Москва нікому не вірить

«Здравствуй, Москва-красавіца!», — так по-щирому захоплено 46-річна українська заробітчанка вітала бруднющий залізничний вокзал «Киевский», прибувши разом зі мною та іншими пасажирами потяга «Київ-Москва» о 6 годині ранку до російської столиці. Напередодні ввечері вона послужливо витягала свою валізу з-під власної нижньої спальної полиці у вагоні, бо сусідка з верхнього місця зі скандалом заявила, що «па-алавіна мєста под койкой ма-ая». А горе-багаж киянки займав якраз трохи більше половини і до місця призначення слухняно транспортувався вже просто під столиком. За 350 доларів у місяць моя попутниця, як виявилося, виконує господарську роботу в московському особняку і для цього по три місяці не бачиться з власними дітьми. Каже, що заробітчанство зовсім не руйнує сім’ю, бо чоловік з нею — його гуртожиток вона навіть бачить (!) з вікон своєї російської домівки. В його кімнаті живуть ще троє будівельників, тому влаштувати спільний побут подружжю не вдається. А щодо вагонної «розборки» із багажем… Поки світові курорти переходять на введення квот для російських туристів (казково багатих, але шокуючих для цивілізованої публіки), їхні менш заможні співвітчизники не надто культурніше поводять себе і недалеко від рідної Москви. Ніхто з пасажирів агресивніше за «ма-асквичек» не відстоював свої права у поїзді. І нехай один плацкартний вагон абсолютно не є показовим для жодних суджень. Однак за 5 днів у Москві до першого враження додалися й інші випадки відвертого хамства і тотального самодурства про винятковіть власної особи лише через наявність московської прописки. Європейців (і тим більше американців) часто звинувачують у штучності усмішок та нещирості демонстрованої поваги один до одного. Однак чи не краще бачити приязне обличчя, аніж чути щось на зразок: «Да-арагуша, я вам не справочное бюро» або з порогу у продуктовому магазині: «Мілочка, па-акупать будем ілі сма-атреть прішла?». У чужомовній Європі в результаті більше почуваєш себе людиною, аніж серед слов’янського «старшого брата». Терористи, терористи, терористи… Москва не виправдала того захопленого вигуку української заробітчанки з мого вагону. У лютому найдорожче місто світу потопає у болоті і з перших кроків на вокзалі чи в метро щохвилини гнітить нагадуванням із гучномовців про можливу загрозу терористичних актів. Це породжує підсвідому манію і підозру до кожного, хто темноволосий і з валізкою. Саме таких на кожному крокі зупиняють міліціонери. Велика кількість стражів порядку одразу впадає в око на вулицях міста, проте якраз порядкові і зменшенню рівня злочинності у столиці їх присутність сприяє вельми мало. Та й імідж у них часто надто «підмочений». Російські ЗМІ нещодавно активно обговорювали розстріл 19-річного студента Московського інституту електроніки та математики. За день до вбивства його резонансна стаття у виданні «Новая газета» розповідала, як співробітники міліції переважно ввечері неодноразово затримували на станціях метро самотніх молодих дівчат та під приводом перевірки документів і встановлення особи відводили їх до міліцейських відділків і ґвалтували. Голова МВС Росії узяв під особистий контроль розслідування цієї справи. Однак зазвичай міліціонери все-таки вселяють більшості громадян певне відчуття безпеки. Крім того, вони завжди є чудовим дороговказом. Принаймні саме у правоохоронців найшвидше вдавалося з’ясувати місце розташування потрібного об’єкту. Узагалі Москва видалася величезним і дуже шумним містом, із понад 150 станцій метро, більше 10 мільйонів людей. Російські медики застерігають москвичів про небезпеку насичення їх легенів таблицею Мендєлєєва, російське телебачення — про ворогів, які зусібіч оточують Росію та пхають палиці у колеса «надуспішному» уряду, інформаційна служба російського метро — про терористів, терористів, терористів… Такими вибірковими і не надто позитивними враженнями хотіося поділитися із тим, хто знає Москву «зсередини». Інна, українська студентка МГУ, дописувачка газети «День» відповіла на електронного листа так: «…всі твої зауваги слушні, і міліцейська держава, і хамство — все це є, а тобою так різко відчулося, що це свіжо контрастує. Ти хочеш «зрозуміти» Москву, але про це абсолютно не йдеться, бо це просто треба відчувати, тобто сприймати як данність без пояснень (класика: умом Россию не понять –авт.). До якихось речей я просто звикла. Тобто це щось дійсно діаметрально протилежне до європейського типу поведінки і ментальності, ніби все догори ногами, але коли перестаєш це помічати і болісно реагувати, тоді з’являється безліч позитивів, дружба, закохування у людей, сприйняття їх креативності, і тоді все це може переважити…» «Про Путіна нєльзя» Нехай здійснено зовсім небагаточисельні «вилазки» на захід углиб Євросоюзу, але у порівнянні Москва дивує тоталітарністю правил життя, міліцейським обличчям і псевдодемократичністю. Дивує самоцензурою: науковець МГУ зібрала багатющий матеріал про імідж Росії на сторінках європейських ЗМІ, однак не опублікує своє дослідження, бо виявлено надто багато негативної оцінки особисто Путіна. Лякає вбивствами десятків журналістів, як то Влада Лістьєва і Артема Боровика, минулорічним — Анни Політковської — найактивнішого критика політики Кремля. Така дрібниця, як обмін 10 доларів на рублі у білокам’яній вимагає прискіпливого вивчення касиром паспорта клієнта, його ксерокопіювання, кількох підписів на касових папірцях. А до приміщення славетного державного університету, знаного як МГУ, категорично не можна увійти без перепустки — «в связи с обострением общей обстановки и террористическими актами». Учасника конференції, який провів добу в поїзді, приїхав з іншої держави, тримають 3 години у вестибюлі до відкриття Бюро пропусків. До того часу охоронець не здолає 20 метрів від прохідної до гуртожитку, щоб пересвідчитися в наявності прізвища у списках. Париж, наприклад, теж потерпає від страху перед терористами. Але там без порушення з вашого боку поліція на вулиці не зупинить. А Сорбонна вільна для охочих її оглянути і не тримає «церберів» на вході. «Хорошо вам с Кучмой?» Зате за 3 години з охоронцями МГУ можна поспілкуватися, адже мовний бар’єр не стоятиме на заваді, як у тій же Франції. Це, звичайно, з розряду позитивів туризму до Росії. Розмова зі згаданим охоронцем після знайомства продовжилася фразою: «Ну что, довольны, что откололись от России? Хорошо вам с Кучмой?». На запитання, до чого тут Кучма, хлопець засумнівався: «Ну а как там вашего президента? Янукович?» і ще додав: «Знаю я ваших, там в Киеве, говорят, за русский язык и побить могут». Давно стомилися пояснювати, що це абсурд і для західної України. Ну а на таку заяву зомбованого співрозмовника просто опускаються руки і починається напівістеричний сміх. Нехай, охоронець. Але еліта — кілька викладачів МГУ у розмові заявили, що в Україні мало не повоєнна розруха. Російські телеканали ж бо, як правило, особливої уваги успішним прикладам розвитку східної сусідки не приділяють. З виступів на журналістській конференції було відчутно, як російські колеги ностальгують за Радянським Союзом. Наприклад, посилання на досвід попередніх, ще радянських часів супроводжувалося фразою: “во врємєна вєликой Россіі…” і зал відповідав дружнім зітханням. До речі, Інна коментує це ось як: «Так, це точно. Мені досить часто доводиться пояснювати, що ми взагалі-то сприймаємо цей факт як свято, отримання незалежності. І що все ок, рєбята!» З “благоговєнієм” інші учасники конференції питали українських делегатів, чи має Україна доступ до російських телеканалів, зокрема до першого російського. На репліку, що «перший» часто подає інформацію з України дуже вибірково, іноді зовсім неправдиво і перекручено, викладачки старшого покоління дуже обурились, як це — критикують перший російський канал. Мовляв, всі розуміють, що він деколи й дає заангажовану інформацію, але ж залишається еталоном журналістської роботи! Викладач Воронезького університету проте випалив: “Вы там у себя на Украине передайте, что Воронеж не верит каналу властей и когда он обплевывал Ющенко во время революции, это вызывало только еще большую симпатию к нынешнему президенту Украины!». Терористи-студенти Щодо вибухів у гуртожитках МГУ, то триває слідство, але міліція офіційно заявляє, що «терористами» підозрює студентів. На Тетянин день вони не розрахували силу саморобного фейєрверку, а іншим разом вибухнула газова плита, на якій забули включений під каструлею газ. Це, виявляється, й стало причиною, аби українську аспірантку підозрювали у терористичних намірах і 3 години не впускали до стін університету. Не впускають не лише українських гостей, а й російських студентів, що випадково забули перепустку. Але ті вдаються до звичних у такому випадку «погроз»: «Где тут главний? Я буду писать жалобу!» І так в магазині, в гуртожитку, біля вокзальних кас… Ну а охоронцеві, наляканому українським націоналізмом», звичайно, розповіла, як українці ретельно і безкоштовно виконують федеральну програму російського уряду, спрямовану на підтримку російської мови за межами РФ. Платникам податків ця грандіозна програма обходиться у немалу суму рублів, які українці втім на славу сумлінно відпрацьовують. Офіційним поясненням важливості такого проект є тези на кшталт «підтримка російської мови як потужного соціального фактору консолідації країн СНД, як стимулу реалізації геополітичних інтересів Росії» і т.п. «Украинская книга» в центрі Москви Звичайно, Москва не відпустила додому без позитивних вражень. Це безумовно і значний рівень науки в МГУ — досі одному з основних джерел навчальних матеріалів. Це насолода акторською майстерністю у знаменитих театрах. По-казковому чудовий Собор Василія Блаженного (Покровський), справді красна, красива Красная площа. Особливо коли не перекрита. Тому краще потрапити на неї, коли вічний Ленін мирно спочиває за закритими дверима. Бо у години, коли мавзолей відкрито, величезну Красную площу перекривають «в целях безопасности». Тоді залишається хіба насолоджуватися льодовим катком, який цієї зими встановили на центральному майдані держави, знаменитої ковзанярськими олімпійської досягненнями. Постояти на льоду після зірки сезону — самого Браяна Жубера, який виступав у новорічній Москві — приїжджають з усіх куточків Росії. Ковтком рідного повітря для тих, хто в Москві ностальгує за українським може стати магазин «Украинская книга» на Арбаті. Над магазином розташований Культурний центр України в Москві та українська бібліотека. Продавець «Украинской книги» Наталя розповіла, що про рентабельність абсолютно не йдеться. Із найчастіше проданого — це класика. Із сучасників — Забужко, Андрухович, Дереш. При Центрі діє недільна школа для маленьких українців — тут вивчають рідну мову, оповідання з історії України, українську пісню та хоровий спів. Вже згадувана мною українка Інна, студентка журфаку МГУ, подала заявку на тему дипломної про висвітлення в медіа українсько-російських відносин. Викладачка зауважила, що Інна «надто заідеологізована» і порадила «вистигнути». Інна коментує: «Я б могла змінити тему, але передусім йдеться про те, щоб пояснити усім, що не я одна така «націоналістка», а що в мене країна така і така суспільна думка, з якою треба рахуватися, або про який діалог взагалі мова?». І справді, для діалогу потрібні позитивні емоції з обох сторін, а не лише українське запопадництво. Натомість сусіди зі сходу надто «стримано» виявляють симпатію до нас. На захід від Москви Про московський менталітет ходять напівлегенди і анекдоти. «Самих москвичів не люблять ані українці, ані грузини, ані казахи, навіть самі росіяни не люблять москвичів» – фраза з форуму на сайті «Univer-sity». Без сумніву, побутує багато упереджень, які неправдиві у відношенні до більшості мешканців російської столиці. І усвідомлюю, що за 5 днів неможливо зрозуміти справжню душу москвича та його міста. І погоджуюся з колегою із МГУ, що «все это игры политиков, а мы на самом деле братья-словяне». І знаю, що Україні надто важко існувати без Росії. Але нехай про ринки збуту домовляються дипломати, а мене особисто дуже радує віддаленість власного місця проживання далеко на захід від Москви, як і його розташування у 50-кілометровій зоні від ЄС. P.S. За оцінками посольства України в Російській Федерації, у цій країні перебуває близько мільйона трудових мігрантів з України, а у пік сезонних робіт, тобто з травня по жовтень, — до трьох мільйонів. З цієї кількості заробітчан легально працюють лише 5-7 відсотків. На думку Уповноваженої з прав людини Ніни Карпачової, є сукупність факторів, які призводять до того, що майже всі наші співвітчизники, котрі виїздять на заробітки в Росію, працюють поза правовим полем. Один з таких факторів — діяльність в Україні фірм-посередників, які здійснюють роботу з підбору робсили серед наших співвітчизників з подальшою їх передачею російським партнерам в обхід законодавства РФ. Водночас, переконана омбудсман, російські роботодавці, як правило, не зацікавлені в оформленні дозволу на працевлаштування українських робітників, особливо некваліфікованих, зважаючи на матеріальні витрати. Легалізація накладає додаткові зобов`язання на роботодавця, зокрема щодо забезпечення мінімальної зарплатні, соціального та медичного захисту, належних умов роботи. А також позбавляє його тих переваг, які роботодавець має у разі працевлаштування нелегала — можливості виплачувати нижчу зарплатню, ніж російському громадянину, відсутності соціальних зобов`язань, гнучкості у звільненні та наймі на роботу. Ганнуся Тарканій "Старий Замок "Паланок"