Хто і чому збирає про нас сьогодні інформацію?

Куди не підеш, всюди потрібно пред’являти паспорт, ідентифікаційний код, а окремі установи навіть цікавляться вашими смаками та уподобаннями. Здавалося б, якщо ви законослухняний громадянин, живете за встановленими суспільством правилами, то чого вам приховувати? Але… Є одне «але», хоча, напевно, не одне… Бо й справді, з якою метою та чи інша установа збирає наші персональні дані і чи гарантує їхню конфіденційність? Та головне – чи не обернеться згодом довірливість громадян проти них самих?

Особиста інформація стає загальнодоступною?

Приводом до написання цього матеріалу став лист до редакції «Новин Закарпаття». Жінка поскаржилася на працівників ужгородського «Водоканалу», котрі при реєстрації та при обміні старої розрахункової книжки на нову просять надати персональну інформацію, яка б наче не повинна їх цікавити.

Вирішили й собі з’ясувати, про що йдеться. А для цього звернулися в абонентський відділ, де під виглядом споживача попросили у працівників бланк відповідної заяви. Тут чорним по білому написано: «Даним документом даю комунальному підприємству «Водоканал м.Ужгорода» свою згоду на обробку та використання моїх персональних даних (а саме: прізвище, ім’я, по батькові, місце реєстрації, місце фактичного проживання, особовий рахунок, ідентифікаційний код, паспортні дані, документи, що дають право на пільги)». У бланку також зазначено, що вся ця інформація використовуватиметься виключно для здійснення нарахування плати за послуги водопостачання та водовідведення, зарахування та звірки платежів, виставлення рахунків та видачі розрахункової книжки. Окрім цього, у документі вказано, що абонент заперечує передачу своїх персональних даних третім особам, без додаткової на те згоди.

Щоб знайти відповідь на запитання, чи й справді вся ця інформація про споживачів потрібна керівництву міського «Водоканалу» та наскільки вона є захищеною, ми звернулися до начальника юридичного відділу цього комунального підприємства Лесі Подсоліної.

«Будь-які послуги, які «Водоканал» Ужгорода надає фізичним чи юридичним особам, мають бути задокументовані. А для цього, відповідно, нам потрібні окремі персональні дані, — каже Леся Володимирівна. – Весь перелік особистої інформації, яку надає нам людина, зазначений на відповідному бланку заяви. На основі цих відомостей комунальне підприємство, як і багато інших подібних установ, будує свої договірні відносини із споживачами послуг. У 2011 році, згідно з законом, база даних наших клієнтів була зареєстрована у Державній службі з питань захисту персональних даних, — продовжує Леся Подсоліна. – Якщо людина відмовляється надати свої паспортні дані, то, відповідно до діючих нормативно-правових актів, ми не можемо укласти з нею договір».

Л.Подсоліна запевняє, що у «Водоканалі» наші персональні дані абсолютно захищені. Адже до бази, де вони зберігаються, мають доступ лише окремі працівники.

Хочеш обміняти валюту – покажи паспорт…

Останнім часом стало неможливо, не пред’явивши паспорт, продати чи купити іноземну валюту. Цікаво, кому і навіщо потрібно знати, скільки грошей «крутиться» у наших кишенях?! Марія Гатрак, начальник відділу валютного контролю та ліцензування управління Національного банку України в Закарпатській області каже, що «якщо клієнт банку хоче обміняти валюту, він зобов’язаний пред’явити паспорт – це прописано у Положенні по виконанню валютно-обмінних операцій на території України; Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного врегулювання і контролю» також передбачено, що валютно-обмінні операції, зокрема продаж валют, можуть здійснюватися тільки фізичним особам-резидентам. А от нерезидентам дозволено купувати гривні та здійснювати зворотний обмін валюти у межах тієї суми, яку особа купувала».

Пані Марія зазначила, що при обміні валюти необхідно надати документ, який засвідчує резидентність особи. До слова, резидентність визначається за місцем постійного проживання людини. Тому резидентами можуть бути і громадяни України, і громадяни іноземних держав, і особи без громадянства, котрі мають постійне місце проживання на території України. Як пояснила Марія Гатрак, процедура обміну валют відрізняється для резидентів та нерезидентів. Для останніх, крім документа, що засвідчує купівлю гривень, видається сертифікат, на підставі якого іноземець зможе зробити зворотний обмін валюти. Адже продавати валюту нерезидентам заборонено.

«Норма щодо визначення резидентності при обміні валюти існувала ще з початку 90-х років, — пояснює Марія Гатрак. – Ще тоді працівник банку, котрий виконує валютно-обмінну операцію, мав за обов’язок з’ясувати резидентність особи. Проте, напевно, це положення не для всіх було зрозумілим, тому до нього були внесені уточнення. Зараз у законі чітко зазначено, що для здійснення подібної операції фізичній особі потрібно пред’явити паспорт. Єдине, минулого року, на період футбольного чемпіонату, валютно-обмінну процедуру було спрощено».

Отож знову залишається тільки сподіватися, що надані банкам наші персональні дані зберігаються у надійному місці. Адже неодноразово вже були випадки, коли оформляли кредити на сторонніх осіб, без їхньої на те згоди. Для того, аби уберегти себе від зайвих клопотів, юристи радять на кожній копії з ваших документів писати куди і з якою метою надаєте цей «папірець». У такий спосіб зможете відстежити, яку саме інформацію про себе та коли ви надавали. У свою чергу, Марія Гатрак запевнила, що всі ці наші персональні секрети не виходять за межі банків, а копії особистих документів особи надійно зберігаються в архівах банківських установ. Що ж, віримо на слові…

Що скаже фахівець?

Нінель Масяк — відомий закарпатський адвокат, заступник голови Ради адвокатів Закарпатської області, заступник голови обласного відділення Спілки адвокатів України каже, що згідно зі статтею 28 Конституції України, Закону України «Про інформацію», а також статтею 302 Цивільного кодексу України будь-яка інформація, за винятком тієї, що стосується приватного життя особи, та тієї, що становить державну таємницю, може використовуватися досить широко.

«Паспорт громадянина України, в якому міститься інформація про прізвище, ім’я, по батькові, дату та місце народження, стать, сімейний стан, місце реєстрації, а також про орган, яким цей паспорт був виданий, є власністю нашої держави. Тому інформація, яка міститься у цьому документі, може бути використана установами, в яких він був пред’явлений, — каже пані Нінель. – Окрім того, без цього документа забороняється укладати будь-які угоди цивільно-правового характеру. Без пред’явлення паспорта, за законом, неможливо провести і деякі банківські операції. Підставою ж для надання комунальних послуг є договір, який укладається у письмовій формі. Не секрет, що деякі їх користувачі мають заборгованості по оплаті, — продовжує пані Нінель. – Тому, згідно із вимогами ст. 119 Цивільного процесуального кодексу України, комунальне підприємство має право на захист у суді. А там при подачі позовної заяви позивачу слід надати чимало інформації про свого боржника. Більше того, згідно із вимогами Закону України «Про виконавче провадження» посадові особи державної виконавчої служби мають право відмовити у відкритті виконавчого провадження про стягнення боргу, якщо немає даних про ідентифікаційний код боржника, а також засобів зв’язку з ним».

Отож виходить, що вимога «Водоканалу» (або іншої організації, яка надає комунальні послуги) щодо збору персональних даних є цілком обґрунтованою. Однак, за словами Нінель Масяк, особа не зобов’язана надавати номер свого мобільного телефону. Адже, згідно з діючим законодавством, немає жодної імперативної норми права, яка б зобов’язала громадянина ним користуватися. Тому надавати чи не надавати свої телефонні контакти – поки що залежить від вашого бажання.

Людина як під мікроскопом…

Ще однією «чорною дірою», через яку інформація про вашу персону може стати «надбанням» громадськості, є соціальні мережі. Останнім часом вони є дуже популярними. Без інтернету сьогодні не уявляє свого життя вже жодна сучасна людина. Тут можна поспілкуватися з друзями, дізнатися про всі останні події з їхнього життя. Здавалося б, такий ресурс має полегшити наше співіснування. Та чи не вийде нам боком така «відкритість» для всіх і кожного? На своїх інтернет-сторінках ми, навіть не замислюючись, викладаємо всю особисту інформацію. Тут можна дізнатися рік народження особи, її контактний телефон, адресу, всі смаки і вподобання користувача сторінки. А за потреби – навіть заглибитися в особисте електронне листування. Адже для умільців зламати ваш пароль це не складе ніяких труднощів.

Чимало траплялося випадків, коли користувачі соціальних мереж скаржилися на незаконне використання їхніх фотографій. Проте, викладаючи свої фото на інтернет-сторінках, треба бути готовим до того, що світлиною можуть скористатися всі охочі. Недоброзичливці, м’яко кажучи, можуть покепкувати з вашого портрета, домалювавши будь-що і будь-де на фото. До прикладу, пригадую випадок, коли портретне фото використали для створення демотиваторів або інших «жартівливих» картинок. Такі зображення, зазвичай, мають благородну мету – розсмішити публіку. Та людині, над якою не на жарт пожартували, напевно, не до веселощів. Адже такі пустощі щонайменше можуть завдати душевного болю, а для вразливих людей – навіть стати причиною психічного розладу.

Ще один спосіб виманити у людей потрібну інформацію – дисконтні картки на знижку. Від них не в змозі відмовитися майже жоден покупець. Та щоб отримати подібну картку, треба обов’язково заповнити відповідні анкети. Тут намагаються дізнатися якомога більше про людину. Крім того, якщо ви користуватиметеся подібними картками, то, за бажанням, завжди можна буде з’ясувати, де, коли і що ви купували. А це, як не крути, не дуже приємно. Тому, коли вас просять надати особисту інформацію, будьте пильні, задумайтесь, кому і навіщо вона потрібна. А у випадку, якщо помітили правопорушення, пов’язані із використанням особистої інформації без вашої на те згоди, пам’ятайте – ви завжди маєте право звернутися до суду.

ПЕРСОНАЛЬНІ ДАНІ ПРО КОРУПЦІОНЕРІВ не будуть розголошувати

Єдиний держреєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення, за правовою природою є базою персональних даних, тобто підпадає під чинність положень Закону «Про захист персональних даних». Він передбачає, що персональні дані — інформація з обмеженим доступом. Про це заявив міністр юстиції України Олександр Лавринович.

«Але навіть якби такого закону не було, вважаю, що не можна ці дані розголошувати, — сказав міністр. Пам’ятаю ситуацію, коли я був народним депутатом України й виїжджав в округ. До мене прийшла бухгалтер однієї з державних районних адміністрацій і каже: «На мене склали акт про корупцію за те, що я невчасно здала декларацію». А тепер уявіть, що відомості про неї вносять у реєстр, який стане відкритим, і все життя вона, її діти, онуки повинні будуть це морально переживати. Це мені трохи нагадує радянські часи. Тоді були дошки, які називалися «Комсомольський прожектор». І там вивішували фотографії приблизно з таким написом: «Ганьба цим людям, вони охрестили дитину».

За словами О.Лавриновича, покарання має бути адекватним. «Людина, яка скоїла корупційне правопорушення, зі своїм гріхом повинна не просто жити все життя, вона вже має багато обмежень. Якщо людина є в цьому реєстрі, то вона ніколи не працюватиме на державній службі чи в органах місцевого самоврядування. Адже дані з нього обов’язкові під час спецперевірок, і ми їх постійно надаємо відповідним органам. Так вона вже покарана на все життя», — додав міністр.