Копія виноградівського фонтану з’явиться у Егері у «Долині красунь»

Однією з таких прихильниць стала заступниця мера міста-побратима – Егера Кінга Шаароші, митець за професією, професійна акторка театру, яка працює і у муніципалдьній сфері. Саме вона висловила побажання про те, що добре б мати такий фонтан Егеру, як традиційно виноробському місту. На цю мрію відповідь дав виноградівський меценат Йосип Шерегі, який погодився оплатити вартість виготовлення точної копії фонтану для міста-побратма . Домовленість між містами була досягнута і закарпатська делегація поїхала вибирати місце для фонтану у місто-побратим Егер. А повернувшись, дала невелике інтерв’ю Мукачево.нет про сутність продовення проекту з фонтаном. Нашими співрозмовниками стали Йосип Шерегі та автор фонтану і скульптури Михайло Колодко.

– Михайле, як з’явилася ідея подарувати фонтан, ідентичний тому, який є у Виноградові, угорському місту Егер?

– Коли ми ще тільки почали працювати над тим, щоб додати Виноградову туристичної привабливості, ще до того, як з’явилася ідея пам’ятника виноробу, то одразу зрозуміли, що в цьому плані винна тематика в нашій роботі має стати ключовою. Щоб довкола неї можна було би гарно обіграти якусь скульптуру. Розуміли ми й те, що колишню виноробську славу Виноградову ми не повернемо. І тому я подумав, що добре було б пов’язати Виноградово теперішнє, сучасне, з яким-небудь містом, яке сьогодні має таку виноробську славу. Відповідь на цей пошук я отримав на відкритті пам’ятника Виноробу.

На день міста у гості приїхала делегація з міста-побратима Виноградова – Егера. У складі делегації була і заступник мера з культури і туризму Кінга Шаароші. І оскільки та скульптура Винороба на момент відкриття була в досить незвичному форматі для Закарпаття (повністю в натуральну величину, на рівні людського зросту, людина зображена за роботою), то ні від кого я не чув стільки теплих відгуків і вражень від скульптури, як від неї. Вона відчула все те, що було закладено в тій скульптурі, закладено образами. Вона сказала, що бачила би ідентичну скульптуру в Егері, але це ми втілити не змогли, тому що втратилися усі форми і копії з тієї скульптури. Ливарник, який відливав Винороба, -- угорець, який має свою міні-ливарню. І коли я забирав від нього готового Винороба, то всі форми ще були цілі, я просив його зберегти їх. Та тут, очевидно, сталися якісь мовні неточності, які зіграли ту фатальну роль, що копію скульптури вже неможливо зробити – всі форми були ливарником знищені. Він подумав, що я навпаки кажу: форми мені більше непотрібні. І викинув їх. Так ідея про встановлення Винороба в Егері і не здійснилася.

Згодом ми ту ж винну тематику продовжили обігрувати вже з трохи іншого, більш практичного боку. Цим кроком став фонтан, який є елементом нового дизайну всієї площі в місті. І на відкриття фонтану у Виноградові знову приїхала ця делегація, вже, правда, в більшому складі. І тема про встановлення в Егері статуї, ідентичної тій, яка є у Виноградові, знову стала актуальною. Ми почали працювати над цим питанням.

Спочатку, звичайно, треба було зрозуміти можливості замовника: чи зможе він „потягнути” такий фонтан ще й в Егері. Та Йосипа не треба було просити, він сам підхопив цю ідею. А цим подарунком Егеру ми мовби говоримо угорцям: „Ми пишаємося вами, що ви зберегли цю давню виноробську традицію і розвиваєте далі.” Таким чином ми вбачаємо в Егері, в угорських виноробів приклад, на який треба рівнятися. Ставлячи такі скульптури ми свого роду пророкуємо Виноградову, що його виноробська слава повернеться. Ми не ставимо на цьому хрест.

Взагалі, в питанні з Егером усе це виглядало доволі спонтанним, але насправді я їздив туди ще до встановлення пам’ятника Виноробу у Виноградові. Ходив і придивлявся, де би теоретично міг би там стояти такий пам’ятник? Потім, уже згодом, ми їздили туди двічі з чиновниками, уже конкретніше придивитися місце для встановлення пам’ятника. У цьому нам допомагав відділ з містобудування в мерії Егеру. І вже остання поїздка принесла той бажаний результат: ми знайшли місце. Фонтан стоятиме в самому центрі виноробського Егера, в долині Красунь (Сепашсорвельд).

Ця долина – одна з найвідвідуваніших точок в Егері. Ще одне таке популярне в туристів місце, яке теж має відношення до Закарпаття – Егерська фортеця, в якій Іштван Добо переміг турків, вистояв навалу. За це йому був подарований Середнянський замок з усіма його околицями. Тут він вирощував вино і тут, у Середньому, він і помер. Але це інша історія.

В тій долині Красунь кожний винороб Егера має свою пивничку і вони розташоваі колом. І в центрі цієї площі стоятиме фонтан з дівчиною, яка чавить виноград ногами. Дівчина угорською – leányka – леанка. Є такий сорт вина і в нас, і в угорців, і фонтан ми так і назвемо – „Леанка”. У нас воно звучить як сорт винограду і вина, а в Угорщині матиме подвійну назву – як дівчина і як вино.

– Про поїздку до Егера, у ході якої і було вибрано місце для фонтану у «Долині красунь», ми розпитали виноградівського підприємця, що і став меценатом спорудженя фонтану в Виноградові, а також його копії у Егері, Йосипа Шерегі. Ось що він розповів Мукачево.net.

– Перший раз ми приїхали в Егер, коли там свткували день міста і водночас і свято збору врожаю. Це було дуже цікаво подивитися. Усі пивниці були відкриті, можна було зайти й скуштувати місцевих вин. Кажуть, що така назва долини – долина Красунь -- пов’язана з природніми особливостями цього місця. Мовляв саме тут угорські дівчата найкрасивіші. Проте самокритичні мадяри мають і реалістичнішу версію. Коли в тутешніх підвалах надегустуєшся вина – всі жінки стають красунями. Ця долина ще й тим унікальна, що там пивниця одних виноробів розташована під пивницею інших, тобто така 2-ярусна можливість зайти в гору, там в туфі пророблені 2-рівневі тунелі. Дуже цікаві підвали. А надворі немає жодної символіки, яка б передала дух цього місця. Кілька років тому там була скульптура Бахуса, який сидів на діжці, але він був виконаний з глини, з теракоти, і його разів з десять ламали і реставрували і врешті-решт махнули рукою і віддали скульптуру в музей. А проблема полягала в тому, що вона була зроблена з кераміки, але запатинована під бронзу. Люди думала, що вона бронзова, залазили на неї, і скульптура ламалася. Тепер на цьому місці буде стояти фонтан.

– А які міркування Ви мали стосовно повторного фінансування фонтану? Адже одного разу ви вже подарували його рідному місту.

– У мене не було такої „короткої” мети: щось зробити у Виноградові, щоб усі знали, що, мовляв, я щось профінансував у місті, що можна показати людям, нащадкам. Мета в мене була більша: щоб край, у якому я народився, живу і не плануб виїжджати зідси кудись, щоб цьому краю повернути бодай частково його минулу славу.

Сенс цього подарунку для Виноградова  буде значно сильніша культурно і духовно, якщо людина, стоячи перед цим фонтаном у Виноградові, почитає, що такий самий фонтан подарований і місту Егер, місту, яке є батьківщиною такого знаменитого вина, як „Бича кров”. І ти розумієш, що такий самий фонтан стоїть у самому серці такого винного краю, а тут він, як сирота, тому що вже немає в краї тих виноробів і він тут стоїть просто як пам’ять їм. Але якщо розглядати цей фонтан як надію на повернення у наш край виноробської слави, усвідомити, що ця традиція може не вмерти, а нормально жити як у всьому цивілізованому світі, і розвиватися, будучи водночас і сучасним і настільки традиційним, що і прадіди наші так робили, то, нам з Михайлом, який виготовив цей фонтан, здається, що сила цього подарунку буде тільки більшою. І, хто зна, може привести до якихось немалих результатів у нашому законодавстві в майбутньому. Звичайно, ми не чекаємо на миттєвий результат – що раз – і з’являться винороби. Знаємо, що може пройти і 10, 20, і 50 років, але фонтан простоїть і довше. Ми пророкуємо туристичне і винне майбутнє Виноградова.