Село Мужієво на Берегівщині вже багато років насамперед асоціюється із горезвісним золоторудником, який давно збанкрутував, лишивши після себе отруєні грунтові води, гори пустої породи, кілометри проритих штолень в тілі мальовничої гори та переповнене шламосховище.

Раз по раз ведуться розмови про відновлення його роботи, причому лунають пропозиції добувати не лише золото, а й інші поліметали, зокрема свинець. Але чи потребує щільно населений край, де розвивається туризм та виноградарство, свинцевого рудника (ото буде реклама – на всю країну та й за її межі!), коли тут так багато цікавого?..

Справжнім символом Мужієва є не рудник на горі, а руїни костелу Іоана Хрестителя, які одразу помічаєш у полі неподалік від дороги, коли заїжджаєш в село з боку Берегова. Цей храм був збудований ще 1117 року, а перша згадка про нього датується 1337 роком. Є версія, що тоді його було відновлено після попередньої руйнації. Відомо також, що цей католицький храм у XVI столітті був перетворений на протестантський, а трагічного для краю Берег 1657 року його зруйнували рейтарі польського князя Любомирського, повторивши долю костелу Воздвиження Святого Хреста, що в Берегові. На відміну від останнього, храм у Мужієві не дочекався реставрації. Цікава деталь – при відродженні берегівського костелу з мужіївського був перенесений портал (вхід), що нині знаходиться між ризницею та святилищем.

Сьогодні можна побачити лише потужні рештки того костелу, пробравшись до них по полю без стежинки. Місцеві кажуть, що час від часу доріжку протоптують, і навіть інколи зусиллями сільської громади влаштовують у руїнах прибирання, вичищаючи їх від заростів. Та цього, вочевидь, замало – пам’ятці історії та архітектури потрібна консервація, гідна вимощена стежка, табличка тощо.
На щастя, храм через міцність кладки (селяни намагалися виймати зі стін каміння, та марно) не повторив долі іншої споруди Мужієва, яка зникла назавжди. В 50-х роках ХХ століття зусиллями тодішнього голови колгоспу був розібраний на будматеріали палац поміщика Гуняді, зведений у XVIІ столітті. Двоповерхова будівля в стилі бароко залишилася лише на довоєнних світлинах. Але, на щастя, збереглася одна, без перебільшення, унікальна пам’ятка, пов’язана з родиною Гуняді – надмогильний знак, під яким похований… кінь. Історія цього знака була надрукована в місцевій пресі берегівським істориком Валерієм Разгуловим, а до того, в 1970-х роках, про неї розповідав історик Петро Сова. В 1717 році в ході тодішніх геополітичних ігрищ за наказом турецького султана Ахмета ІІІ кримські татари разом із молдавськими гайдуками вдерлися в Угорщину (з метою відволікти сили кількох європейських феодалів від оборони Белграда). В ході того набігу було захоплено і пограбовано Севлюш (Виноградів) та Королево, загроза висіла над Берегсасом. Мобілізована місцева знать разом зі своїми людьми, як могла, чинила опір. В числі оборонців був і мужіївський поміщик з роду Гуняді. В одній із невеликих за масштабами битв татари оточили його та поранили. Аж раптом кінь вирвався з оточення та виніс свого вже, здавалося б, приреченого господаря.

Татари невдовзі відступили, не захопивши Берегова, дізнавшись, що їхні турецькі керівники програли битву під Белградом. Відступаючих загарбників жорстоко покарали в засідці в Карпатах, перебивши більшість з них. А вдячний за порятунок поміщик Гуняді все життя дбав про найліпші умови для свого коня, а як той помер, поховав вірну тварину в парку поблизу палацу і поставив надмогильний знак – тригранний, видовжений, як стовбур, камінь. Цей знак і тепер можна побачити за зеленим парканом підприємства «Берег-Фудс» (консервного заводу). Вкрай важливо, аби власники підприємства дізналися про історичну цінність ззовні не надто цікавої пам’ятки та подбали про її збереження. В цьому їм готова посприяти і громадськість Берегівщини.
Цікавим є ще один храм Мужієва – католицький, побудований у стилі пізньої готики у XV столітті, з добудованою в XVIІІ ст. дерев’яною дзвіницею. З вершини пагорба, на якому стоять церква та дзвіниця, відкривається гарний вид на село.

Але справжнім відкриттям стала для мене будівля дитячого садочка, яка виявилася колишньою садибою тутешнього графа Карої, збудованою в XVIІІ столітті. Вона відносно непогано збереглася, принаймні не спотвореною залишився зовнішній вигляд цього міні-палацу.

Мужієво, словом, є багатим на цікаві історичні пам’ятки. А якби ще реалізувалась ідея перетворити колишні золоті копальні на туристичну атракцію (як це робиться в багатьох країнах), то ефект від використання місцевих виноградників, природи та архітектурної спадщини був би набагато більшим, ніж від сумнівних оборудок із добуванням металів.

• Мужієво
• Закарпаття