мова, краса і сила»). Полум’яних революціонерок (Ю.Тимошенко, І.Богословська) та «робочих конячок» (В.Семенюк, К.Ляпіна), агресивних користолюбців (А.Герман, І.Кільчицька, заступник мера Києва) і врівноважених комунікаторів (О.Герасим’юк, В.Ульянченко). А також демонстративних моралізаторів (Н.Карпачова, Л.Григорович) і емоційних натхненників (Ю.Мостова, Руслана Лижичко), вірних провідників партійних ідей (Р.Богатирьова, К.Самойлик) і обличчя для реклами (С.Ротару, І.Ваннікова). Тому нині слід зосереджуватися не на особливому жіночому світогляді, а на спільних людських проблемах, до яких причетні професіонали та невігласи, розумні і не дуже. А загалом, із святом! Бо наші люди завжди із задоволенням приймають нові свята, але й від старих відмовлятися не збираються. Віктор Пащенко "Старий Замок "Паланок"