Аеропорт «Ужгород»: статус «міжнародний» як жарт

Про проблеми Ужгородського аеропорту і взагалі перспективи пасажирських авіаперевезень у Закарпатті Мукачево.net вже писало розлогий матеріал, який викликав жваву дискусію. (http://www.mukachevo.net/ua/News/view/43515) Вона була яскравим свідченням того, що ця проблема закарпатцям близька і болюча. Ще б пак – адже Ужгород так само віддалений від Києва, як і Луганськ. Один із двох найвіддаленіших від столиці обласних центрів України. Та ще й за горами – рух потягами сюди і звідси ускладнений тунелями і постійним дефіцитом пасажирських залізничних квитків, які у туристичний сезон взагалі на вагу золота.

«Говерла» нікуди не полетіла з двох спроб

Схоже, негаразди переслідують закарпатську авіацію наче злий фатум. Про відновлення регулярного повітряний руху Ужгород-Київ вже оголошували у листопаді 2012 року. Але його так і не було налагоджено. За словами компанії-перевізника «Мотор Січ» в Ужгороді Сергія Заморського аеропорт «Ужгород» за згаданий період прийняв усього кілька нерегулярних або приватних чартерних рейсів. Чергова спроба відновити повітряний рух була здійснена у лютому. Але вже 18 березня закарпатський футбольний клуб «Говерла» не зміг вилетіти у Харків для гри з «Металістом». Два літаки, на яких почергово команда намагалася вилетіти з Ужгорода виявилися несправними. У одного, який мав вилетіти о 14.00, було ушкоджене шассі, у іншого, який мав вилетіти о 18.00, несправність була виявлена після запуску двигуна. Хоча звичайно, питання, що це за літаки і звідки, адже мова йде про чартер.

Між тим, днями ж стало відомо про те, що у приміщенні, де здійснюється реєстрація, прийом та отримання багажу, а також очікування виходу пасажирів на льотне поле – протікає стеля. Про це повідомили самі пасажири, що користувалися послугами аеропорту «Ужгород».

Минуле і теперішнє

Директора Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Ужгород» Володимира Горинецького ми знайшли на льотному полі. Для цього довелося деякий час ходити приміщеннями аеропорту, шукати будь-кого з відповідальних осіб, а відтак, просто постукати у двері «Сектору 2», який, власне, і є тим проблемним приміщенням, у якого протікає дах. «Каси там!» – тицьнули нам пальцем назустріч через скло.

– Мені не каси!

– Адміністрація – там! – палець показує правіше.

– Там я був. Мені – сюди. Впустіть будь ласка.

Чоловік, який відчинив нам, виявився заступником директора.  Представившись, питаю:

– Я шукаю кого-небудь з адміністрації, здатного поговорити про ваші проблеми. Зокрема і про ось це. – киваю співрозмовникові за спину, де зі стелі цяпкає вода.

Співрозмовник проводить мене крізь зону відльоту-прильоту, яку доводиться минати, намагаючись не спіткнутися об відра, розставлені скрізь, і не послизнутися у калюжі. Директор був не надто радий знайомству, у чому і зізнався щиро:

– Знаєте, я уникаю спілкування із пресою. Я категоричний не прихильник розмовляти із журналістами, бо попередні кілька спроб завершилися тим, що мої слова або перекручують, або виставляють у невигідному світлі.

– Володимире Йосиповичу, я не за цим сюди прийшов. Я пишу про аеропорт ще з часів директорства тут Віктора Тислюка. Він завжди знаходив час для спілкування із пресою. Я пам’ятаю життя аеропорту з часів, коли тут була дроп-зона, Вінницький аероклуб здійснював тут стрибки з парашутом, проводив у вас міжнародні табори парашутистів, саме тут готувалися до Чемпіонату Європи словацькі No Fear Brothers – багаторазові призери. Я хочу просто розповісти про ваші проблеми з тим, щоб їх побачили, а Ви підказали хто і як вам може допомогти. Давайте звернемося до обласної влади, до інвесторів, зрештою!

Директор подумав і запропонував ось такий варіант:

– Давайте ваші питання у письмовому вигляді, я на них відповім, потім ви мені надішлете готовий матеріал на погодження…
Ми вирішили, що питання надішлемо, але дамо відповіді на них окремим матеріалом.

Натомість, як нам вдалося дізнатися з неофіційних джерел, керівництво аеропорту, який до речі, має статус міжнародного, вже надіслало в Закарпатську ОДА не однин лист-прохання допомогти у вирішенні господарських проблем. Але там не відповідають, і не допомагають.

Відсутність особливого бажання коментувати проблему пана Володимира зрозуміле: ніхто ж не хоче публічно сваритися з владою.

На власні очі

Тому ми вирішили побачити та зафіксувати те, про що не наважилося публічно говорити керівництво аеропорту. Ми піднялися зовнішніми сходами на балкон аеровокзалу, щоб звідти зняти стан того самого даху «Сектору 2». Його саме омірювали кроками і рулеткою, ймовірно, готуючи до негайного ремонту. Сам аеровокзал і його балкон зовні. Чесно кажучи, таке автор цих рядків бачив востаннє у 2008-му році у Прип’яті. Побита потрощена плитка, розбухлі від старості і вологи нефарбовані перила, старі порепані сходинки…

Невже у такому стані має бути міжнародний аеропорт?

P.S. За словами голови Закарпатської ОДА Олекандра Ледиди зовсім скоро у край мають завітати перші особи держави - президент та прем'єр. Цікаво, як вони відреагують на дірявий дах в аеропорту.