Ми брати ваші …

Ми брати ваші …

24 листопада 2012 року у нашому місті вшанували пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні, провівши загальноміський мітинг-реквієм «Запали свічку» та екуменічну панахиду.

Участь у якій взяли  настоятель Свято-Успенського храму  Української Православної Церкви КП о.Сергій Потюк, декан греко-католиків Мукачева, настоятель Успенського собору, ставрофорний протоієрей, о. Йосип Ловска, Генеральний вікарій римсько-католицької Церкви о.Степан Погань та пастор реформатської Церкви пан Гержон Тороцкезі.

Завдячуючи, у тому числі і підтримці електронних та друкованих ЗМІ нашого міста та краю, на запрошення Мукачівського міського голови Золтана Ленд’єла прийти до пам’ятного знаку жертвам Голодоморів та всім борцям за волю України відгукнулися і теперішні наші земляки-мукачівці, які пережили страшне лихо Великого Голоду, представники громадсько-політичних організацій міста, підприємств, установ та організацій.

Вони прийшли, щоб поклонитися пам’яті невинно замордованих дітей і дорослих, чоловіків та жінок, всіх, кого накрило чорне крило великої біди, море сліз, незліченних втрат, горя та страждань. Коли на очах згорьованих батьків догорала свічка життя їхніх дітей, а діти ставали невільними свідками мученицької смерті найдорожчих людей: бабусь та дідусів, батьків, братів та сестер.

Ці жахіття оминули наш край, наше місто, але залишили величезну рану на долях тих мешканців Мукачева, які у 1932-1933 роках проживали на території радянської України. З кожним роком їх стає все менше, але і сьогодні 48 свідків цієї вселенської трагедії  проживають у  місті над Латорицею.

«Від голоду померли обидва мої дідусі… Також від голоду померла моя сестричка Марійка, якій було п’ятнадцять років», «Люди важко працювали, а їсти було нічого… У селі не залишилося ні котів, ні собак», «… Щоб якось зігрітись ми лежали обійнявшись, а на ранок,… Ваня був уже мертвий», «Від голоду померла мамина сестра Одарка, та троє її дітей», « Моя мати була високою, огрядною жінкою, і через це вона трохи не стала жертвою голодних людей», «У селі нашому, Боже мій, Боже, - померли майже всі до ноги. Перед тим поїли кішок і собак», « У той час, коли люди пухли від голоду, інші нелюди, ходили по городах і хатах вишукуючи і відбираючи останнє», «Голодомор був влаштований штучно тодішнім людиноненависницьким режимом», «… Українці, поляки, чехи, євреї, німці – усі один одному допомагали. Тому й вижили», - це уривки зі спогадів мукачівців - вихідців із Київщини, Полтавщини, Харківщини та Сумщини, Вінничини та Черкащини, інших регіонів, яких торкнувся  чорний смерч  Голодомору 1932-1933 років в Україні і які вони залишили, нам, нащадкам, як заповіт - ніколи не забувати трагічних сторінок свого минулого, вшановувати пам’ять мільйонів ні в чому не винних жертв тоталітарного режиму.

Про них та мільйони тих, хто згорів у голодному пеклі Голодомору говорив  міський голова Золтан Ленд’єл, їм висловлювався глибокий жаль та співчуття, на їхню пам’ять були присвячені і хвилина мовчання, і лампадки, які згодом запалали в руках присутніх, біля пам’ятного знаку…
Лунали звинувачення на адресу винуватців геноциду українського народу та людей інших національностей, що постраждали.«Го

лодомор – одна з найстрашніших гуманітарних катастроф у світовій історії. Це була свідома, чітко спланована політика тоталітарного сталінського режиму, у результаті якої були знищені мільйони наших співвітчизників», - мовив міський голова, підкресливши необхідність пам’ятати і про жертв трагедії і про тих, хто це зробив.

«Сьогодні по всій країні проходять заходи до 79 –х роковин Голодомору 1932-1933 років, Всеукраїнська акція «Засвіти свічку!» і запалені свічки нагадуватимуть про наш обов’язок об’єднати зусилля й зробити все можливе, щоб ці трагічні сторінки історії ніколи не були забуті», - завершив він, закликавши присутніх запалити свічки Пам’яті.

Екуменічна панахида – це також прикмета нашого багатонаціонального та поліконфесійного міста, коли священики різних конфесій та національних громад приходять сюди на територію Свято-Успенського храму УПЦ КП, або в інше місце, щоб разом помолитися за тих, кого вже немає, щоб закликати живих пам’ятати ті сокровенні заповіді, які так часто порушуються і які призводять до великих страждань.
З пам’яті не виходять слова сказані пастором реформатської церкви паном Тороцкезі: «Ми  брати ваші. Наш народ не зазнав жахіть Голодомору. Але ваше горе  є і нашим. І я прошу дозволу помолитися на моїй рідній мові за тих, хто втратив найдорожче – життя». 

Запалені свічки, церковні дзвони,  Державний Прапор з чорною стрічкою на балконі мерії, свічки у вікнах городян…

Так. Ми брати.

Якщо ви знайшли помилку, виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Коментарі -
Зачекайте...