Сергій Мошак: «Якби я все ж пішов по округу, то не від партії, а як самовисуванець»

Вперше Сергій Мошак увійшов до парламенту 2007 року, як молодий та не надто публічний політик. Тоді прохідне 123 місце у списку Партії регіонів, пліткували, дісталося закарпатцю начебто завдяки мультимільярдеру Алексу Ровту та тодішньому главі Конституційного суду Андрію Стрижаку.

Хай там як, але вдруге ставши нардепом як списочник, Сергій Мошак не виглядає обтяженим зобов’язаннями за мандат. Навпаки, спілкується вільно, не підбираючи слів. Хоча, звісно, деякі вкрай інтригуючі подробиці залишає на миті «без диктофону».

Наша розмова за легким обідом в Ужгороді виявилася місцями дуже пікантною та відвертою. Особливо, якщо читати ще й між рядків.

– Ще у вересні ви заявляли, що балотуватиметесь у депутати по мажоритарці. Соціологія показувала, що пройдете. Зрештою ви опинилися у списку Партії регіонів. Як так сталося?

– Безумовно, я на 100% готувався до мажоритарки. Навіть Віктор Балога, який готував кандидатів на всі шість округів, проти мене з толерантності не виставляв конкурентну фігуру.

Чому пішов по списку? Скажу відверто, це був сюрприз. Так, мене попереджали, що це можливо, але я до останнього готувався до мажоритарки. Більше того: якби я все ж пішов по округу, то не від партії, а як само висуванець.

– Чому?

– Так було б краще. Вважаю, що сьогодні все ж найкраще – це бути поза партією. Я, до прикладу, вступив до Партії регіонів лише за рік до виборів. До того був безпартійним.

– То чому ви, зрештою, опинилися у списку?

– Кожна людина має свої обов’язки і повноваження у тій команді, в якій працює. Так і в мене є спектр обов’язків, які я чітко знаю і виконую. Тому, думаю, не знайшли людину, яка замінила б мене на цій роботі.

Безумовно, списки складали за підсумками роботи кожного члена команди, і у всіх чотирьох попередніх варіантах я значився.

– Уточніть з приводу варіантів списків…

– Від лідерів фракції та партії, від керівництва штабу, Адміністрації Президента та від прем’єр-міністра.

– Перед виборами, коли лише почалися розмови про те, хто піде по мажоритарні, а хто за списком, ви згадували про Олександра Ледиду – казали, що він йтиме у депутати. Звідки була ця інформація?

– Коли мене у Києві запитали, чи можу я назвати прізвище людини, хто 100% може пройти на Закарпатті, я сказав, що Ледида може пройти. Безумовно, я також запевняв, що перемогти Віктора Балогу – неможливо. Казав, що дуже високий рейтинг у Василя Петьовки, Іштвана Гайдоша. Всі решта мали рівні шанси. Втім, ці вибори насправді показали цікаве явище – люди не бачать очевидних лідерів ані у владі, ані в опозиції, вочевидь, настав час, коли має з’явитися третя сила.   

– Про кампанію мажоритарників більш-менш відомо, а що у передвиборчий період роблять ті, хто у списку?

– Якщо ви бачили усю передвиборчу кампанію, то могли помітити, що ніякою роботи я на Закарпатті не вів. Такого завдання з центрального штабу я не отримував. Натомість займався іншими речами – менеджерськими завданнями, не публічними.
Тим не менш, я пильно слідкував за тим, що відбувалося на Закарпатті.

– Що після проходження до Верховної Ради робить списочник? Ви займатиметесь якимось конкретним округом?

– Сказати, що я відповідаю за якийсь окремий округ – не можна. Я й попередні п’ять років був списочником. Але відповідав перед виборцями і допомагав їм. У мене є громадські приймальні як на території Закарпаття, так і у Житомирській, Донецькій, Луганській, Одеській областях. Всюди працюють мої люди.

Я переймаюся й Перечином, і вболіваю за Міжгір’я, і був на прийомі громадян у Мукачеві, і знаю, що відбувається у Тячеві та Житомирі, знаю проблеми Луганська і Алчевська. Тому, якщо списочнику кажуть: «Їдь у Крим – там є скандальне питання, то ти маєш їхати, де б це місто не було – у твоїй рідній області чи ні».

– Як вам перші дні нового парламенту: чи очікували ви, що все буде саме так?

– Очікував. Пам’ятаєте, коли у 2002 році обирався Литвин: його підтримало 227 голосів. Я тоді працював в Адміністрації Президента, і знаю, як важко це тоді проходило, тому був упевнений, що цього разу буде так само.

Я був впевнений, що буде наш спікер. Може десь помилився з віце-спікером, адже думав, що комуністи тягнутимуть Адама Івановича Мартинюка. Фактично, розігріли парламент лише двоє Табалових – більше ніхто. Дякуючи «Свободі» й опозиції, практично всі депутати Партії регіонів були присутні. Такого вже давно не пам’ятаю. Відверто вам кажу: у шостому скликані я деяких людей бачив на присязі і все. Тому, все, що відбувалося у Раді, було прогнозованим. Впевнений, опозиція була готова до прем’єра і спікера від Партії регіонів.

– Європейці в оцінках дій «Свободи» розділилися на дві групи: одні підтримують, інші – ні. Як би ви оцінюєте їхню позицію та дії?

– Якщо «Свобода» і надалі дотримуватиметься своєї ідеології, то це досить добре. Така опозиція потрібна для парламенту і для України. Якщо вони протримаються у такому темпі усі п’ять років, то наша країна розвиватиметься значно швидше і реформи будуть правильніші.

Звісно, не зовсім правильно те, що вони поводять себе дещо вульгарно і упереджено. В тому, що вони націоналісти, я не бачу жодної проблеми. Я б хотів, щоб вони були, бо країна має розвиватися.

Попередня опозиція була ніяка. Вони не могли згуртуватися, домогтися діалогу. Яценюк – не лідер, він не поведе за собою людей. Це не Тимошенко. УДА� – це бренд, він спрацював, але, що буде з ними далі – не відомо. 

– Як розцінюєте призначення Володимира Рибака – це рух вперед чи назад?

– Рибак – досвідчена людина. Він хороший менеджер. Литвина не можна було знову ставити – він сам себе скомпрометував. Якщо Рибак дасть слово не підписувати закон, то він його і не підпише. Я його знаю вже 10 років. Він, що сказав, те й зробив. Це людина слова. 

Як далі працюватиме Верховна Рада, поки сказати не можу, але впевнений на 100 %, що «ручні» закони вже просто так не проходитимуть. У тому числі, дякуючи «Свободі». Тому на всіх чекають зміни.

– Щодо Миколи Азарова: ваша думка з приводу його повторного призначення? 

– Якщо чесно, то для країни – це погано. Але якщо ви помітили, то в опозиції не було навіть жодних маневрів у ході голосування. Він їм на руку. Він не реформатор. Я його запитав: хто буде міністрами, а він сказав, що не знає. Це все одно, що мені б сказали посіяти зерно, а я б не знав, кому доручити.

Зрозуміло, що будуть реформи. Я думаю, що президент дав час Азарову, аби довести до кінця все, що  той розпочав: пенсійну реформу, податкову, митну, КПК і решту.

– Ви не виключаєте, що прем’єрство Азарова може закінчитися через рік?

– Я не виключаю, що воно може скінчитися через три місяці. Якщо піде невиконання – все зміниться.

– Цього скликання у парламенті дванадцять закарпатців. Чи можлива співпраця?

– Я розпочав би не з депутатів, а з губернатора. На його місці я б запросив усіх закарпатських депутатів і чітко окреслив би ті проблеми, які сьогодні потрібно вирішувати на Закарпатті.

Тільки тоді справді можна зробити корисні речі: бюджет, дороги, комуналку, екологію, сільське господарство, туризм. Це має бути ініціатива губернатора. Має бути п’ятирічна стратегія розвитку.

– Ви особисто говорили про це з ним?

– Так, я говорив Олександру Ледиді про це нещодавно. У нас не так багато людей, які можуть взяти на себе ініціативу: Балога, Пинзеник, я можу. Але без співпраці з губернатором і місцевою владою – нічого не буде. Можливо, навіть, я сам організую таку зустріч.

– Якою сферою ви займатиметесь у цьому парламенті?

– Я працюватиму там, де і в минулому скликанні – у податковому та митному полі. Цю роботу чітко розумію та знаю. Мені б хотілося, аби у нашій країні всі платили податки та інвестували в державу, щоб ми могли вийти на вулицю і побачити те, за що ми заплатили податок – відремонтовані школи, лікарні, дороги…

– Ви були присутні на першій після виборів сесії обласної ради. Все було досить спокійно. Як гадаєте, чи так само все буде й надалі?

– Та сесія була на останній парах – всі втомилися від виборів. Втім, впевнений, що наступні проходитимуть не так спокійно.

– Закарпаття отримало найменше дотацій. І зараз досить складні процеси відбуваються: затримуються зарплати, блокуються рахунки…

– Це у всій країні – фінансування жахливе, грошей нема. Те, що Закарпаття отримало мало дотацій – прогнозовано. Я схильний думати, що все ж губернатор має проявляти більшу ініціативу. А зараз маючи дванадцять депутатів від Закарпатті – й поготів. У нас зараз є дійсно сила, яка можу підтримати область. Політичні амбіції потрібно відкидати.

– До речі, кілька років тому саме вас називали одним з головних претендентів на посаду губернатора. Втім, зрештою, назначили Олександра Ледиду. Які у вас плани/амбіції сьогодні?

– У 2010 році, коли переміг Віктор Янукович, я справді був кандидатом на посаду губернатора Закарпаття. Але я тоді підтримав кандидатуру Олександра Ледиди, який очолював штаб. 

А вже про те, як він працює зараз, не хочу говорити – хай це вирішують закарпатці.

Що ж до мене, то мені значно цікавіше працювати у виконавчій владі, ніж у парламенті. Прем’єру шістдесят п’ять років, а мені сорок сім – ми бачимо все по-іншому.

– Виконавча влада для Вас – це урядові амбіції чи щось інше?

– Я заслужений економіст України, тому податкова і митниця – це не єдині речі, якими я можу займатися. Я консультую безліч підприємств. Так, не можу працювати міністром МВС, керівником СБУ і міністром культури – все решта входить у сферу моєї компетенції як менеджера.  Навіть якщо запропонують роботу у комітеті по міграції – я теж розберуся.

– До чого готуватись українцям у новому році? Чи слід очікувати на нову хвилю кризи?

– Чому на нову? Перша хвиля ще не закінчилася. Вона триватиме до 2015 року. Криза всюди: у Сполучених Штатах, Європі, Україні.\

Дуже велика біда у нас – це відсутність іноземних інвестиції. Не всі довіряють Україні, ніхто не знає, як пройде країна через реформи, інвестори чекають поки ці всі реформи скінчаться. Тоді, можливо, вони зможуть зайти на територію України. Відтак нам треба затягнути паски і не сподіватися на те, що нам допоможе хтось.