Три закарпатських міста – у міжнародній "барахолці подарунків" (ФОТО)

От би віддати тому, кому це потрібно! Але ж і запропонувати незручно, подумають, що сміття пропоную. Мабуть, викину… Ні, хай ще полежить. Певно, що такі думки приходили у голову кожному, хто прибирав у домі, на горищі, або, принаймні, у власній робочій шухляді. Виходить, у нас тоді хороша новина для всіх! Люди, які мають непотрібні речі, вже давно об’єдналися на спеціально створеному сайті у спільноті під назвою «Дару-дар». І там собі роздають та отримують всякі потрібні, не дуже потрібні, тимчасово потрібні і зовсім непотрібні речі один одному. Така собі суміш соціальної гри, громадського руху. І гра ця стає все популярнішою.

Схоже, що з усіма цими «інтернетами», коли кожен сидить днями і місяцями у своєму комп’ютері, ноутбуці чи смартфоні, людству не вистачає якогось живого спілкування, взаємодії поза мережею, пригод, вражень і переживань. Звідси і беруться оці всі рухи буккросінгу, анонімних дідів морозів, мода на написання живих паперових листів і подібне.

Дарування – це завжди приємно. Причому, у обидва боки. Приємно дарувати подарунки і приймати їх. Як тут оминути увагою соціальну гру з подарунками речей незнайомим людям, особливо, якщо у ній, виявляється, беруть участь і закарпатці. Нашим співрозмовником є «листоноша», учасниця спільноти "Дару-дар", обов’язком якої є передавати подарунки від одних людей – іншим, ужгородська студентка Ярина Денисюк.

-- Ярино, то чим, власне, є та спільнота, активістом і листоношею якої ви є?

-- Вона є… сайтом. А ще – спільністю людей. Важко назвати їх «групою людей», бо нічим крім спільної ідеї і спеціального сайту у інтернеті, вони не об’єднані. Вони сидять по своїх домівках, перебирають час від часу свої речі, знаходять те, що можуть чи хочуть подарувати і викладають на сайт. У спеціальний розділ, де подарунок можуть бачити всі зареєстровані у спільноті користувачі. Вони, у свою чергу, можуть натиснути кнопку «бажаю», якщо хочуть отримати цю річ у подарунок. Також – можуть написати коментар, у якому спробувати переконати дарувальника віддати цю річ саме їм. Адже саме від власника подарунку залежить, кому він подарує те, що виставив на дарування.

-- Це єдиний подібний проект у інтернеті?

-- Я не певна, що цей проект унікальний у інтернеті. Не може бути, щоб не існувало чогось подібного за кордоном. Адже люди всюди по своїй природі однакові. Єдине, що російський проект (а Закарпаття і загалом вся Україна «тусується» саме на сайті, створеному російськими ентузіастами) створений як некомерційний проект. Його творцям просто було цікаво втілити таку ідею. А що на сайті вже зареєстровано багато людей, він діє, є якісь навантаження на сервер, хочеться зробити якісь нові корисні функції на сайті, то його творці оголосили «народне фінансування» проекту. Цей збір коштів на розвиток проекту триває вже досить давно і ось недавно автори «Дару-дару» оголосили, що беруться вже його вдосконалювати. Зручніший інтерфейс, додати якісь функції.

-- Скільки користувачів із Закарпаття є на сайті.

-- Українських спільників у нас десь 150 000. А ось закарпатців серед них – ось тут у мене є деякі цифри з розділу «дарономіка». У спільноті представлено три закарпатських міста: Ужгород, Мукачево та Хуст. Найактивнішим за кількістю зареєстрованих є Ужгород. Звідси у нас – 102 спільники. З Мукачева – 34, а з Хуста – 14. Однак, це не показник. Бо якщо поглянути за співвідношенням подарованих речей до зареєстрованих користувачів, то попереду Хуст. Бо із ужгородських 102-х спільників активними (такими, що дарували щось багаторазово) є лише п’ятеро. Решта – це мабуть ті, хто прийшов просто подивитися, можливо щось «побажати». Або може й подарувати, але наразі руки не дійшли. Таких, хто не подарував взагалі ні разу – 83. Загалом Ужгород відправив 900 дарів. Мукачево. Звідси подаровано 200 дарів. Але із 34-х зареєстрованих мукачівців – 30 нічого не дарували. Тобто, 200 дарів – заслуга чотирьох людей. З Хуста – подаровано 9 дарів. Але ж і учасників у Хусті, нагадаю, всього 14. Із них нічого не дарували всього шестеро. Станом на тепер у нас є 5 активних учасників в Ужгороді, двоє у Мукачеві, а у Хусті це діло якось поступово «загнулося». На сайті можна подивитися діаграми активності учасників. І там бувають такі піки. Це, мабуть, коли хтось кладовку розбере. Взагалі, я намагалася заохотити закарпатців до цього руху і навіть писала невеличку статтю про це. Щоправда, не опублікувала.

-- Дасте почитати?

-- Можна навіть процитувати.

МОТЛОХ! МОТЛОХ! МОТЛОХ!

І не кажіть, що у вас його немає)) Мотлох є у всіх. Головне – навчитися його розпізнавати. Він може приховуватися у стосах вашого одягу, або в дальніх кутках запилених шухляд, або в недоступних точках на антресолях. А ще він буває у вас під руками, ногами, на стільчиках, столах, у різних часто вживаних місцях. Дивно, правда?))

Але до чого це все? Та до того, що в житті завжди має бути місце чомусь новому! Якщо у вас не буде кругообігу речей, то нічого не буде змінюватися. А застій матеріальний – він, майже застій духовний. Розумієте, коли вас оточують одні й ті самі непотрібності, то звідки взятися натхненню? От у італійців є традиція в ніч на Новий Рік викидати з вікон старі речі, а наступного дня натомість одягати щось нове. Я десь читала, що та ж штука відбувається з грошима: якщо ви їх не тратите, а просто зажимаєте, то у вас і не виникає мотивації заробити більше, як результат ваші доходи не змінюються. Фішка тут у психології: щоб прийшло нове, його треба впустити. Тому доки ви тримаєте в себе старі тапки, нові вам не потрібні. Ну для чого? Є ж ці.

-- А знайомі ви особисто з людьми, які дарують іншим подарунки?

-- Звісно. Це і приємний бонус цієї діяльності – нові знайомства, і необхідність. Бо ж часто подарунки посилають не особисто з рук в руки, а передають з оказією чи надсилають спільними посилками. Саме цим і займаються «листоноші». В Ужгороді довгий час діяла листоноша, яку звали Світлана. Зараз вона, на жаль, видалила свій профіль з сайту. Очевидно, щось у людини сталося. Вона і сама дарувала багато речей, і допомагала їх передавати. Я і сама часто їй носила свої подарунки для спільних посилок. А зараз – носять мені. І ми, звісно ж, бачимося, спілкуємося, обговорюємо не тільки діяльність дарування, а й якісь життєві речі.

-- З чого ж варто почати?

-- Мабуть з того, що розібрати свої кладовки, шухляди і скрині. Точно, що у вас там будуть речі, якими вже не користуєтеся, або які просто не радують, лежать, бо шкода викинути. А комусь вони можуть бути корисними, цікавими чи потрібними. Тоді варто все сфотографувати окремо. А тоді вже реєструватися на сайті і тиснути вперше у своєму житті кнопку «віддати дар». Там же ж можна вказати способи передачі, зручні для вас, до якої дати дійсний дар (цю дату можна продовжувати). І тоді вже чекати на тих, хто цей дар побажає. Вам писатимуть коментарі, будуть спілкуватися. Ви знайдете друзів ще до того, як ваш дар покине вашу домівку.

-- А щоб щось отримати?

-- Для цього варто спочатку самому щось подарувати. Бо внутрішній етикет спільноти, неписані правила, звичаї, кажуть про те, що дарунки охочіше віддають тим, хто сам здатен віддавати. Ну і добре б мати своє фото у власному профілі. Бо часто дарувальники були б раді бачити тих, кому віддають речі. Взагалі – бачити нових людей довкола себе – одна з ідей проекту. Наприклад у великих містах спільники влаштовують собі тематичні зустрічі, на яких не просто передають один одному речі, про що домовилися на сайті, а й спілкуються, тусуються. Це зближує людей.

-- Що люди зазвичай дарують?

-- Все, що завгодно! Зазвичай якісь побутові речі. Одяг, прикраси, косметику, сувеніри, предмети колекціонування. Вживану електроніку. Ви ніколи не можете знати що знадобиться іншим людям. Статистика показує, що у спільноті переважно сидять жінки. Їх там набагато більший відсоток, аніж чоловіків. І тому частими дарами є якийсь жіночий одяг, аксесуари, прикраси, косметика. Дитячі речі, іграшки. Часто серед дарунків трапляються цілком несподівані речі, які комусь можуть здатися мотлохом. Наприклад 5-6 звичайних паперових серветок із малюнком. Не треба поспішати тиснути кнопку «не дар». Виявляється, ці серветки з малюнками майстри використовують для оздоблення у техніці декупажу. Тому не тисність «не дар», якщо ви не маєте уявлення для чого це використовується.

-- А «не дар» це?..

-- Це якщо хтось виставляє відверте сміття, мотлох. Чи щось підозріле. Тоді можна поскаржитися і дар знімуть модератори.

-- А підозріле?

-- Ну, скажімо, недавно був випадок, як дар на сайт виставили машину. Вживану, беушну, але на ходу. Іномарку. І були люди які її бажали. Більшість все-таки, думали що це якийсь розводняк і натиснули «не дар». Машину зняли з дарування. Але… Може дарма? Бо ж пам’ятаєте історію про жінку, яка продавала більше року свій маєток за 1 долар і не могла продати? І зрештою один бомж повірив їй і купив маєток за 1 долар. А підвох був у тім, що у неї помер чоловік, який заповів продати маєток і віддати всі виручені гроші його коханці. І так жінка виконала заповіт. Ми ніколи не знаємо чужих обставин і чужого життя. Чудеса трапляються.

-- А окрім чудес бувають розчарування?

-- Хіба що, коли доводиться дуже довго чекати на свій подарунок. Часто пошта довго доставляє. Або чекати поки формується спільна посилка…

-- Що таке спільна посилка?

-- Наприклад, зі Львова і Києва, різні люди побажали отримати дарунки від людей з Ужгорода. Тоді дарувальники зносять свої речі листоноші (у даний момент – мені). Я пакую все в одну посилку, відправляю її на Львів. Там її зустрічає львівський  «листоноша», перепаковує частину, ту яка на Київ, додає львівські дарунки на Київ і шле далі. А львівські – роздає львів’янам, які забирають у неї все, що їм пообіцяли і подарували. Ну і ще розчарування – наприклад, якщо пошта пошкодила вашу посилку, або розбила духи, які були всередині. Але чудес і приємностей все ж буває більше. Це так приємно, коли взагалі непотрібна тобі річ стає комусь ну дуже потрібною і своєчасною.

-- У вас таке бувало?

-- У мене так почалося! Одним з перших дарів, які я виставила був діал-ап модем. Ну, такий, який додзвонюється до провайдера. Старого типу. Ними давно не користуються. І я думала, може, його візьме якийсь колекціонер раритетів. А його взяв один молодий чоловік, який ним користується. І коли я спитала «як так?», він трохи соромлячись, сказав, що не всі можуть собі дозволити виділену лінію інтернету. У нашому суспільстві є бідні люди і їх багато. Для таких, наприклад, київські хлопці-дарударівці заснували такий рух як «дарокомп».

-- У чому він полягає?

-- Зараз всі мають комп’ютери. І багато хто їх апгрейдить, оновлює. А старі запчастини вже такі старі, що й подіти їх немає куди. То їх можна відіслати цим хлопцям. Вони підбирають деталі одна до одної, складають слабенький, але робочий комп‘ютер і передаровують його тим, кому справді потрібно. Для набору текстів чи читання інтернету такий комп цілком добрий.

-- А що вам цікавого подарували?

-- Багато чого. Ось недавно – книгу з операційної системи «Лінукс» і ще – прекрасний фотоальбом. Я його люблю роздивлятися.

-- Ну давайте наприкінці ще уривочок вашої творчості?

-- Давайте.

Ви можете викинути різні банки-склянки, але багато чого іншого здається таким…ну жаль його, одним словом.  І друзі не беруть. Тому до ваших послуг я пропоную сайт «Віддай свій мотлох незнайомцю». Хоча вони слово мотлох не визнають і взагалі звуться ДаруДар. Полазьте, чисто заради інтересу. Всі ваші старі календарики, милі салфеточки, незовсім засохлі лаки, трохи поламані ляльки, дещо зношений одяг знайдуть того, хто це бажає! Тут майже 150 000 українських плюшкінів готові забрати вашу річ. Хоча не будь-яку. Вони досвідчені і перебірливі. І ще більш прискіпливо вони вибиратимуть, кому віддати свій мотлох. Ну я не могла без сарказму. Імідж, він такий диктатор!..

Нормальний взагалі сайт. Для колекціонерів, наприклад. А ще це книжковий рай. Лише б жити десь у місті побільше… Ще тут бувають з нормального: одяг, взуття, статуетки, різні аксесуари для мобільних телефонів, мякі іграшки та дещо інше. Різні ж у всіх поняття нормальності.

Ціль моєї статті власне у тому, щоб популяризувати  ДаруДар  в Закарпатті. Є в цьому якась ідея! Погодьтеся. Краще віддати своє улюблене, але уже однозначно неспіврозмірне плаття, ніж викинути чи просто тримати в шафі. Або книги. Сайт наочно показав мені, що книги мають жити, а оживають вони лише в людських руках. Нічого їм пилитися на полицях! Віддайте далі, нехай ще когось порадують. Або старі прикраси. Ви ж їх уже не одягнете. І ви це точно знаєте. Або  безліч іншого…

Дуже важко перебороти себе. І віддати щось просто так незнайомій людині…. Я спробувала. І змогла. Пробую далі, але це правда важко. Саме тому слід спробувати і вам. Повчитися доброти і безкорисності. Бо ви ж всі й без того добрі білі пухнасті лапочки, ні? :)