Боротьба за кров, або Добровільне донорство як нетиповий феномен сучасного суспільства

Це звання носили з гідністю, а кров свою віддавали справді добровільно, щиро, беззастережно, розуміючи, що рятують людські життя і долі.

Зараз інститут донорства практично зруйнований, втрачений. У нинішньому суспільстві людські уми і серця у своїй переважній більшості працюють тільки на те, щоб брати. Вижити, відгородитися, оборонити себе, захистити себе, допомогти собі, врятувати себе. Можливо, у рідкісних випадках – рідного, у виключних – ближнього, але майже ніколи – чужого.

Люди не віддають свою кров зі страху, багатьом не вміщається у голові як це можна щось своє віддати – незнайомцеві. Безкорисливо і добровільно. Ми змінилися. Змінилися наші уми і серця. На превеликий жаль. Але не всі.

Проблему добровільного донорства, у спробах врятувати саме явище, сам інститут донорства, іноді обговорюють у пресі з медиками. Зі співробітниками станції переливання крові, які вже майже звикли боротися за кожну її краплину. Зараз більшість донорів здають кров тільки з необхідності, примусу чи заради заробітку. Але є й такі, хто як у «старій школі» донорства, віддає свою кров іншим добровільно, легко, просто, з любов’ю і посмішкою. Давайте поглянемо на явище – його очима.

Наш співрозмовник, відомий закарпатський радіоведучий, шоумен, дотепник і життєлюб Олександр Мерявчик.

– Олександре, довкола нас суспільство, яке звикло, на жаль, скоріш брати, ніж віддавати. Що спонукало тебе стати донором, незважаючи на середовище?

– Я мав хороший приклад батька. Він – людина того покоління, коли здавати кров вважалося почесною місією, це було благородно, правильно і милосердно. Він – почесний донор. Батька, на жаль, вже нема, але є його посвідчення почесного донора і його приклад.

Здавати кров я почав не так давно – минулого року. Я б почав здавати і раніше, бо хотів цього, але сталося так, що у ранньому дитинстві, років у 9, я занедужав і наслідки хвороби давалися взнаки аж донедавна. Як тільки я досяг повноліття – пішов і перевірився на придатність до донорства. Виявилося – не можна! Але минув час, я не маю шкідливих звичок, організм відновився. Я, знаючи, що мав хворобу, яка підірвала здоров’я організму, просто завів собі звичку ходити раз на рік на станцію переливання крові і раз на рік робити загальний аналіз крові. Рівень гемоглобіну і так далі. Просто для себе. Минулого року навесні аналіз показав, що в організмі все вже настільки гаразд, що я можу стати донором. Мені про це сказали. І я пішов пробувати перший раз здавати кров.

– Хвилювався?

– Були у мене різні думки. Як я себе буду почувати? Це ж все-таки півлітра крові з мене візьмуть.

– Це звичайна «доза»?

– Близька до звичайної. Її коригують, залежно від твого тиску, рівня гемоглобіну. Може бути 420 грамів, 450, 490. Словом, близько півлітра. Ну і от я здав свою першу дозу крові. Очікував якогось особливого стану організму. Чи запаморочення чи чогось такого. Чув, що зазвичай після процедури радять посидіти, відпочити. Але я нічого такого не відчув у момент здачі і відразу після неї. Але на другий день! Я працюю на радіо і тоді саме вів ранкові ефіри, тож доводилося прокидатися о п’ятій ранку. І от наступного ранку я прокинувся просто «бодрячком». Таке відчуття свіжості, бадьорості. І це відчуття ранкової бадьорості продовжувалося цілий тиждень.

Не було звичайного ранкового відчуття загальмованості, пригніченості до моменту, поки остаточно прокинешся. І це мені дуже сподобалося. Я став шукати більше інформації про це. Що відбувається з організмом, як він реагує, як поновлюється кров, на що це впливає. Тоді й дізнався про варіант здавати не всю кров, а тільки її плазму. Це коли здають рідку частину крові, а усі тільця, присутні у ній – еритроцити, лейкоцити і тромбоцити, повертаються у організм донора. І це ще краще для донора. Бо та частина крові, яка є рідкою, саме і містить у собі максимальну кількість шлаків, розчинених шкідливих для організму, відпрацьованих речовин. Вона ж бо несе їх у печінку, щоб відфільтрувати. Тож, коли ти здаєш плазму, а тобі замість неї додають чистий фізрозчин – це як очистка організму.

Природня втрата крові – у минулому

– Дивлюся, справді користі немало.

– Сама здача крові стимулює зростання вироблення стовбурових клітин у організмі. Це ще одне чудо нашого єства. За командою ДНК стовбурова клітина сама вирішує ким їй стати – чи еритроцитом, чи частиною кістки, чи тканини… Система працює. Я це сам на собі відчув і переконався на власному досвіді, що це корисно для людини. Навіть не кажучи, поки що, про моральну складову.

– А ось про моральну складову. Ми з цього почали розмову. Все-таки, люди зараз не дуже бажають віддавати щось своє задля блага ближнього?

– А ось тут проблема дуже глибока і, водночас, дуже тонка. На радіо я запрошую співробітників станції переливання крові. Зазвичай, у Всесвітній день донора, який відзначають 14 червня. Вони розповідають, що в останні півтора-два десятиліття, а надто у останні роки, коли остаточно у країні рухнула система – у галузі переливання крові сталася катастрофа. Хронічна нестача донорів, крові.

Раніше ж було як: армія, міліція, охорона здоров’я – ось три кити, а яких трималася станція переливання крові. Саме ці структури постачали донорів регулярно і системно. Тепер цей потік зменшився мінімум удвічі. А потреба у крові є постійно. Вона не є стабільною, час від часу коливається, бувають піки і «провали». Але в усякому разі, є дві категорії, яким кров потрібна постійно – це водії, які потрапили у ДТП і породіллі.

Звісно, є багато препаратів, які виготовляються на базі компонентів крові. Але не треба замислюватися над тим чи твоя кров піде комусь на пряме вливання, чи виготовлять з неї препарати. У будь-якому випадку ти віддаєш її тим, хто потребує.

– Олександре, десь я читав про те, що є люди, які саме через такий от прихід бадьорості і енергії, який відчувається після здачі крові, роблять це регулярно. Такі собі донори-наркомани. Є таке? І як у тебе з цим?

– Комусь треба отримати дозу, а їм треба здати дозу? :) Я думаю, у цьому є доля правди і закладена природою необхідність. Адже до того, як ми стали жити у цивілізації – залили все асфальтом і збудували собі магазини – у людини була природна втрата крові. У жінок ця функція, закладена природою – залишилась. Щомісячно вона спрацьовує. А от у чоловіків…

Раніше ж вони ходили на полювання, займалися фізичною працею, мали грубі інструменти, зрештою, воювали. Десь поранили, десь подряпався – за рік якраз втрачав ту призначену природою частину крові. А тепер якщо ти офісний працівник – працюєш на клавіатурі, їдеш додому на машині, піднімаєшся на ліфті, не маєш навіть шансу десь подряпатися.

– Мабуть, недарма у давні часи було популярним і ефективним лікування кровопусканням.

– Воно і зараз популярне. Існують цілі програми омолодження у різних салонах краси методом кровопускання. І красуні платять за це великі гроші, щоб омолодитися і оздоровитися, посвіжішати. От тільки кров, на жаль, пропадає. Там же немає відбору за показниками здоров’я, організму, придатності. Ну, але менше з тим. Говорімо не про відчуття, про які я згадував, а про об’єктивну користь.

Медики не підтверджують, що це аж прямо дуже корисно. Така бадьорість ранкова в організмі триває лише тиждень. Ну, а відчуття на рівні «наркоманії»? Ні, нема такого, що ти аж просто «вах!» щось відчуваєш.

Я сам собі коригую графік здачі. Наприклад, осінь-зима – я не здаю, бо є потреба накопичити сили для бідної вітамінами зими, укріпити імунітет. Різні ризики, тим більше у місті, віруси і різне таке. А от настає весна, з’являється купа зелені, овочів, всього, чим ти можеш освіжити і підзарядити організм – ось тоді вже можна «злити шлаки», наїстися свіжих вітамінів і почувати себе добре.

Перед здачею – солодкий чай і булочка

– Але ось недавно ти здавав кров…

– Так.

– Незважаючи на те, що весняний авітаміноз після зими і таке різне?

– Насправді, зараз я здавав кров, бо була потреба. Є реєстр донорів на станції і вони дзвонять, якщо у крові виникає гостра потреба. Ось тепер якраз таке сталося. Мені подзвонили. У мене не є рідкісна якась група крові – перша плюс, але вона підходить усім. Тим вона і цінна. Їм би такої побільше. Але є й зворотна картина. Є у мене друг – теж КВНщик, так у нього четверта група крові. І є люди, які сумісні тільки зі своєю групою крові. Ось такі донори - на окремому обліку. Взагалі на вагу золота. І коли є породілля чи ДТП, у якому постраждалі із такою групою крові – їм відразу дзвонять і викликають на здачу. Ну, а тепер подзвонили мені. Я почував себе добре, тому пішов і здав, без проблем.

– А що відчуваєш у процесі? Боляче? Страшно? Я чув хтось каже – холодно. Які відчуття і який процес?

– Страшно – це суб’єктивний чинник. Всі люди різні. Мені – не страшно. Мені з дитинства цікаво було дивитися на те, як беруть кров. Як проколюють палець, як вичавлюють, як голка входить у вену. Така природна цікавість. А як відбувається – на перший погляд дуже просто, але є ціла процедура.

Ти приходиш, тобі міряють тиск, проводять невеличке анкетне опитування щодо загального самопочуття. Потім беруть у тебе з пальця кров на аналіз. Визначають рівень гемоглобіну і групу крові. Хоч група у людини і не змінюється, однак цю процедуру роблять щоразу. І тоді, якщо все окей – ідеш, з’їдаєш просто там на станції переливання крові булку, випиваєш солодкий чай… Перед здачею крові треба обов’язково снідати і не жирним. І вечеряти не важким. Бо якщо наїстися увечері добре боґрачу з м’ясом, то зранку кров буде густа і погано тектиме.

Найкраще поїсти якусь кашу. Ну а вже перед здачею тобі дають чай і булку трохи підживитися. Ця процедура підготовки разом із паперами, аналізами і булочкою займає хвилин 15-20. А потім ти вже задоволений і ситий піднімаєшся у операційну, одягаєш стерильні бахіли, і заходиш у блок, у залежності від того, що ти будеш здавати – чи плазму чи кров’яну масу.

Сідаєш, просовуєш руку у віконце. Тобі на руку одягають такий довгий стерильний рукав. При тобі відкривають нову стерильну систему – трубки з голками для забору крові. Щоразу нова система. Не треба боятися і слухати казки про те, що можна чимось заразитися при здачі крові.

Перетискають руку, ти попрацював кулаком, постискав долоню, у вену вставляють голку – і твоя кров потекла у мішечок, який лежить на вазі. Контролюється кількість, щоб взяти рівно стільки, скільки «положено». Все триває близько 10 хвилин. Хіба, якщо ти здаєш плазму – там процедура довша. Бо апарат спочатку забирає якусь кількість крові – грамів 50-70, вилучає з неї плазму. Потім змішує тільця із фізрозчином і повертає у твій організм. Потім невеличка пауза і цикл повторюється, аж поки не набереться потрібна кількість кров’яної плазми. Це може тривати і півгодини. Плазми можуть взяти і більше – до 600 грамів.

– Через тонку голочку з людини може самопливом витекти півлітра крові?

– Так, через одну голочку. Але не треба боятися. У організмі здорової людини крові до чотирьох літрів.

– Виходить півлітра… Це у тебе забирають 15% твоєї крові.

– До речі, так. Ніколи не замислювався скільки це відсотків. Але так – цифра така… Цікава.

Головний постачальник крові – роми

– Звідки взялися ось ці страхи, про які ти кажеш? Люди справді бояться заразитися чи щось «підхопити»?

– Мабуть від того, що зараз великий і навіть дуже великий відсоток донорів складають цигани. Але заразитися донору чимось неможливо. Заразитися може працівник станції, якщо, приміром, бере у хворої людини аналіз не в рукавичках, або порушує інші правила техніки безпеки. А якщо все робити правильно – то контакт у момент аналізу і контакт у момент здачі  - стерильний.

– Ти сказав, цигани складають великий відсоток донорів. Як? Чому?

– Так, справді, вони дуже часті гості на станції. Адже за одну здачу крові ти отримуєш із каси 25 гривень 12 копійок.

– Це така ціна дози?

– Так. Минулого року доза донорської крові коштувала 14 гривень 70 копійок. І тоді, до речі, роми здавали кров активно. А зараз як подорожчала кров – їх побільшало. Вони б і кожен тиждень може здавали, але ж не можна. За цим слідкують. І у жінок є період, коли їм не можна давати кров – раз на місяць це трапляється. І ромські жінки ухитряються обманювати і все одно приходити у критичні дні. Щоправда, співробітниці станції переливання вже навчилися їх «вичисляти». Але роми цим самим і дуже виручають. Бо не так багато зараз добровільних донорів. Я б сказав украй мало.

– Зовсім безлюдно на станції?

– Є такі люди в Ужгороді, які здають кров добровільно, але їх одиниці. Вони ходять і здають кров не заради того, що розживуться за ці 25 гривень – для людини яка працює, це малі гроші. І не тому, що комусь з родичів потрібно. Адже часто у нас люди не хочуть здати кров навіть для своїх родичів. Скажімо, у когось із рідних операція чи потреба перелити кров – і здавалося б велика родина, 12-15 чоловік і ніхто не хоче здати!

Кажуть, ось вам гроші, будь-які тисячі, тільки знайдіть, хто здасть для нашого родича кров. А насправді потрібні не тисячі. Дозу донорської крові можна купити за трохи більше, ніж 100 гривень. От тільки не завжди вона є у наявності. А часто буває, що потрібна і не одна доза. Та люди готові платити за чужу кров, щоб тільки не здавати своєї навіть для найближчих людей. Що тоді можна казати про добровільне донорство для чужих, яких ти ніколи у житті і не побачиш?

Не пустує станція з двох причин: через згаданих ромів – їх є постійна кількість, вони регулярно ходять, це їхній заробіток. І через тих, кого приводять родичі породіль. Адже, якщо ваша дружина готується народжувати – ви повинні або здати 4 дози крові, або заплатити за вже здану кимось кров. Але це дорожче. Тож, багато хто знаходить донорів, приводить їх, вони здають кров і тоді чоловік породіллі отримує довідку.

Зрештою, якщо просто платять – то ці гроші по колу повернуться до донорів. Станція їх візьме і оголосить, що є замовлення на платну здачу. І тоді хто захоче – прийде здати вже за 100 гривень.

Раніше ж було як? У нас в Ужгороді було два армійських полки. З них водили курсантів і солдатів-срочників. Також системно добровільно-примусово здавали співробітники органів МВС і медики. Зараз же організовано ходять лише медики.

Як зараз повернути системність донорства – ідей небагато. Але нещодавно у спілкуванні із співробітниками станції пролунала така думка. Адже одна із найбільших груп ризику – це водії. Машин зараз здається більше ніж людей, всі отримують водійські права. І ось ідея в тому, що чому б не зобов’язати кожного, хто складає іспит на водійське посвідчення у ДАІ, здавати дозу крові. Просто, умовно кажучи, забезпечити самого себе на майбутнє. Здати кров або заплатити за дозу. Це ж постійний потік – щотижня якась група складає іспити у ДАІ. У місті є кілька автошкіл і навчання йде круглий рік. Був би такий-сякий потік донорів.

Навіть, якщо ти почесний донор, але комусь кров потрібніша – почекай

– Донори мають якісь преференції?

– Я питав про це сам у працівників станції. Ось приміром лежать двоє хворих із потребою крові. І один із них донор, а інший ні. Хто отримає кров першочергово. Відповідь – той, кому вона потрібніша.

– Сашко, раніше кров здавали, бо це було почесно, гідно, морально, милосердно і зрештою, правильно. Що сталося у нашому суспільстві?

– Я гадаю, ми просто стали менш добрими. Раніше у дитинстві бувало я зайду з батьком у маршрутку, ну час пік штовханина, хтось когось штовхнув і це перевели у жарт: «Йой, паніко, такі сь те широкі, што я вас свойов гузицьов зачепив», -- ну образно кажучи. А тепер – зразу конфлікт. Зразу, «РРрр!!», гаркання, огризаються.

Очевидним є зубожіння моральне і атрофується відчуття «сострадания». Навіть слова такого українського нема. Не співчуття, а саме здатності страждати разом із ближнім. Та що там ближнім? Я ж кажу – рідним не хочуть здати. «Но нико з наших не хоче здавати! Туй вам платиме любі тісячі, лем найдіть ко нам здасть, бо ми ся боїме».

– Боятися не треба? Яким є твоє послання суспільству?

– Боятися не треба. Інформаційний простір заповнений міфами про те, що тому занесли гепатит, а тому мало не СНІД чи все що завгодно. Я ж стверджую – цього нічого немає.

Треба щось вдіяти у суспільстві. Якось його розворушити. Звісно, медики це намагаються робити по своїй лінії, вести якесь роз’яснення, агітацію. Але, як бачимо, результату мало. Треба просто перевернути своє мислення, уявити себе на місці людини, якій кров потрібна вже! Адже кожен із нас може опинитися у такій ситуації, а довкола буде байдуже суспільство. Щось треба міняти. Роз’яснювати силами тих, хто вже має власний досвід у справі донорства.

Я готовий поділитися досвідом із кожним, хто захоче приєднатися до цієї справи. Все розповім і поясню, якщо треба – поведу на екскурсію. Я от виклав у фейсбук своє фото із сеансу здачі крові – деякі люди зацікавилися цим і вже хочуть приєднатися. Якщо такі ще будуть – давайте, я організую невеличку лекцію для них, я дружу із спеціалістами Ужгородської станції переливання крові, вони допоможуть. І підемо разом, приміром, у травні здавати кров.