Ревізор Ч. І: Як туристичні об’єкти Закарпаття готуються прийняти гостей нового сезону

Закарпаття посилено готується до нового туристичного сезону. У діжках виноробів от-от дозріє нове вино, готелі і турбази практично всі заброньовані на зимові свята і готуються пережити справжню лавину гостей з усіх куточків України та з-поза її меж. Щойно здано у експлуатацію деякі нові туристичні родзинки краю. Народжено нові свята, які повинні вже наступного року стати об’єктом інтересу туристів, як-от, День Святого Мартина, що його днями відзначило Мукачево. Деякі туристичні об’єкти ще дуже мають над чим працювати і потребують консультацій спеціалістів-туризмознавців про те, як поліпшити власну привабливість і підняти рівень сервісу.

Словом, туристичне життя у краї вирує, потрібно лише зануритися у сам процес, щоб побачити його зсередини. Саме це ми і пропонуємо зробити читачам Мукачево.net, прочитавши розповідь про робочу експедицію туризмознавців та фахівців сфери туризму Закарпаттям напередодні нового турсезону.

Закарпаття – це теж «Унікальна Україна»

Відвідати відібрані випадковим чином точки туристичного інтересу Закарпаття було бажанням і потребою засновника і директора туристичного оператора «Унікальна Україна» Ярослава Козака. Це туристичне підприємство відоме тим, що спеціалізується на поширенні «внутрішнього туризму», себто, допомагає подорожувати туристам не по закордонах, а рідною країною. Всю сутність і мотиви такого підходу до подорожей засновник «Унікальної України» вклав у назву свого підприємства.

На переконання автора цілого циклу документальних фільмів, які він зняв, самостійно подорожуючи Україною, наша країна дуже велика, дуже цікава і дуже різноманітна. У ній є що дивитися, відвідувати, вивчати і чому дивуватися. Відзнявши стрічки, які мали успіх у глядача, Ярослав вирішив вчити українців подорожувати і отримувати враження «у себе вдома». Закарпаття – традиційно є одним із улюблених регіонів для груп, які «Унікальна Україна» возить від Чопа до Луганська. І за словами головного менеджера підприємства Наталії Козак, інтерес туристів до Закарпаття у останній рік зріс неймовірно і стрімко. Кількість українських груп, які стали «проситися» саме за Карпати, зросла кількакратно.

Саме тому вони з чоловіком і приїхали ще раз на Закарпаття особисто, щоб знайти нові точки інтересу для своїх клієнтів, прокласти нові маршрути для туристичних автобусів, домовитися з власниками садиб, дегустаційних залів про прийом груп гостей, розвідати ціни, подивитися на умови, перевірити рівень сервісу і на власні очі побачити, що ж так приваблює у Закарпатті їхніх замовників.

У подорожі-інспекції Закарпаттям взяли участь також закарпатці, які значно впливають на розвиток туризму у краї, всіляко вболівають за цю сферу і працюють у ній не перший рік. Вони стали гідами для передового загону «Унікальної України» і консультантами для тих, хто охоче пропонує гостям краю хліб-сіль, вино, токан і бринзу, боб-левеш і пікницю, термальні води і ночівлю, колорит і теплий прийом. Тож, місця у авто зайняли ще викладач Кафедри туризму УжНУ, керівник Закарпатського турінфоцентру Олександр Коваль та голова комісії з питань розвитку туризму і міжнародного співробітництва Ужгородської міськради Павло Чучка.

Старт. Термальні басейни у Косино

Виїхавши з Ужгорода зрання у бік Чопа і насолодившись нетиповими для Закарпаття але дуже милими окові краєвидами казкової краси ланів довкола Малої і Великої Доброні, вже за 40 хвилин прибуваємо у комплекс термальних басейнів «Косино». Будівля комплексу виконана в угорському народному стилі, білі стіни, шоколадного відтінку дерев’яні елементи оздоблення зовні і просто якась європейська розкіш вже у фойє. Вишукана люстра, наче з Хогвартсу кахельна піч, шкіряні диван і привітний, переважно усміхнений, персонал за стійкою з турнікетами.

Прохід на територію комплексу здійснюється за сучасною системою «електронного браслета». Такі самі браслети отримують і відвідувачі новітнього формату «інтелектуальних кафе», що стають все поширенішими в Україні. Там гість платить не за їжу, а за час перебування. Тут – також. Ви платите за час. Дві години перебування на території комплексу – 40 гривень. Увесь день – 80 грн. Отриманий браслет є і перепусткою на територію (він відкриває вхідний турнікет і фіксує у вмонтованому чіпі час вашого перебування), і є ключем для персональної комірки-сейфу для цінних речей, і відчиняє роздягальню. Роздягальня-унісекс. Всі разом – і чоловіки і жінки, щоправда тут багато кабінок, у яких слід переодягтися і вийти з речами до шафки.

Самі басейни – неглибокі. Тут не плавають, а сидять у воді, гріються. Температура води – + 41 градус. Довкола – лежаки, тапчани та неймовірної краси осінній парк. Воду міняють раз на тиждень і це значно краще ніж у Берегові, де воду змінюють чи не раз на півроку.
Загальна оцінка експертів «Дуже добре».

Застереження викликали лише стурбовані обличчя декого із персоналу (ймовірно, просто не очікували такого споживацького експрес-тесту, коли ще не минув і місяць із відкриття комплексу), бар у японському стилі, у той час, коли решта комплексу абсолютно повністю виконана у старовинному угорському та сумнівної доцільності елемент присутності імені, ймовірно, власника на фасаді над входом.

Виноробська Берегівщина

Із жалем про нестачу часу і відсутність купальних костюмів покинувши неймовірної краси Косино, прямуємо на Берегівщину. У селі Дідово на нас очікує досвідчений винороб Тибор Кемінь. Відвідати цього винороба прагне Ярослав Козак – він має виключно позитивні відгуки своїх друзів про вино, що його виробляє вже літній майстер лози. Знаходимо пана Тибора на драбині. Він збирає дрібні але рясні йонатанки і нарікає, що плоди могли б бути більшими, якби навесні не забув прорідити зав’язі. А забув, бо турботи про лозу захопили всього його. Беремо «на борт» винороба і їдемо дуууже поганою дорогою кілометрів зо п’ять до підніжжя гори «Дідівська». Тут ґазда має свій «бор-газ», або ж будинок вина. Насправді це – підвал у горі, у якому зібрано велику кількість винних пресів різних конструкцій, гордови для сусла та інший виноробський реманент. Сама пивниця, де зберігається вино -- затягнута павутиням і пліснявою. І це добре, а не погано, бо правильні грибки й мікроорганізми допомагають вину дозрівати.

У господаря молоде вино ще не готове, а зі сталого залишилися геть новий для Закарпаття сорт «Зеніт» та знаний славний «Мюллер-тургау». Куштуємо і те й те. Ярослав купує з собою 12 літрів вина і шкодує, що не має більше тари. Павло Чучка обіцяє, що попереду ще є винороби, тож мабуть доведеться вчинити як закарпатські грибарі, які спершу збирають усі гриби, а потім висипають з повного кошика голубінки і збирають лише білі. Щоб не довелося незабаром вино виливати і краще наливати. Дорогою назад Тибор Кемінь розповідає, що має три гектари виноградника, але не має дегустаційного залу й можливості брати участь у винних фестивалях, тому змушений продавати своє добре вино дуже дешево. З нащадків виноробством ніхто не цікавиться, тож наразі не має кому передати ремесло, підвали і виноградник.

Від’їжджаючи, розуміємо, що вино пана Тибора так і приречене бути несподіваною знахідкою для спонтанного туриста, який, ймовірно, поцікавиться у тутешніх жителів «Де купити доброго вина?» Системно ж просувати свій продукт Тибор Кемінь зараз не зможе. Потрібні помічники й чималі інвестиції.

Далі буде…