Косино затермальне (ФОТО)

Останніми роками набуває слави термального курорту (див. У закарпатському Косино – термальний туристичний бум. Як водиться, із українською специфікою – наприклад, захопленням перспективних земель «потрібними особами». Та як би не було, колишні купальні не впізнати – замість примітивної бази відпочинку радянського штибу тут виріс рекреаційний центр, не гірший, ніж у закордонних сусідів, і що цікаво – з нетипово прийнятними цінами. Принаймні, туристів з Києва та регіонів тут дедалі більшає, вони все частіше надають перевагу комплексу термальних басейнів «Косино»  сумнозвісній турбазі з басейном у Берегові, яка не вилазить із скандалів та викликає чимало справедливих нарікань. Реальними власниками комплексу чутки називають людей з нинішнього керівництва країною, включно з родиною Януковича. Перевірити справжність такої інформації провінційному журналісту навряд чи під силу, та й не надто цікаво.

Адже цікавлюсь іншим – історією краю та тим, що від неї збереглося. Побувавши в Косоні восени минулого року, відмітив для себе: село, розташоване за пару кілометрів від оздоровчо-туристичного комплексу "Косино",  туристичного буму особливо не відчуває. Живе собі життям пересічного закарпатського села. Важко повірити, що не так давно, ще на початку минулого століття, це було містечко, адміністративний центр округу, якому підпорядковувалось понад два десятки населених пунктів. Мешканці якого, певно, все ще сподіваються на повернення колишнього статусу – принаймні, в  неформальному стані потужного туристичного центру. Туристи з-за меж Берегівщини до села навідуються нечасто. І даремно – цікавому оку тут є на що подивитись.

Адже  поселення це старовинне, тутешню місцевість почали заселяти в перших століттях нашої ери. Ім’я у села, за одними припущеннями, слов’янського походження, за іншими, пов’язане з іменем святої Каталіни. За легендою, в околицях нинішнього села в 1086 р. угорський король Святий Ласло переміг у битві печенігів, і на місці перемоги на знак подяки побудував церкву. Навколо церкви, в підніжжі засадженої виноградом гори, невдовзі виросло багатолюдне село. Назва його зустрічається в різних варіаціях, так, в грамоті 1332 р. фігурує Кассан, в 1335 р. -  Козун,  надалі – Мезекосонь, яке в 1496 р. в грамоті згадується вже як містечко. На той час поселення змінило багатьох землевласників. Населення займалось вирощуванням винограду, зернових, випасом свиней в навколишніх дубових лісах, рибною ловлею в численних озерцях та болотах.  В 1566 р. містечко зазнало спустошливого набігу кримських татар. В 1595 р. відроджене поселення стає центром реформатської парафії, в 1600 р. при церкві відкривається перша школа.  В 1729 р. місто Мезекосонь зробили центром одного з округів комітату Берег, що дало поштовх до розвитку місцевих ремесел. Одночасно розвивається торгівля, шинкарство, лихварство. Багато землевласників продають свої землі, і таким чином, вони концентруються у власності кількох заможних родин. Наприкінці ХІХ ст. поселення отримує нотаріальне управління,  у парламентських виборах 1889 року містечко було центром виборчого округу. В часи свого розквіту Мезекосонь був центром округу, до якого  належали 26 населених пунктів, в місті був заснований суд, трибунал, в'язниця, 37 магазинів, 4 банки, 2 друкарні, працювали ресторани та корчми. В період перебування Закарпаття в складі Чехословаччини (1919-1938 рр.) містечко  свідомо пригальмували в розвитку, а в радянський час воно поступово зрівнялось в статусі із пересічними селами.

Тим не менш «міський» характер видно в Косоні  й понині. Про це свідчить забудівля центральної частини села, схожа архітектурним стилем на міста типу Берегово чи Виноградово, із вимощеними бруківкою центральними  вулицями і несільськими будівлями.

В селі збереглося багато гарних будинків, що належали заможним єврейським родинам наприкінці ХІХ-поч. ХХ ст.

Найстарішою будівлею села є реформатська церква. Збудований в середні віки (ХІІІ-ХIV ст.) на пагорбі монастир на честь св. Ласло зробили реформатським в 1552 р., коли в цю конфесію перейшло все село. Церква була перебудована в період між 1642 та 1654 рр., набувши ознак ренесансного стилю. Стіни церкви висічені з каменю, в основі храму розташований склеп, в якому поховано низку заможних людей та бувших пасторів.  Реформатська церква села Косонь занесена до переліку Пам'яток архітектури місцевого значення.

Католицька громада відновилась в селі в 1750 р., в 1754 р. була побудована невеличка церква. В 1832 р. звели нову, більшу церкву з каменю, яка в 1880 р. збагатилася вежею. 

Поруч із католицькою церквою зберігся старовинний винний підвал  та приміщення для виноробних операцій. Колись  Косонь славився своїми виноробними традиціями та величезними підвалами. Місцеві вина відрізнялись високою якістю, а виноград, що ріс на вулканічній горі, був хорошою сировиною для  ігристих вин та експортувався з цією метою до Італії. На жаль, на даний час більшість підвалів зруйновано, або перебувають у стані вичікування кращих часів.  

Дуже цікавим є палац Етвешів, який лежить під пагорбом з католицьким храмом. Це найстаріша світська будівля села та один з найстаріших взірців цього архітектурного виду не лише в Берегівському районі, але й в Закарпатті. Цю одноповерхову садибу збудувала в 1703 р. родина Рац. Сьогодні на тильній стіні будівлі можна побачити родинний герб Раців з цифрами «1768». Після смерті землевласників спадкоємцями стала сім’я Етвеш. На початку XX ст. від Етвешів палац орендував заможний єврей Меньгерт  Клейн. В кінці 1920 рр. до особняку з двох кінців добудували крила в асиметричному порядку, надавши будівлі незвичної форми. В радянській час в садибі діяв  дитячий садочок, пізніше амбулаторія. Згодом стан будівлі сильно погіршився і її було закрито. Палацеві загрожувала руйнація, та на щастя, в наш час його передали в майно громаді реформатської церкви, після чого відремонтували, і зараз він знаходиться в хорошому стані.

В центрі села, в скверику, в 1991 р. встановлений меморіальний пам’ятник на честь односельчан, загиблих  в 1944 р. в ході сталінських репресій.

На виїзді з села в бік кордону є цікавий ззовні будинок, які місцеві мешканці називають «палац Ваці». Цій будівлі близько ста років, на жаль, всередині вона перебудована під сільський магазин, і втратила автентичність.

При в’їзді в село зі сторони головної траси знаходиться цікавий об’єкт промислової архітектури – колишній паровий млин, збудований в 1920-х рр.

З іншого боку села знаходяться два діючих зерносховища, збудованих на початку ХХ-го століття.

Таким чином, колишній окружний центр, а нині село, що чекає на відродження в новому форматі – рекреаційного центру, варто уваги як туристів, так і інвесторів. Ну, й владі не завадило проявити гідну цікавість…