В Ужгороді плодоносить легендарне реліктове "негній-дерево" (ФОТО)

Днями ми зауважили, що кущі рідкісного тису, яких в Ужгороді є кілька, плодоносять.

Вічнозелений кущ, який здалеку багато хто приймає за «ялинку» усипаний червоними ягідками, схожими на намистинки – навіть отвір у кожній із них є. На сонці вони немов світяться, дуже привабливі, але… куштувати їх не рекомендуємо. Ботанічні джерела, щоправда, вказують на, начебто,їстівність ягід тису, проте, знаючи, що кора та голки куща дуже отруйні, куштувати ми не ризикнули. Тільки помилувалися і сфотографували для вас.

Ці кущі, які на фото, зростають на подвір’ї Ужгородського замку. Є також кущі тису в ужгородському Альпінарії на Поштовій площі та у парку Лаудона. Знавці міста володіють ще деякими «секретними» місцями зростання цієї древньої і цінної рослини у межах міста. Його ще називають «негній-деревом», бо, потрапивши у воду, тис не гниє роками і десятиліттями, завдяки високому вмісту ефірних масел та дубильних речовин.. Ось що про легендарний кущ пишуть ботанічні довідники.

Тис ягідний — довгожитель Карпат. Його ще називають вічним, червоним і навіть цар-деревом… Давним-давно його вивозили в далекі країни. Там з нього виготовляли бойові луки, ножі, обшивку для вітрильних кораблів. За цінну деревину його масово винищу вали в минулому. Тис – міцне дерево. І живе воно до чотирьох тисяч років. Росте повільніше за інші дерева, два – три сантиметри на рік. Тис ягідний, або як його ще називають – шишкоягода -- цілком їстівна й солодка, але  кора і шпильки тиса дуже отруйні!

Тис — дуже древній представник карпатської флори — зростав тут 180 мільйонів років тому. Минали тисячоліття, людям у світі ставало дедалі тісніше, вирубувалось все більше дерев. Особливо постраждав тис, деревина якого має незвичайні властивості: міцна, пружна, червонуватого відтінку.

Тисова деревина використовувалась для оздоблення княжих і королівських палаців, тому тис називали ще й королівським деревом. З неї виготовлялися найкращі луки для воїнів. За народними переказами, закарпатці, обороняючи Хустський замок від хана Гірея, застосували тисові гарматні ядра. Завдяки міцності та пружності вони використовувались по багато разів, сіючи смерть у стані завойовників.

Найбільше тиса ягідного було вивезено іноземцями для виробництва зброї, для умеблювання та оздоблення палаців, кораблебудування тощо. Знищувався карпатський тис і місцевим населенням. На Гуцульщині виготовляли тисові хрести, тисові лави, двері тощо. Поступово запаси тиса ягідного в Карпатах почали занепадати, адже відтворюватись із-за повільного росту він не встигав.

На сьогодні залишилися лише невеликі тисові зарості, переважно кущові.

Тис ягідний (тис ягодный) — Taxus baccata L. Родина: тисові — Taxaceae У Карпатах тис ягідний піднімається в гори до 1000 м над рівнем моря (на Кавказі — вище). Росте у букових, грабових і темнохвойних лісах. На Закарпатті найбільший осередок тиса ягідного — у важкодоступних місцях Угольського заповідника: на вапнякових скелях в урочищах Чурь, Молочний Камінь, Гребінь. Невеликі тисові зарості зустрічаються також в Лужанському та Діловецькому лісництвах. Збереглися відомості, що в 1885 році на виставці в Будапешті експонувався тисовий пень, завезений із Закарпаття — з урочища Грунь Богданського лісництва. Його діаметр становив 120 см, а вік сягав за тисячоліття.

В тому, що тис ягідний потребує цілковитої охорони, і не тільки в заповідниках і заказниках, переконувати зайво. Це третинний релікт нашої флори, який ще багато може прислужитися науці. Водночас тис — це й духовне багатство народу, його пам’ять, збережена в легенді, пісні, в найменні найбільшої притоки Дунаю Тиси, яка починає свою далеку путь у наших Карпатах.

Ось як писав про тис Петро Скунць:

Тис. Тиса…

На вигинах пружна, як тисовий лук,
Ти мчишся із лісу до лагідних лук,
Пронизуєш простір, як тисовий спис…
Скажи мені, Тисо, про дерево тис.
Повідай про древо свое родове…
Тиса немає. А Тиса пливе.
Із гір смерекових спішить собі вниз
В сади-виногради, забувши про тис.
Що ж, Тисо, так само спішив я від гір.
Та, може, зберігся десь тисовий бір.
І от із лісничим я схилом іду
По тисову славу, а скорше — біду.
Я тисову гілку в долоні затис.
Гадалось — могутнє це дерево тис,
Що хмари хапає і родить дощі,
А тут розбрелися дерева-кущі.
Супутничок мирно над Тисою зблис.
Далеко від Тиси заснув собі тис.
Далеко від тиса у небі стою,
Між зорі виводжу планету свою.
А зорі — як зорі: ні добрі, ні злі.
А в мене — маленький заказник Землі.
Тріщить у багатті вечірньому хмиз.
І жодної гілки — із дерева тис.

Якщо ви знайшли помилку, виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Коментарі -
Зачекайте...