«Винний тур» Боржавської вузькоколійки з’єднав три винних райони Закарпаття (ФОТО, ВІДЕО)
У рамках традиційного Фестивалю вина в Берегові вже вдруге відбулась незвична акція, організована ГО «Боржавська ініціатива», мета якої подвійна – привернення уваги до понад сторічної Боржавської вузькоколійки, над якою роками висить загроза ліквідації, та популяризація «винного регіону», що виходить далеко за рамки Берегівщини.
На цей раз винна дегустаційна подорож «Вино Боржавської вузькоколійки – 2013» відбулася по маршруту Виноградів-Хмільник-Берегово. Заздалегідь набрана група туристів, небайдужих як до унікальної залізниці, так і до доброго вина, зібралась в «угочанській столиці» зранку. Охочих виявилось чимало – не лише два мініатюрні пасажирські вагони були повні, а й до вантажного «штабного вагону» набралось охочих прокотитися в буквальному значенні із вітерцем.
На самому початку подорожі своє вино учасникам туру презентував берегівчанин Дмитро Кобринський. Культурну частину програми – лекцію про історію залізниці - забезпечили директор Іршавського краєзнавчого музею Андрій Світлинець та його донька Алла, переможниця конкурсу науково-дослідницьких робіт Малої академії наук України із дослідженням «Боржавська вузькоколійка: історія заснування, діяльності і перспективи розвитку».
Першою зупинкою туру стало село Шаланки на Виноградівщині. Древнє село з цікавою історією гідне уваги як пересічних туристів, так і небайдужих до історичних подій, пов’язаних із Закарпаттям. Саме село під назвою «Salanch» вперше згадується в 1332 році, вочевидь, походить від прізвища Шаланк. У хроніках угорського історика Анонімуса згадується, що в 9-му столітті в долині між Дунаєм та Тисою правив володар на ім’я Шалан (або Чалан). Найвидатнішою віхою в його історії стали події на початку 18-го століття.
11 лютого 1711 року в місцевому реформатському храмі Ференц Ракоці ІІ провів останній з’їзд (сейм) очільників угорського антигабсбургського повстання. Повстанці вирішили відхилити запропоновані австрійським імператором умови миру та вповноважили свого керманича шукати допомоги у Росії, як противаги габсбурзької імперії. Через десять днів Ференц Ракоці ІІ виїхав до Польщі, аби зустрітися там з російським імператором Петром І та просити в нього військової допомоги. Таємний договір про співпрацю між Росією та повсталою угорською державою був підписаний послами обох сторін чотирма роками раніше. Втім, російський самодержець не ризикнув починати нової війни, не закінчивши більш важливої для нього Північної війни за панування на Балтиці, відтак, угорське повстання залишилося без допомоги. На гірше це чи на краще – можна тепер лише гадати, розважаючись популярними нині іграми в «альтернативну історію». Слід лише додати, що за спиною Ракоці повстале дворянство вирішило таки домовитись про мир із Габсбургами, і таким чином, невдовзі революція була згорнута.
Поєднання угорської та російської історії дивним чином знайшло своє продовження сьогодні. Учасники туру відвідали винний підвал, що знаходиться в будівлі, зведеній на місці давно зруйнованого палацу Баркоці. Сьогодні відроджений підвал є частиною «алёхинской усадьбы», вотчини голови Шаланківської сільської ради Віктора Альохіна. Його батько родом з російського Оренбургу, колись служив в нашому краї, а мати – місцева угорка, сам Віктор Альохін є уродженцем Шаланок. Вочевидь, через своє походження прагне зробити ставку не лише на внутрішнього туриста та гостів в Угорщини, але й на відвідувачів з Росії. А останні все більше цікавляться Закарпаттям, приїздять до нас попри відсутність спеціально розроблених російськими турагентствами турів, попри часом маразматичну антиагітацію деяких російських ЗМІ. Може, комусь і не сподобається двоголовий орел, що вінчає бесідку в садибі, але треба звикати до Росії як суб’єкта глобалізації…
Наступною зупинкою стала станція «Хмільник» на Іршавщині. Цікаво, що вона знаходиться у віддаленні від села, практично на безлюдному місці. Ця безлюдність певною мірою рятує станцію від вандалів – адже тут збереглися рештки колись потужної інфраструктури з обслуговування вузькоколійних поїздів – станція з пультом управління докомп’ютерної ери, роз’їзд, де можуть розітнутися поїзди в протилежних напрямках, бойлерна з колосом-казаном для нагріву води (давно непрацююча), і головне – унікальний сталевий арочний міст, збудований в чеському місті Вітковіце в 1896 році (можливо, на річку Боржава він був привезений та зібраний в 1914-1916 рр. замість дерев’яного).
З Хмільника поїзд взяв курс на Берегівщину. В селі Верхні Ремети туристів чекав В’ячеслав Горват з Виноградівщини, який приготував гостям казан гарячого вина та закуски. На тлі мандрівки, що через об’єктивні технічні причини тривала значно довше, ніж очікувалось, та ще й під час дощу, який то затихав, то рясно давав про себе знати, така гостина виявилась більш ніж актуальною. Окрім частування, в програмі було відвідання ферми з сірими угорськими коровами, які нещодавно дали приплід, тож гості (а серед них були й типові городяни, з різних міст України і кілька з Угорщини) могли подивитись на живих мохнатих телят.
Наступною зупинкою стали Великі Береги. Біля зупинки мандрівників чекав прославлений винороб Іван Урста, який відвів всіх до дегустаційного двору, де презентував свої фірмові вина – «Сапераві», «Чорний доктор» та «Нектар».
При під’їзді до Берегова туристів чекав культурний шок – проїзд через циганський табір. Не кожен сприйме як щось звичайне район нетрів, притаманних Індії, Бразилії чи Гондурасу…
Значно пізніше, аніж заплановано, «винний поїзд» прибув у Берегово. Втім, нарікань це не викликало, адже фестивальні намети продовжували торгівлю до пізнього вечору, а на сцені якраз почався рок-концерт місцевої групи.
Отже, туристичний пробіг «винної вузькоколійки-2013» відбувся. Хочеться вірити, що це лише початок (точніше, продовження) доброї традиції, і в майбутньому бренди «закарпатське вино» (не лише Берегівщини, а й усіх районів нашої низовини) та «вузькоколійка» зростуться в міцний асоціативний ряд.
